Ховаючись, його пустила з міста:
Вчинилася велика зрада тим,-
За се ти вмреш!..
Крицький
Стривайте! Ще не так!
Старовський
Чому не так?
Крицький
Бо ми не те судили,
Що бачимо... Повинні зважить ми,
Чого і як вона зробила діло:
Се ж батько був! Се ж батько проклинав!
Не відала ж вона, про що полковник
Казатиме таємно до Карпа!..
Білоченко
Не зрада се, а помилка була;
І можемо сю помилку простити.
Старовський
Не можемо! Гарячий час тепер,
Та щоб таке в нас коїла жінота?
Вже ж наш народ і під Ханенком є,
І всяких є там родичів багато,
То будуть їх пускать та випускать!..
Тепер одну помилуєм, то й кожне,
Як трапиться, зробити схоче так.
Яка ж тоді у нас і вірність буде?
Се не війна, не оборона в нас,
А чортзна-що!
Жилинський
Авжеж ладу не буде!
Старовський
Порядок нам дають уже баби!..
Ех, бабії! Вам однієї жалко…
Жалійте!.. Хай!.. То всі ми пропадем
Отак, як ті всі десять душ, що вчора
Убито в нас!.. Вона ж се наробила!
Голоси
Не простимо за се!.. Хай умира!..
Білоченко
Ой, братчики, та ну-бо схаменіться!
Старовський
А я кажу: лилась козацька кров!
Коли її не помстимо, панове,
То се впаде на нас великий гріх.
Жилинський
Чи вам любіш одна якаясь баба,
Ніж десять душ лицарства козаків?
Голоси
Крицький
Хіба ж вона занапастила їх?
Крутько
Дурниця все! Вести її на страту!
Голоси
Нехай іде!.. Нехай!..
Інші голоси
Не буде так!
Зчиняється крик, більшість кричить: "Присуджено! Хай одбуває кару!"
Коваленко
Стривайте ще! Забули ви, що я
Полковник тут, що я чиню накази!
Ви винною взиваєте її,
На горло ви її вже осудили,
А я на те вам згоди не даю.
Старовський
Бо жінка се тобі, того й не хочеш.
Так зраджує нехай і далі нас!
Коваленко
Не зрадить, ні! Бо не було ж і зради.
Крутько
Що се за біс! За жінку обстає!..
Та сам же він є зрадник проклятущий!..
Та скинемо ми геть його, та й край!..
Однімемо ми пірнача у його!
Голоси
А скинемо!.. Однімемо!..
Інші голоси
Ба ні!
Не хочемо!.. Нехай пірнач у його!
Крутько
(штовхає одного козака, а тоді другого).
Кричи мерщій, що винен він!.. І ти!..
Голоси
Він зрадник!.. Вже ж!.. Його скарати треба!..
Нехай кладе полковницький пірнач!
Крутько
Бач, як воно!.. Ізрадили й байдуже!..
Се кожен так робитиме тепер!
Крутько перебігає то туди, то сюди, підмовляючи проти Коваленка.
Крики
Геть скинути!.. Не руш!.. Убить його!..
Обох убить!.. Беріть його, панове!
Насувають на Коваленка, але він махнув пірначем, обороняючися, і ті подалися назад.
Коваленко
Прошу я вас, дозвольте до тюрми
Замкнуть її, аж поки ся облога
Минеться тут. А там новий хай суд…
Крутько
(Перепиняє)
Щоб випустив її, та з нею й сам
Ти втік? Авжеж!..
Крики
Не хочемо!.. Беріть!
Коваленко
Та он ви як! Ви вже про те забули,
Що скільки раз життя вам рятував
І сам за вас я ранами окрився!
Забули все!.. П'яниці, гультяї
Тепер у нас у раді порядкують,
Немов звірі роздрочені ревуть,
Згубивши вже і розум ввесь, і правду.
Голоси
Та що се він плямує нас усіх?
Вже скинули його: беріть, та й годі!
І сміє він так лицарів старих
Ганьбити! Га? Ще блазень він!
А нуте! К чортам його! Вже скинули! Хапай!
(Насувають на Коваленка).
Коваленко
(замахується пірначем).
Назад, кажу!.. Бо хто підступить,— зараз
Почує він, який важкий пірнач…
Не вбереже він голови дурної!
Мовчанка.
Усе, що тут казала вам Оксана
Неправда те, бо се вчинив я сам:
Ведіть мене, а не її на страту!
Всі вражені стоять.
Оксана
(кидається до Коваленка).
Василечку!.. Ой не роби-бо так!..
