Серед них – Інтеліґент. Йому років 18.
Ви можете помітити, що ролю дорослого інтеліґента грає той самий актор, що грав ролю батька на початкові фільму. Чи зроблено це режисером заради режиму економії, чи з якоюсь іншою метою – виявиться далі.
Молодь радісна, весела. Інтеліґент зупинився, оглядає вулицю навкруги, наче перше її бачить. Глибоко, легко зідхає. Зняв картуза, підставив вистрижену голову під ласкаве травневе сонце, від якого так приємно примружувати очі.
На картузі гімназичний герб. Інтеліґент відчув його рукою. Думка, що раптом родилася, негайно переводиться в життя. Інтеліґент здирає герба і з веселою люттю шпурляє його геть. Повернувся до дверей і смаковито плюнув…
Хто з вас, дорогі читачі, що закінчували школу в ті часи, не зрозуміє мого героя?.. Як на диво чудесно, між іншим, придумано, що випускові іспити завжди влаштовується весною… Нове життя, весняне молоде сонце, юна свіжа зелень, чисте тремтливе повітря, дівочі очі блимливо-таємничі, атестат у кишені – яка чудесна, світла, юна, сонячна гармонія!.. І це ж ще не все!..
Інтеліґент вдома перед дзеркалом примірює цивільний костюм. Милується собою, кокетує, радий безмежно. Пророблює антраша, підскакує, як козеня, танцює по кімнаті. Раптом зробив якнайсолідніше обличчя. Знову підходить до дзеркала, вітає чемно сам себе, підмигує… На столикові – рукавички й паличка. Інтеліґент щасливий тим і другим. Помилувавшися не тільки набалдашником, але і накінечником, Інтеліґент із щирим почуттям притиснув ціпочок до грудей. Натягує новенькі рукавички – теж перед дзеркалом. Ще раз мигнув собі – і, з виглядом цілком солідним, світським, вийшов із кімнати.
Ви ж розумієте – новий костюм, шикарно прасовані штани, капелюх, рукавички, ціпок – весна, сонце, атестат, блимлива таємниця в очах дівчат, що безперечно викриється вже тепер (аджеж – новий костюм, шикарно прасовані штани, капелюх і т. ін. й т. ін.)… яка ж чудова річ життя, і як багато є на світі ще найчудовіших речей: новий костюм, шикарно випрасовані штани й т. ін…
Студент
Друга кімната, менша й поганіша. Дзеркало маленьке, висить на стіні. Інтеліґент у новесенькій студентській формі пророблює перед дзеркалом щось подібне до того, що було тільки оце показано.
Правда, він стриманіший зараз трошки, але чи це є наслідок дорослости, чи невеликих розмірів кімнати, – сказати трудно…
"Тільки ранок кохання прекрасний"… Це справедливо не тільки відносно кохання… Кожний ранок – це свято, а за кожним святом – ідуть сірі будні…
Будні
Авдиторія. Двері поволі відчиняються. Обережно входить Інтеліґент. Полохливо оглядається. Він спізнився і переживає почуття знайоме й неприємне, подібне до колишнього дитячого страху в гімназії.
Професор на катедрі не звертає на нього жадної уваги. Професор старий, сухий, підсліпуватий, мабуть, глухий. Не читає, а бубонить, як автомат.
Студентські обличчя показують в різноманітних ступенях скуку, тоску, сонливість.
Професор бубонить.
Інтеліґент не може стримати позіхання, моргає важкими віями. Сил не вистачає: встає й поволі, потихеньку, на пальцях виходить.
Професор бубонить…
Інтеліґент в коридорі, потягнувсь, помотав головою, відганяючи сон, зідхнув повними грудима й бадьорим, свіжим кроком пішов…
Коріння навчання гірке…
Спорт
Більярдна – тускла, прокурена. Дим стоїть у повітрі непорушними клубами. Повітря важке, насичене людським диханням. Інтеліґент грає з якимось типом. У типа вигляд підозрілий – явний "жучок".
