Місяць із рушницею

Ґео Шкурупій

Сторінка 3 з 3

Піщинки страху лежать нерухомо на дні наших кров'яних каналів, і хвилинами ці канали каламутяться, як од великої несподіваної зливи, і тоді все наше тіло охоплене темною зливою страху.

Почуття страху фізіологічне. Щоб нічого не боятися, треба вміти правильно дихати. Безстрашна людина — це людина, що вміє правильно дихати.

Страх — де містика фізіології. Він засліплює очі й дурманить мозок, як релігія.

Страх — це єдина релігія всіх безвірників. І як у релігії є відступники, так серед безвірників є ті, що не бояться страху, таких людей звуть героями.

Люди майбутнього всі будуть героями, бо вони нічого не боятимуться. А тепер ще страшно навіть прочитати книжку, яку не так написано, як до цього звикли.

Лівіше 005

Ми вишикувалися в довгу шерегу. Була глибока, темна ніч, яка незабаром мусіла перейти в сірий ранок. В темряві ледве чути слова команди й цокання закаблуків. Вітер задирає поли шинелі й заважає слухати. Куди? Праворуч чи ліворуч? Рухаєшся інстинктивно, куди рухається вся чорна маса людей.

Прийшов комбатр, і шерега стихла, завмерла. Хтось комусь наступив на ногу, і в першій лаві трохи заворушились. Комвзвод прийшов уздовж шереги й зупинився.

— Митюненко, припиніть розмови!

— Це не я...

— Не сперечайтесь!

Ми стоїмо і чогось чекаймо. Незабаром усі знають, що чекаймо, щоб приїхав грузовик або трактор, який має вивезти гавбиці на позицію. Це бойова тривога. Чекаймо довго й уперто. Вітер забирається під шинелю і грається з наспіх затягнутим поясом. Ні грузовика, ні трактора нема. Холодний, сірий ранок поволі освітлює всю батарею, що кількома шерегами вишикувалась на плацу коло гавбиць.

Командування радиться і, врешті, виходить з прикрого становища. Звідкись з'являються довгий і грубезний канат. Його прив'язують до гавбиці. Подаються команду, і вся батарея, 400 чоловік, вже тягнуться за цей канат.

Тепер урочиста тиша змінюється на галас, сміх і вигуки напружених м'язів чотирьох сотень людей.

Дві гавбиці і дві французькі гармати, що їх колись взято в полон у білоґвардійців, рухаються під нашим дружнім натиском, і незабаром вже вони стоять на позиції, хижо витягнувши свої жерла на ліс полігону.

Холодний і вітряний дощовий день зустрічає нас вже далеко на полігоні. Ми закопалися в пісок, виставили стереотрубу й сидимо коло телефону, передаючи один одному телефонну рурку щоб не віддушити собі вуха. Сьогодні ми на передовій чаті, мусимо стежити за розривами набоїв і передавати накази з командної чати на батарею.

Спереду від нас видно бліндаж супротивника, що його ми маємо обстріляти з наших гармат. Нам холодно і страшно. А що, коли набій не долетить до бліндажу і впаде коло нас? І ми старанніше зариваймось у пісок. У бік од нас настирливо торохкотять кулемети й рушниці піхоти.

— Ту-у... Ту-у...

Тоненько, як муха, співає телефон. Ми передаємо команду. Серце напружено б'ється в грудях, і стає ще холодніше.

— По бліндажу супротивника! — лунає команда.

— По бліндажу супротивника! — як луна, голосно повторює телефоніст.

— Лівіше 005!..

— Голівка чорна! Набій повний!..

— Батарею!

— Огонь!

— Огонь! — видихнувши з себе останній дух, викрикує телефоніст.

— Бум-бум... — приглушено заходить до нас, ми остаточно зариваємось у пісок.

— Хррррр...

Наростає в повітрі звук.

— Хрю-хрю-ррох-рох-рох...

