Кінець

Володимир Ґадзінський

Сторінка 6 з 6

Келлер глянула на нього з широкого півкрісла, на яке, втомлена, присіла. Бено почув на собі її зір. Він відчув побажання скинути на хвилю тверду маску обов'язку; хотів стати на хвилю маленьким хлопчиком; він згадав дитячий вік...

Підійшов до Еллі і м'яким рухом притулився до її колін... Замкнув очі.

Почув тільки м'які жіночі рамена на своїй шиї... Вона брала його востаннє в країну кохання. Їх уста зіткнулися в сонній утомі забуття...

Вони заснули...

Грали, грали пропелери пісню ритмічну.

Флотилія йшла вперед по маршруті.


МІРАЖ

Була вже друга година дня (ночі – як на рахунок східної півкулі), коли збудився Желенський.

Бистрим оком окинув кабіну. Бено і Е. Келлер спали побіч себе, мов двоє дітей.

Подивився в дзеркальний апарат.

Холод добувався з-за вікон кабіни. Безмежні води бурхливо перевалювали ліниві тіла чорно-зелених хвиль. На них видно було кригу і великі стіни льодових брил. Знищення центральної теплової станції повернуло околиці Полудневого полярного кола в забутий вік в варварську добу різних температур.

– Ідемо вздовж Полудневого полярного кола чи, може, ще нижче від нього, – шепнув до себе.

А температура швидко знижалася...

Скоро встановив, що флотилія перелетіла Полудневе полярне коло, і негайно завернув її вздовж найближчого меридіану на північ. Він хотів, беручи поступінно напрям на захід, осягнути місця, де був Африканський район.

Водні простори, над яким летіли три аероплани, мовчали. Поступінно зникли зломи криги і що тільки наново утворені льодові гори. Температура підвищувалася. Чути було, що наближаються до кола Козорожця.

Желенський встав від стола, глянув в дзеркальний апарат і скрикнув.

На лінії, де в дзеркалі стикалася темніша синя поверхня вод з яснішим блакитом небесного обрію – зачорнів маленький темний значок – неначе вершок гори, що підносився з острова...

– Бено! Еллі! – крикнув він нелюдським голосом. – Чи це континент?!

Бено і Еллі зірвалися зі сну і в одну мить, тверезі, дивилися на пункт, що його простягнутою рукою показував Желенський.

– Чи це континент?! – скрикнули вони всі.

– Прямо перед себе, – скомандував літунам по телефону Желенський.

Наче з новими силами піднялася флотилія. Заграв наново, новим ритмом шум пропелера. А у дзеркальному апараті, що в нього з нечуваним запертим очікуванням дивилися троє людей – маленький чорний пунктик виростав – збільшував свій розмір...

____________

Чи це був континент?

____________

Читачі! Автор збрехав самим безсоромним чином:

Людство буде ще жити тисячі, тисячі літ!

КІНЕЦЬ.

1927

____________


Примітка упорядника

Книжка Володимира Ґадзінського "Кінець" видана 1927 року у Одесі видавництвом "Гарт".


[1] Земля – світова республіка рад була поділена на дві оснівні округи — першу водну, другу суху. Ці ділилися на райони, що відповідали п'яти океанам та п'яти континентам. Назви районів залишилися для історії, наприклад: Африканський, Азійський, Американський і т. д.


1 2 3 4 5 6

Інші твори цього автора:

На жаль, інші твори поки що відсутні :(