Як будується оповідання

Майк Йогансен

Сторінка 2 з 24

Мистецтво, створене вищими класами (пригноблені класи не мають змоги утворювати розвинене мистецтво, а тільки консервують старе), може придатися як невеликий дезорганізаційний мотив проти тих самих класів. Саме цим і пояснюється, що ліві мистці в Росії (і в Німеччині і Франції) стали були на бік соціяльної революції, — маючи, однак, чи­тачів і глядачів тільки серед вищих класів. Вони відограли свою ролю, розкладаючи ці класи — падіння феодалізма і буржуазії було точкою піднесення лівого мистецтва. Тепер же, під час будівничої роботи, справжнє мистецтво стало не­потрібне, воно тільки заважало б, і ось з-під матраца на по­душку вилазять усякі АХХР'и, АХЧУ, напостовці та інші фальсифікатори.

 

Поезія і лимонад

Таким чином, хоч мистецтво ще й зараз має стосунки до полового життя людини і поруч з галстуками, букетами і цукерками допомагає, приміром, хлопцеві здійснювати ідею своєї мультиплікації (просто кажучи, розплодження), хоч воно і являється, правда, в мікроскопічній дозі, джерелом пізнання (і те джерело є смердюче та каламутне), хоч воно і відограє невелику дезорганізаційну ролю, корисну в момент революції, але то все є акциденції, а субстанція, суть мистец­тва то є розвага. Соціяльна вартість мистецтва дорівнюється приблизно вартості мороженого й сельтерської води літом та гарячого чаю взимі. Соціяльна виробнича функція мис­тецтва така, як каруселі чи невинної гри; словом — це один із способів відпочивати. Читач уже бачить, що ми збираємося процитувати Державина:

 

Поэзия тебе любезна,

Приятиа, сладостна, полезна,

Как летом вкусный лимонад.

 

Так це і є найближче визначення мистецтва, яке є взагалі в науці. Пора вже спростувати марксистам порівняння мис­тецтва з корисними виробництвами. Пора вже чесно й щиро вказати на ролю мистецтва в виробничому процесі.

 

Мистецтво — метод пізнання

Ми вже спростували фікцію організаційного значіння мистецтва. Роздивімось плеханівську теорію мистецтва як методу пізнання (сучасности).

Попри всій нашій любові й повазі до Плеханова як філо­софа, ми мусимо сказати: кантіянські ухили його в поглядах на мистецтво не мають нічого спільного з марксизмом. Не можна, правда, брати плеханівських статтів про мистецтво всерйоз. Отакі міркування: "мистецтво є метод пізнання, че­рез мистецтво ми пізнаємо життя — і що ж ми бачимо, любі товаришочки: скрізь одні класи пригноблюють другі" — мали для Плеханова величезні практично-цензурні вигоди. При такій постановці справи він міг трактувати соціяльні про­блеми, так би мовити, на музейному матеріялі, викривати експлоатацію трудящих... розглядаючи картини голандської школи, так би мовити, під димовою завісою.

Оці вигоди для нас не існують. Усякому вільно писати про соціяльні проблеми в марксівському дусі, більше того, це не тільки вільно, а й вигідно. Голандські картини тепер тут ні до чого, тільки заважають.

Справді, який з мистецтва метод пізнання? [2][2] Як узяти найбільш прогресивне з мистецтв — літературу, — то й вона пасе задніх на пару десятиліть і дуже, дуже рідко іде в ногу з віком, з його знанням [3][3]. Зрівняти тільки Пушкіна з декабрис­тами! Зрівняти якого-небудь Гавптмана з Марксом! Тільки в початку двадцятого століття являються белетристичні тво­ри, що доросли до марксівської концепції (Винниченко, по­части Горький).

Оця фікція мистецтва як методи пізнання, поширювана з сфери історичної на сучасність, попсувала тисячі юнаків і дівчат тургенівською любов'ю, надсонівською філософією і тому подібним сміттям. До речи, цікаво зрівняти як учителів, як оте "джерело пізнання", Надсона з сучасним йому Леніним!

Значіння мистецтва як матеріялу для пізнання в виробни­чому процесі суто негативне, назадницьке [4][4]. Недарма ж ро­мантизм — типове назадництво — є найдужче мистецтво. На щастя, і його сила мікроскопічна.

 

Мистецтво як прояв полової енергії

На щастя, тут шкода від мистецтва мінімальна. Не будь отої фікції мистецтва — пізнання, то воно майже не шкодило б у половім житті! Та й так широкі маси зосталися поза впли­вом тургенівської любови — вона псувала тільки інтелігентів. Правильно, що мистецтво є прояв полової енергії, але такий, що багато про нього розводитись не варт.

 

Фікція колосальности мистецтва

Звідки ж береться й якими силами держиться поширена фікція про колосальне, піднебесне, божественне значіння мистецтва?

Походить ця фікція з стародавніх часів і базується на ка­ламбурі. Ми звикли звати, скажемо, "Іліяду" мистецьким тво­ром. Тим часом "Іліяда" ще релігійна книга, підручник звичаїв, кодекс юриспруденції, медичний порадник і курс старогрецької історії. З усяких причин ми взиваємо іноді увесь комплекс іде­ологічних надбудов у недиференційованому вигляді мистецт­вом. З таким самим правом ми могли б назвати Біблію, що за середньовіччя була таким універсальним порадником, — мистецьким твором. Та, щоб не гратися словами, мусимо ска­зати, що то є недиференційований комплекс мистецтва, релігії, права, фізики, астрономії, медицини і етнографії.

