Зерно і полова

Марко Кропивницький

Сторінка 5 з 7
Вот гдє ти. (Показує). Вона?
Всі. Вона, вона! Ну, диви!.. І як він може?
Митька. Тепер другой хвокус.
Декотрі. Ще раз сей, ще раз!..
Митька. Другой покажу, а потім сей. Вот возьміть карту. Запримєтили? Харашо. Какою хочете штоб вона була зверху? Первою, п'ятою, десятою?
Лукія. Нехай буде п'ятою.
Митька. Можна. Раз, два, три!.. Либо: єн, цен, ,дрсн!.. Вот вам одна, друга, третя, четверта, а п'ята?.. (Показує карту).
Всі. Вона, вона!.. От так хвокус!.. Очі одводить, не інакше!
Митька. Іще хвокус. Назвіть мені тільки першу карту, а останні я сам назву. Кака єто карта?
Лукія. Жирова краля.
Митька. А єто: винова дев'ятка. Туз бубновий. Носійка червова. Хлап жировий. Шістка бубнова. Краля викова...
Всі. Ну, диви!.. І як він може?.. Звісно, не своїм духом!..

ЯВА 4

Ті ж і Ванька.

Ванька. І не сволоч же ти, Митька? Сказав: заразом підемо; я зайшов за ним, а його давно вже нема... Хвокуси? Дай я їм покажу сього хвокуса!..
Декотрі. Хіба ти тямиш?
Ванька. Я можу... Дай, Митька, я їм покажу.
Митька. Ти іщо не зовсім окуратно можеш.
Ванька. Ов-ва!.. Ось дайно карти. (Бере карти і робить хвокуса зовсім незграбно). Ну, скажіть, яка перша карта?
Лукія. Король бубновий.
Ванька. А се ось: хлап виновий, а се... се сімка жирова.
Декотрі. Ніт, бо вісімка.
Другі. Еге, він підглядає карту! Спершу подивиться, а потім ніби вгадує.
Ванька. Де підглядаю? Коли?.. Зовсім не підглядаю.
Митька. Отдай карти, как ти іщо не провзошол...
Ванька (не дає). Та постривай-бо!
Митька. Нєт, Ванічка, не хвастай... Отдай, гавару, карти.
Ванька (ховає карти). Не дам!..
Декотрі (регочуть). Ну вже й хвокусник! Спершу підгляне, потім вгадує!..
Ванька. Думаєте, Митька не підглядає?
Декотрі. Авжеж ні.
Ванька. Ба підглядає!.. Отакечки поверне карти обличчям до себе, а потім кожну і називає... Кожен раз, як ховає карти за спину, гляне на карту й назве її.
Декотрі. Он як!.. Ну й хвокус!.. Я думав, що він справді одводить очі.
Митька. Вся сила в проворстві і хватці.
Ванька. Він як грає у карти, дак хвацько пересмикує карти.
Митька. Ну, єто ти брьош!..
Ванька. Може, ти брьош, а не я?
Лукія. Ану, ще заведіться!..
Ванька. Він казав, що й мене вивчить вигравати...
Декотрі. "Вивчить вигравати"? Хіба він виграв хвокусами?
Ванька. А ви думаєте як? Пересмикував карти... Доки промовить: єн, цен, дрен — і пересмикує. А то ще й по прикметам.
Митька. Ванька! Не вєрте йому, господа, он п'яний!.. Совєтую тибє помовчать!..
Ванька. Чого я буду мовчати? Скажеш, що ти мене не підмовляв, щоб я йшов за тобою в город? Каже: "Я навчу тебе, як гроші вночі заробляти..."
Митька. Мало чаво в шутки не гавориться...

ЯВА 5

Ті ж, музиканти і 1-й парубок.

1-й парубок. Ось вам і музики.
Яшка (музикант). Как дєньги в карман, так і Яшка на лицо.
Гаврик. Ну да, такоє опреділеніє пойдьоть наповсігда. А то кой-котрі завели моду не платити.
Яшка. Жулики которі, через те й не платять.
Гаврик. Достометні шкарпійони, либо хуже того!..
Яшка. Што ж, почньом з польки.

Сідають під хатою, починають грати, дівчата і хлопці танцюють.

Ой їхав, їхав, їхав,
Чом до мене не заїхав?..

Гаврик (примовляє),

А я тебе дожидала,
З помийниці воду брала.

Яшка (програвши яку хвилю, знов примовляє. Аж доки не скінчать грати, примовляють почергово). З помийниці воду брала, Вареники учиняла...
Гаврик.

