Серед бурі

Борис Грінченко

Сторінка 3 з 9
Лясковський теж устає.
Ні, не тікай, дай все мені сказати!
Не вільний я!.. Кохання обняло…
Подужати його не маю сили…
Мовчав я все, але тепер такий
Надходить час, що годі вже мовчати:
Ще день, чи два — й поляжемо ми всі;
Тебе ж люблю: не можу попустити,
Щоб смерть тебе забрала в час страшний,
І можу я тебе порятувати;
Але ж за те благаю в тебе я:
Не погордуй моїм коханням, пані,
До мене будь...
Оксана
Ні, годі, годі вже!..
Мені було б од вас піти відразу,
Не слухати тих божевільних слів.
Коли ж уже лишилась я, то мушу
Сказати так: як зважилися ви
Таке гидке мені казати й грішне?
Почтивості моїй, чесноті ви
Як зважились таку вчинити кривду?
Ідіте геть і більш не важтесь ви
До нашої приходити господи!..
А кривду сю — хай вам дарує бог!
Лясковський
Розгнівалась і слухати не хочеш...
Оксана
Ідіте геть! Я вже сказала вам,
І більше вас я слухати не буду.
Лясковський
Гаразд! Дарма! Послухаєш колись!..
І що тепер здається нецнотливе,
Лякає так,— вже здасться не таке,
Як смерть тобі над шиєю зависне.
(Виходить.)
Оксана (сама.)
О господи, яка гидота се!
За віщо він мене образив, скривдив?
Помітив що в мені такого він,
Що зважився прийти мене схиляти
Покинути під ноги честь свою?
Які слова, чи погляди, чи вчинки
Мої йому ту зважність надали?
Не знаю я, а кров кипить з образи!..
Казати се Василькові чи ні?..
Авжеж що ні! Є клопоту багато
У його й так,— то нащо сей новий?
Йому тепер спокою в душу треба...
І добре се надумалася я,
Що зважилась про батька не казати:
Сказала б я,— що б мусив він тоді?
Коли б оддав на суд у раду батька,
То певна річ, що присуд був би — смерть;
Коли б його пустив із міста нишком,
То мусив би тоді Василь немов
Ізрадити своїх, а се погано
І мук йому без міри завдало б.
Тепер же все зробилось тишком-нишком,
Не зна Василь, не зна про се ніхто…
Тоді колись, як знімуть сю облогу,
То розкажу я Василеві все,
Тепер же — ні! Навіщо турбувати?
Коваленко (ввіходить швидко.)
Коваленко
Ну, ось і я. Діждалася мене?
Оксана
(Кидається до його й припадає йому на груди.)
Василечку!.. Мій орле ти, мій світе!..
Єдиний мій, найкращий, дорогий!..
Ти все мені!.. Моє життя, мій раю!
Коваленко
Ні, ти — мій рай, моє життя і світ!..
Завіса.
ДРУГА ДІЯ
ОДМІНА ПЕРША
Світлиця в господі в сотника Лясковського, вбрана підхоже до того, як і в Коваленка, але менша й простіша. Ніч, на столі свічка.
Лясковський сидить за столом, перед їм стоїть Крутько, немолодий козак.
Лясковський
Дак мовиш ти, що хилються до нас?
Крутько
Та ще і як! Я з панського розказу
Усім одно у вуха все турчу:
Що в нас тепер полковник сей поганий...
Лясковський
Ну, а про те... про мене закидав?
Крутько
А як же ж ні!.. Казав, ласкавий пане!
Нам сотника Лясковського, кажу,
Полковником годиться обібрати.
Лясковський
Та що ж вони?
Крутько
Багато пристає
На вашу мосць... а інші Коваленка
Обстоюють.
Лясковський
А ти їх припечи:
Ти нагадай сьому, як пан полковник
Його колись покривдив,— накарав
За те, що він... Ні, не кажи за віщо,
А за ніщо, кажи... Тому закинь,
Що міг би він уже значнішим бути,
Але сього полковник не дає,
А буде він значним тоді, як стане
Полковником Лясковський". Ще кому
Ти просто дай горілки, щоб напився,
Чи та яра йому ти в руку вкинь,
Коли не п’є...
Крутько
Я ж і роблю так саме.
Лясковський
Усякому ти щось лихе скажи
Про Василя,— вигадуй там, що знаєш,
Та тільки так бреши, щоб не вклепавсь.