Оце саме походження мистецтва з недиференційованого комплексу всіх ідеологічних надбудов і утворило фікцію його колосальности. Усі інші надбудови, розмежувавшися, при­брали собі виробничі, ділові функції, а мистецтву залишила­ся сама назва "Kunst, art", мистецтво, "искусство" — все це значить "уміння". Невідомо тільки, чого саме.

 

Хто підтримує цю фікцію

Таке походження фікції колосальности мистецтва. Узур­пована від цілого корисного комплексу назва підтримувала цю фікцію. Саме через те, що мистецтво не має ніякої корис­ної ролі у виробництві, воно, так би мовити, залишилося ре­презентувати ввесь комплекс, от як зараз петлюрівські посли "репрезентують" Україну в усяких державах.

Підтримують цю фікцію жерці від мистецтва, архиреї від критики, митрополіти від історії літератури, ієроманахи від естетики і архимандрити від теорії мистецтва. Підтримують, бо голод — не тітка.

Зовсім курйозних форм набирає ця фікція, коли вона тво­риться в платформі організаційного значіння мистецтва. Шукають удень з вогнем "організуючих" творів і з сумом переконуються, що тих, що "організують", ніхто не читає, а ті, що читаються, тільки "дезорганізують". Зчиняється лемент і скрегіт зубовний і наївне здивовання, що всі таланти неначе злигалися писати "дезорганізуючі речі".

Отак плакав колись учитель словесности, що немає в руській літературі "положительных" типів, та й годі. Невже ж таки їх не було на території бувшої Росії? Чого ж їх не було в літературі?

 

Блазні в ролі ділових людей

Оця фікція колосального значіння мистецтва офіціяльно існує по всіх європейських країнах і, на жаль, живе ще і в нас. Правда, що ця теорія існує більше про око людське, щось на штиб офіцерської платні, якої вистачає тільки на еполети, бо грошей на мистецтво витрачається дуже мало [5][5], але все ж таки вона дає корпорації мистців змогу триматися гордовито, мати амбіції на карбованець і почувати себе не блазнями, а ніби рівноправними учасниками виробничого процесу. Треба ска­зати, що в капіталістичних країнах, які-небудь, припустимо, попи в сто раз важнішу роблять справу від мистців. Попи — це прекрасно організовані наглядачі. Мистці ж — дезоргані­затори по самій природі своїй — раз у раз зраджують інтере­си роботодавців і частенько дурно їдять свій юдин хліб.

 

Мистецтво для мистецтва

З усього сказаного ясно, що мистецтво нам майже ні до чого. Повстає підозріння, що автор хоче проповідувати "ми­стецтво для мистецтва". Правда, трохи чуднувато виходить. З одного боку отака писаревщина, а з другого — мистецтво для мистецтва. Поспішаю заспокоїти тих товаришів, що вже настовбурчили вуха. Я ні в якім разі не збираюсь обстоюва­ти так зване "мистецтво для мистецтва". Посамперед оця формула попри всій своїй глибокодумності і філософічній красі є логічний nonsens (безглуздя). Може існувати тільки (суб'єктивно) "мистецтво — для мистця", і то з двох поглядів: або як завдоволення його потреби в творчості, або як джере­ло прибутків, що дає мистцеві змогу набувати обіди, вино, тютюн і послуги проституток. Об'єктивно ж мистецтво бу­ває тільки для публіки, для людей, а не "для мистецтва".

У нас дуже довго і дуже курйозно доводили на сторінках преси, що "мистецтва для мистецтва" бути не може, що мис­тецтво завжди має якийсь "соціяльний еквівалент" (до речи, дуже красивий, але й дуже плутаний термін). Простіше і еко­номніше було одну хвилинку подумати про зміст формули "мистецтво для мистецтва".

Так от, ясне діло, мистецтво є фактор соціяльного життя і має своє місце у виробничому процесі (соціологічний еквіва­лент). Ми бачили, що це місце перебуває десь у сфері содо­вих вод і лимонадів. Ясна річ також, що дане мистецтво спо­живають переважно дані класи, а не всі (знову той самий "соціо­логічний еквівалент"). Але, як ми вже бачили, шкода від ми­стецтва настільки невелика і дезорганізація, яку воно зчиняє у виробничому процесі, настільки малопомітна (у порівнянні, скажемо, з дезорганізацією, що спричиняє горілка), що ця шкода майже врівноважується позитивним значінням мис­тецтва (розвага у час відпочинку від роботи). Аналіза того, чи дане мистецтво організує пролетаріат, чи ні й на яку суму, а коли ні, то через віщо — діло пусте (див. вище про "орга­нізаційне" значіння мистецтва [6][6]).

Два могутніх фактори відживили останніми часами мис­тецтво і надали йому деякої сили — радіо та кіно. Наука, політика, право не так квапилися захопити ці засоби, бувши певними своєї сили й ваги і без того. Мистецтво ж, задихаю­чись без ринків, ухопилося за антени та екрани і знову стало на якийсь час масовим, конкуруючи навіть з тютюном.

У зв'язку з цим шкода від нього дещо зростає, але, бувши взагалі меншою за тютюнову та горілчану, не стає загрозлива для господарства і народнього здоров'я.

 

Мистецтво й молодий новеліст

Для чого все знати молодому авторові оповідань? Може, в нього є вже своя, куди благородніша філософія мистецтва — він зовсім не просив філософії, він хоче знати, як будується оповідання.

1 2 3 4 5 6 7