Ой ти їхав, а я спала,
Ой ти свиснув, а я встала.

Яшка.
Та забула попитати,
Чого їхав коло хати.

Гаврик.

Ой ти дуб, я береза,
Ой ти п'яний, я твереза.

Яшка.

Ой ти старий, я молода,
Тим меж нами незлагода.

Гаврик.

Тарас коня напував,
Дзюба воду брала.

Яшка.

Тарас дзюбі заспівав,
Дзюба сподобала...

Гаврик.

Тарас коня напував,
Дзюба воду брала...

Яшка.

Тарас дзюбі вибив зуби,
Дзюба к чорту впала...

Митька. Ану, розступіться, абиякі, нехай потанцюють он які!.. (Починає танцювати).
Декотрі. Ну й ловко ж ногами перебирає!..
Другі. В городі навчився... Город до всього приведе.

Декотрі.До всього павука!..

Дівчата. Ану, Лукіе, з вивихом.
Митька. (показує рукою). Пажалуйте,Лукея, сдличиться!..

Довго танцюють. Зупиняються.

На первой раз хоть і достаточно.
Лукія. Ой, заморилася як!.. (Витирає лице хусточкою і, доки танцюють другі, одходить з Митькою набік).
Яшка (примовляє).
Не виросте вище кропу лобода,
Та не буде краще попа попадя.
Митька. Как же вона сказала?
Лукія. Пізніш, каже, прийду, а зараз не можна... Миндруса дожидає.
Митька. Каково?
Лукія. Та Хвилимона ж.
Митька. Вот странно і вдивительно!.. Гаварать, що будто би на Хвилимона усі дівчата засматруються!.. Не понять нікак, што в ньом антиресного!..
Лукія. Котрі придурковаті, ті й задивляються...
Гаврик (промовляє).

Піп у церкві книжечку читає,
Про попадю все думоньку думає.

Лукія. Глядіть же, гарненько її вишустріть, як прийде!
Митька. Поверте, моя красотка, за словом в карман не полізу!
Яшка (промовляє).
Читав, читав книжечку, перестав.
Аж приходе додомоньку — попаденьки не застав.
Лукія. Якщо не образите її при людях так, щоб вона і очей більш не з'являла у нашім селі, то не буду виходити до вас увечері,— чуєте?
Митька. Слішу достаточно і понімаю, прекрасно понімаю!..

ЯВА 6

Меж дівчатами з'являється Килина, а оддаля Хвилимон і Йосип.

Лукія (побачила Килину). Гляньте, гляньте, ондечки й вона!
Митька. Да, єто точно, што вона, ми зустрічались!..

Музики перестають грати.

Яшка. Так можна і втомитися. Гаврик. Даже і очень...
1-й парубок (підходить до музик з пляшкою). Пора почастуватися.
Килина. Добривечір вам та Христос воскрес!
Всі. Воістину! Воістину!..
Митька (до Лукії). За нею цельной хвост, зовсєм на городськой хвасон: аж два кавалера! (Підходе до Килини), Наше вам почтеніє!.. (Простягає руку).
Килина (не дає руки). Я вас... либонь не знаю. Ви хто ж такі?
Дівчата (промеж себе). Як чепурно зодягнена...
Митька. Я хто такой? Всьо тот же прежньой, нискольки не другой... Невжлі не познали?
Килина. Зовсім ви мені не по знаку.
Митька. А в сквері, што на Катеринославській?..
Килина. Що ж таке в сквері?
Митька. Що?.. Як вчились у мадистках?
Килина. Та що з того?
Митька. У єтой, как вона? Вота, што коло мосту... направо...
Килина. Мостів в городі багато, а модисток ще більше.
Митька. Так я вам другой случай предоставлю. Ви з лакейом Сенькою із пивной, которая зветься Ялтинською, знакомство імєли?
Килина. Вам же яке діло до того, з ким я знакомство мала?
Митька. І любов з ним завішували?
Килина. А ви що ж: підглядали чи підслухували?..
Митька. Потому што вас упознал. Скольки разов ми з вами пиво пили і мороженим я вас вгощал.
Килина. Ні разу! Я з вами ніколи і нігде не зустрічалась... Не прилипайте, пожалуста.
Митька. Што ж ви так хвазаномію копилите?
Килина (до всіх). Скажіть йому, будь ласка, щоб не чеплявся до мене. Зродувіку я його не бачила!..
Митька. Не бачила? Как не бачила? (Наступає на неї).
Хвилимон (одштовхнув його плечем). Одійди, одійди, не налазь!..
Митька (задьористо). Я говору, што знаю, а ти, брат, осади!..
Хвилимон (знов одштовхнув його). Гляди, щоб я тебе не посадив.
Митька. А ти їй как: брат, сват чи кака родня?
Хвилимон. Хто б я не був, а ти не налазь, доки мордяка не бита!..
Митька. Ти заступаєшся за неї, заступаєшся?.. А знаєш, за кого ти заступаєшся?
Хвилимон. Знаю!..
Митька. Вона городська шлюха!..
Хвилимон (б'є його по морді). Брешеш, розсукин син!..
Килина. Ах!.. (Схопилась за голову). Чи не за сим мене кликано на гулянку?