І потім тихо... І раптом:

— Гу-гу!.. Гррррр...

І ми бачимо, як трохи правіше від бліндажу, вгору, вище лісу, злітає стовпом роздертий на шматки дим і пісок. Повітря збиває з ніг, і дрижить земля. Піхота од несподіванки припиняє стрілянину, і лише чути, як ще гуде далекий ліс, і вітер сусликом свистить у піску. До цього можна звикнути, коли знаєш, що це безпечно. Але, щоб не боятись справжньої небезпеки, треба вміти правильно дихати.

VII

За вимогами знавців і теоретиків літератури, кожний роман, кожне оповідання мусить кінчатись певним виплутуванням героїв з інтриґ, подій і положень. Живу людину виплутує з роману життя, смерть. Отже, цих вимог не доведено до логічного кінця, а тому й сами вони необов'язкові й нелогічні.

В театрі, в малярстві гра в піратів — умовність, а в літературі побутовщина — відсталість.

Люди живуть серед різних речей, подій та історій. Вони сами знають ці речи й події, і показувати їм речі так, як їх вони звикли бачити, це — графоманство, це значить сумніватись у здоровій здібності тисяч живих, здорових людей.

Чому все треба розглядати, в лице, без будь-якого маленького зрушення, а чому б не поглянути на деякі речі хоча б у профіль?

Речам набридло стояти на своїх звичних місцях, вони хочуть рухатись. Вони вимагають нового поводження з ними, нової революційної етики.

А люди хочуть рухатися, жити і працювати хоча б до 100 років.

Епілог

Місяць кінчився, як театральна вистава. Ми розходимось по домах. Чотири сотні смертей логічно мусіли б розв'язати наше оповідання про чотириста людських романів. Але ми не будемо такі безжалісні, як теорія літератури, і відпустимо наших героїв на всі чотири сторони гуркотливого й бундючного життя. Хай ще трошки поживуть.

Маленький чорнявий, як жук, кіномеханік Карпюк розкрутить ще тисячі метрів целюльоїдної плівки, цинічно пережене час і зрушить із місця шматки простору. Він покаже романи, що в них протягом години народиться, виросте й посивіє будь-який одчайдушний герой, і протягом години він покаже різні кінці світу, як женщину, що обертається навколо своєї осі.

Охоронник потягів Митюненко побачить свою надзвичайну дружину і потім зрадить її в купе кур'єрського потягу з чарівною незнайомкою десь на маленькій станції, де на семафорі просушуються випрані пантальони дружини начальника станції й улюбленки головного телеграфіста.

Офелія, тепла українська Офелія, понесе свою теплінь в Африку, де зробить із неї шматочки снігу й роздасть темношкірим тубільцям, щоб вони носили їх у вухах, як сережки. Рогоносець-крамар безперечно не стане оленем, а тому за нього турбуватись довго не доведеться. Лише Шварцборд турбуватиме своїм непереможним поглядом куці спіднички, що вище колін, і наманікюрені пальчики звабливих дівчат.

Так чи інакше, але всі чотири сотні моїх знайомих разом зі мною розійшлись по домах, щоб словом, ділом або думкою, крок за кроком нищити, руйнувати всі армії, всі гази й озброєння, що є в світі, бо й без того можна ходити до кіна, можна пестити теплі коліна дівчат і в підзоряні труби розглядати зорю Бетельгайзе і мріяти про опанування космосу.

1930

__________________________


Примітка

Новела "Місяць із рушницею" представлена тут за виданням "Ґео Шкурупій. Проза. Том I. Новелі нашого часу", Харків-Київ, Література і мистецтво, 1931. Збережено правопис тієї публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного. В тій збірці 11 творів, котрі зібрані у три групи: "Новелі репортажні", "Новелі таємниць" і "Новелі психологічні". "Місяць із рушницею" автор помістив у групу репортажних новел.


1 2 3