Марко з Котигорошівки

Надія Симчич

Сторінка 3 з 4

Діду, то вам же післязавтра – двісті років!

ДІД ВЕРНИГОРА. Дарма! Я йому як пожбурю в голову каменюкою… Кахи-кахи-кахи! (виходить)

МАРКО. Діду! Та вам же… Пішов! Але ж… (розглядається навколо) Як гарно навколо! Яке гарне небо! Які зелені дерева! О! А це що? Метелик! Це – метелик!

ЯВА ТРЕТЯ

Марічка, Марко

МАРІЧКА. Пішла вже та баба?

МАРКО. Пішла…

МАРІЧКА. Марку, а я навчилася вишивати хрестиком!

МАРКО. Молодець… Марічко, поглянь – метелик!

МАРІЧКА. Метелик…

МАРКО. Поглянь навколо! Як гарно! Які гарні хатинки в Котигорошівці! Яке гарне наше село!

МАРІЧКА. Ага…

МАРКО. Поглянь на дерева! На квіти! На хмаринки!

МАРІЧКА. Я вже бачила…

МАРКО. Ти – бачила?! А чому ж ти мені не сказала?!

МАРІЧКА. Ну… я думала, що й ти бачив…

МАРКО. Що?

МАРІЧКА. Ну… хмаринки…

МАРКО. Марічко… Поглянь на себе!

МАРІЧКА. А що?!

МАРКО. Яка ти гарна!

МАРІЧКА. Так, справді?! Та що це з тобою сьогодні? Який ґедзь тебе вкусив? Що це тобі таке все гарне?

МАРКО. Я все знаю! Я все можу! Хочеш… Марічко, хочеш, я піду й переможу змія? Хочеш?

МАРІЧКА. Ну… Марку… А що, давай!

МАРКО. Я думаю… Я – знаю, що він – лютий!

ЯВА ЧЕТВЕРТА

Ті ж, Їм Не Наїмся, П'ю Не Нап'юся

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. А-а, ось ви де! А ми вас скрізь шукаємо! (простягає шапку з паличками МАРКОВІ) Тягни, Марку!

МАРКО. Що це?

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Тягни, тягни!

МАРКО витягає довгу паличку.

П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. А тепер ти, Марічко!

МАРІЧКА витягає коротку паличку.

ВСІ ахають.

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Доведеться, Марічко, тобі завтра йти до змія.

МАРІЧКА. А чого?

МАРКО. Він – лютий і небезпечний! Для чого Марічці йти до нього?

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Він її з'їсть!

МАРІЧКА. Нічого собі, жарти!

МАРКО. Це не смішно!

П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Тобі випало, Марічко, бути першою! Така вже гірка твоя доля!

МАРКО. Чекайте, чекайте! Про що це ми говоримо? Чого це змій має їсти Марічку?

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Бо вона витягла коротку паличку!

МАРКО. Хто витягує коротку паличку, того має з'їсти змій?

П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Я обійшов все село. Тягли всі. Навіть немовлята.

МАРІЧКА. Ви що – немовлят змушували тягти паличку?

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Їм було цікаво. Деякі потім тягнули її до рота.

МАРКО. Ти нікуди не підеш, Марічко!

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Доведеться.

МАРКО. Марічка нікуди не піде! Марічко! Давай сюди ту паличку! (забирає паличку)

МАРІЧКА. А…

МАРКО. Вважайте, що це я її витягнув!

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Ну, як знаєте… Чи ти, Марку, чи ти, Марічко, але завтра зранку маєте з'явитися перед змієві очі! А інакше…

МАРКО. Що – інакше?

П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Він так дихне на село, що спопелить усе навколо! Всі хати згорять! Всі клуні! Всі городи!

МАРІЧКА. Марку, він тебе з'сть!

МАРКО. Подавиться!

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. Жартуєш! Нічого, прийдеш завтра до змія, разом посмієтеся! (виходить)

МАРКО (услід) Піду, піду!

МАРІЧКА. Марку!

МАРКО. Не бійся, Марічко! Все буде добре! Піди краще виший рушничка мені!

МАРІЧКА. Для чого?

МАРКО. Аби піт витирати, коли зі змієм битимусь!

МАРІЧКА. Ой, лишенько! (йде)

МАРКО (сам) Нічого, піду! А кому ж іти… Та й булава в мене дідівська на городі закопана… А я думав, що то – звичайний горбочок залізний! Яким же сліпим я був… Прадід мій славний переміг із нею змія! І я переможу! Але ж яке повітря… Яке повітря!

ЯВА П'ЯТА

Марко, мати

МАТИ (забігає) Синочку! Марку! Що ж це в світі робиться!

МАРКО. Що, мамо?

МАТИ. Що це люди кажуть?! Що тобі, сину, йти до змія!

МАРКО. Швидко ж ви, мамо, дізналися!

МАТИ. Та ти ж один у матері син! Хто ж це тебе змусив ту паличку тягнути!