Хвилимон одходить з нею набік.

Митька. Братці, за што вон меня розкров'янив? Я докажу, докажу!..

ЯВА 7

Ті ж і соцький з бляхою на грудях.

Соцький. Бач, де їх чортяка зібрала!.. Геть зараз по хатах, урядник сказав, що нагаями розжене!.. Сказано вам, що тільки під качелями можна збиратись?..
Парубки (полохливо). Та ми той... Звісно, думали, як свято.
Соцький. Щастє ваше, що урядник тепер гостює у прикажчика, а то він би вам задав!.. Там і стражників частують; пісень таких забористих задирають, що аж!.. Гетьте, кажу вам, зараз!..

Парубки і дівчата одходять нехотя вглибину.

А ти тут, Митька? Тебе, брат, шукають!..
Митька. Хто?
Соцький. 3 города приїхали... жандари, чи що?
Митька (з ляком). Та не можеть бить... Дяденька, кажіть, що ви меня не бачили... (Хутко пішов).
Соцький. Куди ж ти? Далеко не втечеш, брат, упіймають!.. Певно, проштрахвився в городі?.. (Йде набік). Піду послухаю, як стражники співають... Ух і ловко ж!.. (Приспівує тихенько).

Соловей, соловей тьох, тьох, тьох!..
Канарейочка ох, ох, ох!..

1-й парубок. От тобі й погуляли.
Яшка. Ми как договорені, дак согласнії і під качелями грати.
Всі. Що ж робити? Гайда, братця, під качелі!.. (Пішли).

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Біля Данилової хати.

ЯВА 1

Йосип і Хвилинон.

Хвилимон. Ая тобі кажу, що не пізно, вчитись ніколи не пізно. Хіба я давно навчився? Годів з три, не більш... Приходь, вчитиму. Згодом майстерську одкриєм, ще й вивіску змалюємо, як ото у городах...
Йосип. Та, мабуть, ходитиму... Мене цікавить шевство.
Xвилимон. А на сходці будеш?
Йосип. Навряд чи вдасться сходка... Доки зберуться, чого доброго, урядник наскочить та й розжене, як і завжди... Та ще кого-небудь і в холодну затопирить.
Хвилимон. Вовка боятись — в ліс не ходити.
Йосип. І що б було святками оббігати усе село, тоді було б діло. Троє день святкували... Вп'ятьох чи вшістьох можна б було все село скаламутить.
Хвилимон. Люде, братухо, як кажуть, завжди заднім умом кріпкі. Але мені здається, що так всі скаламутились.
Йосип (показує на Данилову хату). Коли б осей не подався відразу назад, як торік?..
Хвилимон. На мою думку, не подасться.
Йосип. Та я, пожалуй, прийду.
Хвилимон. Як прийдеш, то не ховайся поза плечима других.
Йосип. Коли ж я ховався?
Хвилимон. Я не кажу, що ховався, а кажу, щоб не сховався тепер.
Йосип. Се вже тобі скортіло шпигонуть мене за віщось?
Хвилимон. Отже і на думці того не мав.
Йосип. А де буде сходка?
Хвилимон. Почнеться будьде, а де скінчиться — хто його зна.
Йосип. Прийду. А ти тут зостанешся?
Хвилимон. Не кортить далі йти...
Йосип. Гляди, не проґав сходки.
Хвилимон. Іменно, якраз такий, що проґавить.
Йосип (помовчав). Сватав би вже швидше Килину.
Хвилимон. Таке діло прихапком не коїться...
Йосип. Слухай, товаришу, я постерігаю, що ти сьогодня не такий, як завжди: ніби стурбований чим чи засмучений?
Хвилимон.
1 2 3 4 5 6 7