Болісна всяка любов, бо нема й не може бути в ній неотруєної радости східнього сонця. Поети й белетристи-прозаїки, коли дорівнюють зародження любови до прекрасного ранку, — брешуть. Навіть найсвітліша й найрадісніша, найчистіша й найпрозоріша лобов — перше юне почуття — воно прозоре кристалевою чистотою вечірнього, а не вранішнього неба. В-осени, на заході буває инколи небо, прозоре до дзвінкости, блідо-зеленаве, холоднувате, злегка лише прикрашене смужками полум'я — небо, що вмирає спокійно й побожно.
Такою завжди здавалась любов Іванові Петровичу. Любовний порив — це порив у майбутнє, а майбутнє, — це не ми. Людина обмежена в часі, і життя її — в її сучасному. Майбутнього в неї нема. В майбутньому в неї смерть. Любов — це міст у майбутнє, але пройти цим мостом не судилося нікому. Любовний порив, створивши майбутнє, неминуче вмирає. Смерть завжди є в коханні, бо вона є закінчення його, бо кохання її виправдує, робить її прекрасною, як прозоре до дзвінкости небо, що в-осени спокійно вмирає на заході...
Іван Петрович ще довго не міг повернутися до своєї минулої, хай сірої, але спокійної самітности. Самітність його довго ще була важка та болісна, і коли добродійний час та його щасливий вік знову оповили спокоєм його душу, його самітність стала ще похмуріша, — ніж була до цієї пригоди.
Іван Петрович виїхав на канікули, захопився новою пристрастю до аеропланів, пережив страшну ніч, коли Оксеня Опанасовна збиралася вбити його батька, — і спогади про Льолю ставали де-далі спокійніші...
На початку осени він побачив її здаля на вулиці, пригадав, що її батько викладає математику, і це примусило його подумати про завтрішню лекцію аритметики...
Перше кохання Івана Петровича закінчилось.
_________________________
Примітки
Текст Леоніда Гавриловича Скрипника "Перше кохання Івана Петровича" представлений тут за публікацією у київському часописі "Життя й революція" № 10, 1928 р. Збережено правопис тієї публікації, котрий дещо відрізняється від сучасного.
Цей текст є фрагментом незакінченого роману "Епізоди з життя чудної людини". Передчасна смерть автора 23 лютого 1929 року від туберкульозу у віці 36 років не дала йому змоги завершити цю працю. У вищевказаному журналі "Перше кохання Івана Петровича" було надруковано з підзаголовком "З роману "Епізоди з життя чудної людини"". Того ж 1928 року у харківському журналі "Червоний шлях" № 11 було опубліковано інший фрагмент роману, під заголовком "Іван Петрович і Феліс".