Коли ви не граєте на більярді, то дозвольте вам пояснити, що дві основних категорії більярдових граків то єсть: "жучки" і "піжони". Жучки існують за рахунок піжонів. В технічні тонкощі вдаватися немає сенсу… Слідкуйте за грою…
Жучок вдарив невдало; чотирнадцята куля "повиснула" над люзою. Жучок розлютований. Інтеліґент щасливий…
В занадтій радості заспішив, вдарив києм невдало, – скіксував…
Блискавична, діяметральна, повна зміна настрою в обох. Жучок, не хапаючись, мастить кия крейдою, добре націлюється, кладе кулю в люзу й кидає кия на стіл… Інтеліґент розплачується. Намагається мати вигляд байдужий, спокійний.
Інтеліґент вийшов на вулицю. Став під ліхтарем, виймає гаманця, перевіряє зміст. – Журливий і досадливий жест…
Жучок з задоволеним виглядом запалює цигарку…
Інтеліґент у себе вдома лежить в одній жилетці на канапі. Підвівся, сів, сумно глянув на календар…
Шістнадцяте.
Інтеліґент рахує дні по пальцях: дев'ять пальців. Безнадійно похитав головою. Вийняв гаманця, лічить дрібні: мало, дуже мало.
Я вам скажу – у мого героя сорок сім копійок. Сорок сім, поділене на дев'ять, буде п'ять і дві лишку… І дві лишку…
Інтеліґент тужливо, мляво похитується, сидячи на канапі…
І дві лишку…
Гість, що його очікують з нетерпінням
З кімнати виходить поштар. Тільки но зачинились двері, Інтеліґент пророблює два-три коротких, але виразних па якогось невідомого танку. Тримаючи руки вкупі жменею, зупинився і потрусив руками біля вуха, як торохтілкою. Фізіономія блаженна. Заглядає в щілинку між долонями, поволі розводить їх…
В руках кілька золотих монет…
"Коментарії зайві".
В черзі на Шаляпіна
Ви, мій читачу, коли ви молодий, ледве чи зрозумієте красу нічного вартування на тротуарі біля театру в змаганні дістати полтиничного квитка на "самого" Шаляпіна.
В мої часи – це було найзвичайнішим явищем. І скільки спогадів у кожного з нас, старих студентів, зв'язано з оцими вартуваннями!.. Мій герой не є виняток в цьому випадкові… Він взагалі не виняток…
Ніч. На тротуарі, біля дверей театру – натовп. Більшість – студенти й курсистки. У одного з студентів аркуш паперу. Ті, що надходять, записуються. Студент солідний і діловитий.
Інтеліґент підходить трохи раніше дівчини-курсистки. Швидкий, уважний погляд… Дівчина дуже гарненька… Інтеліґент ґалянтно пропускає її вперед.
Можливо, тут треба поставити питання, чи віддав би свою чергу мій герой, коли б дівчина не була гарненькою?.. Риторичне питання!.. А, крім того, коли б навіть і не віддав би, – так це було б цілком природно: поклонення перед красою, цим божественним дарунком, тремтіння юного серця, найніжніші вібрації найтонших струн душі з одного боку, і взагалі…
Інтеліґент і дівчина стоять окремо біля стіни. Балачка йде не дуже жваво, надто багато павз. Дівчина приймає ці павзи просто і спокійно. Інтеліґента кожна хвилиночка мовчання примушує страждати…
Хто не знає цих перших колючок кохання?.. Хто з нас не відчував цього болю? Хто не робив безнадійних спроб вирішити нерішиму загадку: чому це з коханою, іменно з нею, що їй так палко хочеться показати себе в своїм найкращім вигляді, перед якою хочеться блищати розумом, новим костюмом, гострістю, свіжо поголеними щоками, ґалянтністю, люб'язністю, вишуканою спритністю, манікюром – словом, всім тим, що так впливає на жіноче серце, – чому іменно з нею, з коханою, все це вдається значно трудніш, ніж будь з ким іншим? Чому це щастя появлятися перед коханою в шлюбному вбранні віддано нерозумною природою нерозумним тваринам – павичам, наприклад!.. Я знав одного чоловіка, у якого була така прикмета: коли він, уперше знайомлячись з жінкою, неголений, коли комірець у нього несвіжий, нігті й черевики не вичищено, – значить, він в цю жінку закохається.