Ой не кажи сього!.. Я ж винна, клята!
Коваленко
До мене тесть прийшов,— його я з міста
Сам випустив і гасло те сказав…
Ви бачите тепер, що я тут винний.
Оксана
Ні, Боже мій!.. Йому не вірте ви!..
Василечку! Єдиний мій, коханий!
Не умирай безвинний ти, живи!..
Не слухайте, що каже він, панове:
Се хоче він обрятувать мене,
На смерть іде, щоб я жила, огидна!..
Не винний він!.. Він зрадити не міг…
Коваленко
Чого ж ви всі замовкли? Я ж готовий
На страту йти.
Білоченко
Готовий ти, та річ
Непевна тут. Ми вірити не можем
Тобі тепер. Зробила се вона.
Коваленко
А я кажу, що я!.. Повинні вірить!
Вона вину на себе узяла,
А винен — я.
Крицький
Та нащо б так робити
Було тобі?
Коваленко
Навіщо? Знаю сам!
А вам того казати я не хочу.
Старовський
Що ж, братчики,— коли він сам признавсь,
То жінку ми не будемо карати,-
Скараємо його.
Лясковський
Авжеж його!
Видима річ, що тут у їх зробилось:
Він учинив і вчинок свій гидкий
Хотів сховать, а жінці жалко стало,
І гріх вона на себе узяла.
Коли ж признавсь, то мусить він умерти.
Голоси
Умерти!.. Так!.. Вже час кінчати суд!
Оксана
Ой ні, не так!.. Шановная громадо!
Бог відає, що збавите життя
Невинного — се ж гріх страшний вам буде!..
Не знаєте, хто винен? Так про те
Подумайте, кого вам більше треба
З нас двох: я вмру, то шкоди в тім нема;
А він умре — хто буде боронити
Од ворогів і місто се, і вас?
Коваленко
Не слухайте того, панове браття!
Оксана
Василечку! Не-так бо кажеш ти!
Не варта я, щоб рятувать мене
Твоїм життям!.. Така ціна велика
За зрадниці нікчемнеє життя!
Я вже один вчинила гріх великий,
Що зрадила своїх, а ти новий —
Ще тяжчий гріх, страшніший, положити
Силкуєшся на грішную мене —
Сю смерть твою!.. Який-бо ти недобрий!..
Се ж ти мене занапастити хочеш!
Помилуй же, Василечку, помилуй!
Хай я умру! Бо смерть — одна хвилина!
Радіючи я голову схилю
Під катову сокиру,— тільки б знати,
Що ти живий... Послухайся ж мене,
Єдиний мій, коханий мій, мій світе!
Коваленко
Дружинонько моя єдина, вірна!
Красуйсь, живи!.. Умерти мушу я…
Як ти умреш,— мені навіщо жити?
Прощай, моя утіхо найдорожча!
Прощай навік!.. Ну, братчики, ведіть!
Горленко
Не можна так, панове молодці!
Ви ж бачите: не знаємо, хто винен,
То як же ми скараємо його?
Лясковський
Скараємо, бо сам же він признався.
Білоченко
Та і вона ж призналася сама.
Старовський
Обох скарать, коли такеє діло!
Крицький
А правду ж де ти дів? А ще й суддя!
Дід Остап
Мовчав я все, панове товариство,
Бо я старий, вже й слова не складу…
Тепер же річ мені дозвольте зняти:
А може, й я вам добре що скажу?
Не знаємо ми, хто зробив се діло —
Вона чи він,— та знаємо ми те,
Що він у нас полковником у місті,
І міста він повинен берегти.
А не вберіг, і зрада учинилась,
І сам признавсь, ледачий, в зраді тій,
То й мусить він, а не вона умерти.
Коли не він зробив се,— він покрив!
Який же він козак та ще й полковник,
Коли йому дорожча баба ся,
Ніж козаки, преславне товариство?
На біса нам іздавсь такий бабій?
Скарать його, бо нам таких не треба!
Голоси
Гаразд сказав!.. Розумне слово се…
Нехай суддя тепер нам присуд каже!
Старовський
Чи волите, панове молодці,
На смерть скарать за зраду Коваленка?
Голоси
Всі волимо!
Дехто
Не волимо!.. Не всі!
Зчиняється галас, згодом Коваленкові прихильники стихають, чути тільки:
Призволили!.. Нехай іде на страту!
Оксана
Прошу я вас — до ранку підождіть!
Я приведу вам свідка, він посвідчить
Що правду я сказала... Присудіть,
Що свідок той піти безкарно може —
Що б не сказав…
Лясковський
Не треба нам сього!