МАРКО. Всі тягли…

МАТИ. Нікуди ти не підеш! Нікуди я тебе не пущу!

МАРКО. А хто ж піде?

МАТИ. Я піду!

МАРКО. Ви?!

МАТИ. Я! Я вже стара, пожила на світі! А тобі ще жити й жити! Женитися, дітей ростити!

МАРКО. Яких дітей, мамо! Та за кілька місяців від нашого села й сліду не лишиться! Адже ж змієві щотридні подавай нову страву!

МАТИ. Ну… Він мене з'їсть, а ти – тікай із села!

МАРКО. А чого це я маю тікати із села? Тут – моя хата!

МАТИ. Нову собі побудуєш на чужині! Не йди, сину, до змія! Не йди!

МАРКО. Не плачте, мамо! Ходімо, лишень, додому булаву викопувати!

МАТИ. Та яку булаву, сину?!

МАРКО. Ту, що прадід зарив!

МАТИ. Та як ти знаєш про неї?!

МАРКО. А я тепер про все знаю! Я тепер нічого не боюсь! (виходить)

МАТИ. Ой, сину, сину! Ой, горе тяжкеє… Ой, біда лютая… (виходить слідом)

КАРТИНА ДРУГА

Луг перед лісом, на якому оселився змій.

Змій настільки велетенський, що його навіть не видно, лише чути його голос. Тим, хто говорять із ним, доводиться високо задирати голови.

ЯВА ПЕРША

Марко, Голос Змія

МАРКО (убік) Ого! Та він і справді як три хати! З якого ж боку краще підійти?

ГОЛОС ЗМІЯ. З'явився, нарешті! Сонце вже підбилося на полудень, а я ще не снідав!

МАРКО. Доведеться битися натще!

ГОЛОС ЗМІЯ. Битися?!

МАРКО. Я прийшов прогнати тебе від нашого села! Ось моя булава!

ГОЛОС ЗМІЯ. Оце – булава?! Ха-ха-ха! (принюхується) Слухай, а ми раніше не зустрічалися?

МАРКО. Я – Марко, з роду Котигорошків!

ГОЛОС ЗМІЯ. Ну так, так, я ж чую, кимсь знайомим запахло!

МАРКО. Наставляй голови! Можеш всі разом, можеш по одній!

ГОЛОС ЗМІЯ. Ага, щоб ти мене вдарив своєю страшною булавою! Ха-ха-ха!

МАРКО. До бою!

ГОЛОС ЗМІЯ. Ха-ха-ха… Зараз я дмухну на тебе, охолонь трохи, бо від такого гарячого мені в животі скрутить… Ха-ха-ха…

МАРКО. До бою!

ЗМІЙ дмухає, МАРКА відносить вітром.

ЯВА ДРУГА

Марко, Марічка, Дід Вернигора

МАРІЧКА. Марку, я тут! А де змій?

МАРКО. Так дмухнув, що я аж сюди відлетів! А ти рушничка принесла?

МАРІЧКА. Та ні, дуба… Я з тобою стану, Марку, пліч-о-пліч проти змія! Ти його – булавою! А я його – дубом! Як торохнемо!

МАРКО. Ходімо!

ДІД ВЕРНИГОРА. Кахи-кахи! Кхм-кхм… Гей! Чекайте! І я з вами!

МАРКО. О, діду! Ви вже дійшли?

ДІД ВЕРНИГОРА. Дійшов! І бачу, що не один! Онуки моїх вірних побратимів вже тут! Зараз я вам підсоблю… Зараз я його – каменюкою по головешці!

МАРКО. Діду, а де каменюка?

ДІД ВЕРНИГОРА. Та ось же, в мене в руці!

МАРІЧКА. То це ж малесенький камінчик!

ДІД ВЕРНИГОРА. Ну… Роки вже не ті!

МАРКО. Змій із мене самого посміявся, а як я приведу з собою дівчину з дубом і старого діда з камінчиком, то він лусне зо сміху! А що – це шанс! Ходімо! На одну голову – булава, на другу – дуб, ну, а на третю – камінець! Поцілите, діду?

ЯВА ТРЕТЯ

Ті ж, Крутивусиха з немовлям, Голос Змія

ГОЛОС ЗМІЯ. О-ха-ха-ха! Кого я бачу! Яка грізна компанія! Марічко, а ти товстішого дубця не змогла вирвати?

МАРІЧКА. Не смійся, почваро! Я тебе зараз ним як угрію!

МАРКО. А я – булавою!

ДІД ВЕРНИГОРА. А я – каменюкою!

МАРКО. По всіх трьох головах – цільсь!

ГОЛОС ЗМІЯ. Ага, цільсь… Почекайте, я зараз порегочу трохи, бо аж повітря в грудях забракло, а тоді дмухну на вас… Ха-ха-ха… Ха-ха-ха… Ой, не можу… Ха-ха-ха… (набирає в груди повітря, всі готуються до удару)

КРУТИВУСИХА (заходить з немовлям) Вибачте, може я невчасно…

ГОЛОС ЗМІЯ. А це ще хто?!