І прикмета майже завжди виправдувалась…
Ці питання вихором крутяться, можливо, в голові мого героя… А можливо, що й ні. Не до питань! – Біологія, фізіологія, психологія, рефлексологія – все це звалилось на його молоді плечі… Кохання! Перше кохання!!. Ароматне й свіже, як перше ранішнє зідхання квітки, ніжне, як тремтіння вій коханої дівчини, неземне, як спіритичні стуки, неповториме, як схід сонця, безглузде, як баранячі очі в той кульмінаційний мент, коли хитрий праотець Іаков тримав перед ними рябеньку паличку в правильнім розрахункові на рябе овече потомство (диви Битіє).
Мій герой закоханий! Блискавично, скажено, пристрасно, ніжно, болізнобожественно й само собою – на все життя!..
Позаздріть, дорогі читачі, його стражданням! Позаздріть його незграбності, його неголеності, його відчуттю власного ідіотизму…
З виглядом людини, що їй у голову пройшла геніяльна думка, Інтеліґент хапається за кишеню й запитує:
"Хочете їсти?"
Дівчина трошки здивована, сміється, весело відмовляється… Інтеліґент раптом впадає в одчай.
Ви можете читати його думки: ідіот, йолоп, балбес, хамло і т. ін. і т. ін. – все це на власну адресу… Проте дівчина теж, здається, читає. Жінки незрівняно тонше розбираються в підсвідомих процесах, що обумовлюють наше життя, ніж ми, чоловіки. Довідайтеся у Фройда.
Дівчина дивиться на Інтеліґента, злегка посміхаючись. В її погляді – розуміння, трошки лукавства, м'яке співчуття і трошки насмішкуватости… Дівчина згоджується.
Інтеліґент з такою ж швидкістю повертається до життя. Витягає з кишені пакунок, хапається, рве мотузочок. Розгортає пакунок. Ковбаса і французька булка…
Обоє їдять. Інтеліґент ожив, повеселішав зовсім простодушно. Дівчина теж весела, але з певною домішкою лукавства.
Знаменита річ оце лукавство, наслідок відчуття женщиною своєї переваги, що її вона, по властивій їй тонкості, одверто не показує. Іноді буває, ви можете помітити це лукавство навіть в моменти повної перемоги над нею. Начебто парадоксально – почуття переваги й факт переможености… Нікоторого парадоксу! Женщина відчуває свою перевагу в ті моменти, коли мужчина абсолютно щирий і безпосередній. – Тому бійтесь, дорогі читачі, таких моментів. Мужчина в такі моменти голий і обеззброєний. Коли він короткозорий, тим гірше, бо безпосередність лишає його й без пенсне…
А женщини – їх нехай попереджують письменниці-жінки… Хоч би "Принцеса Грьоза", з Журналу для женщин (правда, кажуть, ніби то вона була бородатим і похмурим мужчиною, батьком чималої сім'ї).
Щастя
Невеличка кімната. Закінчується студентська вечірка. Самовар на столі згас. Порожні склянки з рештками виснажених шматочків цитрини, порожні тарілки із слідами знищених закусок із запасів сусідньої крамнички й інші сліди бенкету.
Попільничка набита "до отказу" недокурками, які стримлять з неї, як підстрижені голки їжака.
Молодь прощається з хазяїнами, теж студентами. Інтеліґент пильнує, щоб ні на хвильку не відстати від дівчини.
В передній гості одягаються.