Жилинський
Не слухайте! Не треба потурати!
Білоченко
А чом же ні? Повинні так зробить.
Крицький
Не можемо ми навіть не зробити,
Бо право так велить, щоб кожен міг
Перед судом поставити всі свідки.
Голоси
Нехай веде!
Голоси інші
Не треба!.. Ні!
Голоси
Нехай!
Білоченко
Зламаємо і правду, й судний звичай,
Коли того ми не дозволим їй:
Чи волите до завтрього пождати?
Коли вона до страти приведе
Нам свідка, ми його повинні слухать
І відпустить його назад без шкоди.
Голоси
Всі волимо!
Білоченко
То хай же й буде так!
Лясковський
Ведіть його!.. Ведіте до темниці!
Козаки беруть Коваленка.
Коваленко
Оксаночко, навіщо робиш се?
Оксана
Щоб жив ти, жив!.. І будеш, милий, жити!
Завіса
ЧЕТВЕРТА ДІЯ
Передмістя Кальникове. Колись тут жили люде, тепер вони або повтікали в місто, або й зовсім порозбігалися. Живе тут військо: жовніри Собіського та козаки Ханенкові. Мало не всі хати обдерті, часом руїна з хати або пожарина. Просто глядачів, назад сцени, стоїть хата з замкненими дверима.
Вечір пізній.
Круг огню сидять і лежать козаки Ханенкові, між їми Грицько Доленко. Двоє-троє пряжуть сало на вогні, на шпичку настромивши; дехто люльки курить. Один козак з бандурою в руках,— часом перебирає на їй струни.
Грицько Доленко
І чого ми тут сидимо? Два тижні вже додержуєм облоги, а здобути не можемо.
Старий козак
А ти не будь такий тяжко поспішний! Як весело нам тут, а він іще вередує!
Грицько
Ще б пак! Ловкі вояки: два тижні велике війське маленького Кальника не здобуде! От ті, що в місті, дак ті вояки, бо вони, проти всього війська опершися, стоять, а їх жменя.
Козак із бандурою
Що правда, то не брехня. Уміють воюватися дорошенківці,— хоч би й нам так.
Грицько
Та ще хоч би за що добре ми билися, а то за чорт-зна-що!
Козак із бандурою
За лядську ласку.
Грицько
А хай вони своєю ласкою подавляться!
Старий козак
Ну, не плач же! На тобі ось сальця кришоник,— іззіж та й засни!
Козак 1
Він, дядьку, не добере в йому смаку, — дайте мені!
(Вихоплює в старого козака сало.)
Старий козак
Який швидкий!
Козак 2
У ляхів ми завсігди були й будемо панськими попихачами.
Грицько
І що ми за дурні дурні, панове браття, що служимо сьому Ханенкові? Сам він попихач лядський, то й нас у попихачі пошив.
Старий козак
Укусися за язик! Бач, як розпустив!.. То вже тобі не лядський жовнір, а наш гетьман.
Грицько
Коли він гетьман, то хай народ до доброго, а не до лихого веде. А це хіба добре, що своїх доводиться бити, свою землю плюндрувати, ляхів слухаючися.
Козак із бандурою
От Дорошенко — орел!
Старий козак
І той добрий! Сей з ляхами злигавсь, а той з бусурменом.
Грицько
Коли ж не сила самому! Дак за те ж і голова, і лицар же!
Козак із бандурою
Не дурно про його й пісню складено.
(Приграючи на бандурі, співа, а інші допомагають).
Ой на горі та женці жнуть,
А попід горою,
Попід зеленою
Козаки йдуть.
Попереду Дорошенко
Веде своє військо
Славне запорозьке
Хорошенько.
Старий козак
(перепиняючи.)
Тю на вас, розумних! У нашому таборі про Дорошенка пісні співають! От тільки нагодиться яка старшина, то...
Грицько
То що? Послухає, коли має чим слухати.
Старий козак
А послухавши,— тобі, розумникові язикатому, спину киями спише, то, може, хоч тоді тобі заціпить.
Козак із бандурою
Ну, не можна, то й не можна.
Козак 1
Он уже ляхва преться!
Увіходить гурт польських жовнірів.
Жовнір 1
A to jak wygodnie szyzmatyki pokladli sie kolo ognia!2
Жовнір 2
A nam juz і palic niema со.3
Гpицько
Хати ж палите.
Жовнір З
Popalili wszystkie chaty, jakie byly w naszym zakatku.