Крутько
Та знаю як,— мене сього не вчити.
Лясковський
Хто наріка на сю облогу,— тим
Скажи, що се через його упертість
Та через те, що недотепний він:
Коли б не він,— давно кінець облозі.
А хто кричить, що треба йти на смерть,
Тому скажи: Василь оддатись хоче
Ляхам і вже з Ханенком наклада…
Тим і людей мордує він, щоб врешті
Знемігшися, всі легше підлягли.
Крутько
Вже декому й казав... і вірять добре.
Лясковський
А коли хто й віри не пойме,
То все якась народиться невіра
До Василя: "А може, щось і є?"
Подумає і неймовірний часом…
І вже не так повірить він йому,
Як трапиться, що треба буде віри.
Крутько
От тільки ще той клятий дід Остап:
Він серед нас велику силу мас,
Шанують всі його, що лицар він
Уславлений і ранами окритий,
Козацькії звичаї знає всі…
Я закидав йому: "Дурниця,— каже.-
Ти не плети дурниць!" — Коли б же він
Та прихиливсь,— за їм би й ті шугнули,
Що ще тепер хитаються вони.
Лясковський
А ти йому червінчика…
Крутько
Не візьме!..
Та я його злякаю: я впевню,
Що зраджує полковник. Як повіре,
То ворогом страшним тоді йому
Він зробиться.
Лясковський
Роби вже, як там знаєш!
Полковник я,— хоружий в сотні — ти.
(Дає гроші.)
Ось на іще побрязкачів блискучих,-
Багато сим прихилиш ти... Іди!
Крутько кланяється й виходе.
Лясковський (помовчавши.)
Полковницький пірнач... блищить він гарно…
Ото тоді пануй і розкошуй!..
Дурні! Дурні! Клопочуться, гризуться,
За рідний край говорять, за народ...
А що мені той рідний край? Навіщо?
Як добре жить, то там і рідний край,
А якщо зле,— на чорта він іздавсь?
Про волю ще народную торочуть...
Все чортзна-що! Йому горілки дай,
Уп'ється він, то й байдуже про волю:
Лизатиме він чоботи тобі.
Тоді вона, та воля, є в людини,
Коли бряжчать червінці у руках,
Тоді усе, що тільки заманеться,
Все зробиться!.. Такої волі й я
Добуду ось... Коли б ще пощастило!..
Щоб більше він на шиї не сидів,
Огидний сей!.. Тоді уже й Оксана...
Ой-ой, ой-ойї.. То ласощі такі,
Що тільки їх хоч трошки нагадаєш,
То так тебе мов опече всього!..
А як вона нагнівалась на мене!..
Тоді немов ще краща стала враз...
Вже сердьсь тепер: твоя ще поки воля!
А скоро я приборкаю тебе,-
Не сердиться ти будеш,— цілувати!
Старовський та Жилинський увіходять.
Старовський та Жилинський.
Добривечір!
Лясковський
А, прошу до господи!
Старовський та Жилинський скидають кереї.
Сідайте-бо! Давно вже челядь спить,
І нас ніхто почути тут не може,
То вільно нам розмовиться в сей час.
Старовський
Надумав се пан сотник щось цікаве.
Лясковський
Цікаве — так! Ми мусимо гуртом
Порадитись, щоб знати, що чинити,
Бо справа се великої ваги.
Жилинський
Ану, кажи, послухаєм про справу.
Лясковський
Мені до рук потрапив лист один...
Жилинський
Від кого ж лист?
Лясковський
Від гетьмана Ханенка.
Жилинський
Ханенка? Йо?
Старовський
Невже?
Лясковський
Атож, кажу.
Старовський
А що ж стоїть написане в цидулі?
Лясковський
Хай пан суддя читає сам її.
Подає листа. Старовський розгортає й дивиться спершу на підпис.
Ханенко, так... Ну, будемо читати!