КРУТИВУСИХА. Я б сюди не прийшла нізащо з малою дитиною… Але цієї ночі мені наснився такий дивний сон!

ГОЛОС ЗМІЯ. Е-е… То може б пішла розказала його кому іншому?

КРУТИВУСИХА. Та як з дитиною таке робиться, то вже побігла б на край світу, не те що сюди!

МАРІЧКА. Ганно, та що тобі такого наснилося?

КРУТИВУСИХА. Приснилося, наче приходить до мене мій син – високий, гарний, вусатий такий… І каже: "Треба мені, мамо, побратимам помогти! Бо не впораються вони без мене!" А я ж знаю, що йому ще й двох місяців не виповнилося, та й кажу… "Сину, – кажу, – та ти ж іще такий малесенький! Тобі ж іще й двох місяців нема!" "Байдуже, каже, мамо… Неси мене, каже, до них!"

ГОЛОС ЗМІЯ (злякано) Ха-ха-ха… Якась маячня!

КРУТИВУСИХА. Я прокинулася, а він так плаче, так плаче! І аж звивається всім тілом, і аж синіє!

ГОЛОС ЗМІЯ (злякано) То може б йому до лікаря!

МАРІЧКА (до змія) Мовчи, почваро! Наш побратим прийшов нам на поміч!

КРУТИВУСИХА. А чим ближче до вас підходила, то він заспокоювався, заспокоювався… Я тепер тут біля вас посиджу, аби він тільки не плакав…

МАРКО. Досить розмов! Побратими, до бою!

ГОЛОС ЗМІЯ. Ну навіщо зразу – до бою… Посиділи б, побалакали…

МАРІЧКА. До бою!

ДІД ВЕРНИГОРА. До бою!

МАЛИЙ КРУТИВУС. У-а-а-а! У-а-а-а! У-а-а-а!

Спалахи, дим, МАРКО замахується булавою, МАРІЧКА – дубком, ДІД ВЕРНИГОРА кидає свого камінця.

ЯВА ЧЕТВЕРТА

Чаклунка, Марко, Марічка

ЧАКЛУНКА (несподівано з'являючись, проказує закляття) "Тенета часу я сплітаю, тебе в Міжчасся заганяю! Лети в Міжчасся й пропади – на землю спалено мости!"

ГОЛОС ЗМІЯ (злякано) А-а-а-а!

Лунає звук важких крил – змій намагається вирватись і втекти. Раптово звук зникає – змій щезає у Міжчассі.

ЧАКЛУНКА. Ось так… Нарешті!

МАРКО. Що сталося? Змій зник!

МАРІЧКА. Ми його перемогли?

ЧАКЛУНКА (пильно оглядає всіх) Звісно ж, перемогли!

МАРКО. Але я навіть не встиг його вдарити! Він утік!

МАРІЧКА. Де він подівся?!

ЧАКЛУНКА. Зараз він там, звідки йому вдалося вирватися!

МАРКО. Але щойно він був тут! Невже оте Міжчасся так близько! Ви ж казали, що воно – на Краю Світу!

ЧАКЛУНКА. Ах, на Краю Світу… Ну, ось тут – Світ, а поряд – його Край… Ось – Час, а поряд – Міжчасся…

МАРІЧКА. Я нічого не зрозуміла!

ЧАКЛУНКА. Або, наприклад, ось – вода, а поряд – повітря! Ось – повітря, а поряд – земля! Ви взяли його в кільце часу, і він щез!

МАРКО. У що ми його взяли?

МАРІЧКА. Про що це ви, тьотю?

ЧАКЛУНКА. Це – неважливо! Важливо те, що змій – у Міжчассі! Дякую вам! Прощавайте! (швидко виходить)

ДІД ВЕРНИГОРА. А я все зрозумів! Ми його перемогли!

КРУТИВУСИХА. Перемогли! (до сина) Мій маленький синочку! Ти з побратимами переміг змія! Не будеш більше плакати? Ні?

ДІД ВЕРНИГОРА (до МАРКА) Я як пожбурив у нього каменюкою! Хе-хе-хе… Здається, попав!

ЯВА П'ЯТА

Їм Не Наїмся, П'ю Не Нап'юся, Скороход, Хвеська, Слухач

СКОРОХОД. А ось і ми! Ноги самі принесли!

П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ. Змія нема!

СЛУХАЧ. Ми все чули! Кожнісіньке словечко! Наче були тут, поруч із вами!

ЇМ НЕ НАЇМСЯ. І відразу ж поспішили сюди! Вірите – шматок сала в горло не ліз!

П'Ю НЕ НАП'ЮСЯ.

1 2 3 4

Інші твори цього автора:

Дивіться також: