З юних літ Марії

Ольга Кобилянська

Сторінка 4 з 4

Вона не хтіла нічим більше в житті бути. Одне, що підтримувало її енергію і любов до життя,— це була література. Заходила до брата — військового — і перешукувала очима за місцем, де б був револьвер. Знала докладно, де це зробить.

Потім ще раз, ще однісінький раз вислала дрібні свої рукописи до одного заграничного часопису — з просьбою написати їй щиру правду, чи працювати їй дальше, чи покинути перо і не збільшати число тих трутнів, що так вже намножились і насілися на літературу.

І дістала відповідь.

Ніколи такої не сподівалася.

Нехай пише — сказано їй. Нехай пише — завсіди і під всякими услів'ями, бо в неї є талант, і ніколи нехай не журиться, як дехто відішле рукопис назад. Це так мусить іноді бути; але воно не має нічого до таланту. Лист був підписаний знаним літератором.

Тоді успокоїлася. І відтоді вже спокійно і з довір'ям писала.

[1] — "Чи ви, пане, бачили щось таке бридке у своїм житті?" (Пол.)

[2] — Танцювати.

1 2 3 4