Мой велце шановний, ласкавий добродію, пане сотнику Калницький! Ординуємо з сим листом нашим певного чоловіка, сподіваючись, що сим тебе і інших обачніших з старшини вашої до перестанку пролиття крові християнської нахилимо. Поне-важ уже два тижні тая кров проливається і ще більше її пролито має бути, як звитязьким робом до Калнику вступимо. Рач ваша милость на тоє уважно глянути, іж ніякої надії на утримання міста вашого мати не можете і чи нині, чи за кілька день поддатися мусите. Ліпше вам будеть на ласку нашу оддатися, аніж карання строгого за упартость дознати. За дурницею полковник ваш уганяючи, того вчинити не хочеть; то могли би ваша милость, полковницький пірнач до рук узявши і розважніших із старшини вашої до себе приєднавши, тоє вчинити. А що такий вашої милості і товариства учинок без нагороди доброї маєтками чи золотими червоними не лишився би, то в тому певний будь. Також і полковницького пірнача з рук вашої милості ніхто видерати не мав би. Рач же, розваживши тоє, мені пилну з пилну і щиру одповідь подати. Року божого 1671-го, октобрія..."
Оце і все. (Мовчать який час усі.)
А що сказав пан сотник
Тому, хто дав йому сього листа?
Лясковський
Що відповім не зараз, трохи згодом...
Порадитись із вами я хотів,-
На те я вас тепер оце й покликав.
Старовський
А сам же ти як думаєш про те,
Що пан гетьман нам подає до вваги?
Лясковський
А що ж тут ще? Казав я вам і перш,
Що все одно — нам витримать не сила,
Не схилимось,— то шию нам нагнуть,
Послухаєм — зазнаємо ми ласки.
Нема чого стрибати нам в огонь,
Коли його і обминути можна.
Змагаючись, як наш дурний Василь,
Ми і людей занапастим, і місто.
Віддавшися ж — ми зарятуєм все,
Та і самі не будемо без зиску.
Ви згодились попереду на те,
Що як уже побачимо, що годі
Змагаться нам, то скинем Василя,
Коли на те до нас він не пристане,
Та й скоримось Ханенкові. Сей час
Уже прийшов: не витримаєм далі.
І склалось так тепер нам добре все,
Що вже не ми, а сам гетьман Михайло
Прохає нас,— то се ще й ліпше нам:
Ми можемо так більше вторгувати.
Тим я й кажу: берім, коли дають,
Бо час мине, то може все пропасти.
Жилинський
Та се то так... та штука є одна...
Лясковський
Кажи — яка, то, може, і зарадим.
Жилинський
Ну, дасть гетьман маєтків, талярів
По сотні-дві... І ще тобі до того
Полковництво…
Лясковський
Написано про се... Хіба не в лад?
Жилинський
Ні, не про те, а ось що:
Вам добре двом: полковницький пірнач
Уже давно вві сні пан сотник бачив,-
Тепер його й рукою досягне.
І пан суддя теж плату добру має:
Полковника ненавидить він так,
Що добре б дав, аби помститись можна.
За віщо се,— не відаю того…
Старовський
Він ворогом мені давно вже стався:
Образою великою вразив
Мене він раз…
Лясковський
Яка ж була образа?
Старовський
Прилюдно він назвав мене колись
Утисником і ще зганьбив словами.
Лясковський
А за що ж то?
Старовський
Та за дурницю все!
Там козаки-сусіди єсть у мене,
Дейнеченки... супліку подали,
Що ніби я їх утискав, що ніби
Я батожжям їх бив, а то усе
Шкарадная брехня! Та ще й на кого:
Ще й на суддю! І він мене тоді
Утисником назвав, ганьбив... Забути
Не можу я... Давно я заприсягсь
Помститися, полковництво відняти
У його й все...
Жилинський
Ото ж і буде так!
От пан суддя і має нагороду!
Опріче тих маєтків, талярів,
Один бере пірнач, а другий — помсту,
А що ж мені?
Лясковський
Маєтність, гроші…
Жилинський
Ге!
Те маєте і ви та ще і надто,
Мені ж нема додаточка того.
Лясковський
Як там — бери! Про те всі будем дбати,
Щоб сотником ізроблено тебе.
Жилинський
Оце гаразд! Так ліпше й приставати.
Та тільки вже щоб слова не ламать!
Лясковський
Не зломимо! Як я сказав, то певне,
Та тільки щось мовчить наш пан суддя,
Що думає — не хоче нам сказати.
Старовський
Я пристаю.
Жилинський
Оце так і гаразд.
(До Лясковського.)
А де сей лист пан сотник взяв? Од кого?
Лясковський
Вночі я йшов учора, аж дивлюсь,-
По-хлопському убраний хтось підходе,
Дає листа...
1 2 3 4 5 6 7