Ляж і засни".
Ні, нечиста сило! Не засну. Чекай, за хвилину райські двері відчиняться, вирветься на цілому світі, і на небі, і навіть у пеклі — Христос воскрес! — і ти, чорний демоне, падеш перед обличчям великого воскресения.
Марія не спить. Стара Оксенька також не спить. Лампадка червоним тріпотливим сяйвом освічує суворий лик Бога Саваофа. Рівні насуплені брови. Мудрі глибокі очі. Довга біла борода. Бог!.. Марія дивиться на нього, щоб не заснути. Страшно заснути у найбільшу святу ніч. Страшно проспати хвилину, коли воскрес син отого Саваофа.
Коли б ти знала, Маріє, чого болить твоє серце. От заспівав півень. Перший раз чи другий? Вибігає надвір. Темно і зоряно. Далеко на монастирській дзвіниці барвисті вогні. Ні, це перший півень. Тихо ще. Люди не рухнули. Чекають. Марія вертається до хати.
На постелі сплять малята.
— Так ви, мамо, глядіть їх. Не задрімайте. Прийду зі свяченим, розговіємося, а тоді і ви підете до церкви...
— Йди, йди, Маріє. Не бійся нічого...
Заспівав другий півень. Марія бере кіш з паскою, ще раз дивиться на дітей і виходить. Люди вже рухаються. Всіма стежками з пригірків, ярів йдуть навантажені пасками жінки, чоловіки, чути легкий гармидер. Час від часу монастирська дзвіниця освічується, ніби блискавкою, виразно на хвильку вирине з темноти і сховається знов, а в темнозоряне небо вривається і розсипається на безліч барвних вогнів довжелезна ракета.
Чути величне свято. Тіло проймає тремтіння. Над землею сталося щось надзвичайне.
Прибігла ще завчасу. Коло церкви вогні, веселі натхненні люди. У церкві тіснота. Марія пробилася досередини, хотіла купити свічку, але не могла пробитися до старостинця. Стала і молиться, і коли відчинилися царські ворота, а з хорів зненацька вирвалося: "Христос воскрес із мертвих", — Марія не витримала сліз, згадала Корнія і гірко заплакала.
Скільки радості і вогнів! Марія бачить вогні, чує радість, але не може стриматися від плачу. Це не її радість, її ще не прийшла. У неї лиш смуток...
При кінці служби Марія вийшла з церкви: навколо на цвинтарі люди з пасками, горять свічі. Марія і собі примостилася. Коли посвятили, до неї підбігають засапані сусіди.
— Маріє! Нещастя! Біжи мерщій додому. Хата твоя згоріла!
Марія остовпіла. Не вірить. Язик у роті захолов.
— Скоріше, Маріє! Там діти!..
Як стояла, кинула все і побігла. За паску забула. Гі забрали чужі люди. Біжить, йойкає, землі не чує. Під ногами пливучі крижини, і Марія от-от спіткнеться, стратить рівновагу і впаде. З грудей випирає дух, серце рветься. Під гору вже не мала сили, і її майже винесли чужі люди.
Коли прибула до свого місця, все було скінчене. Клуні вже зовсім не було, одні кам'яні стовпи лишилися. Хата догоряла, дотлівали крокви, платви, балки. Все .забрав вогонь. Не лишилося ні одного будиночка. Сусіди ледь вирятували попечених дітей. Двері були сильно заперті, і прийшлося виносити дітей і стару вікнами.
Стара непритомна. Гріх найшов на неї, і заснула. Сатана не поминув її. Невідомо, звідки виник огонь. Горіло все нараз. Чи Марія замикала двері? Хіба ж вона пам'ятає. Здається, замкнула. У причепі свині, зовсім попеклися. Коні покалічені також. Корова мучиться. Не було завчасу кому рятувати. Всі ж у таку пору в церкві. Згоріло все до останньої пилинки, до останньої соломинки. Далося вирятувати лише кілька образів, які стояли коло будинків Конона і мали охороняти їх. Вирятувано і Маріїне благословення — Матір Божу млєкопитальницю.
Марія не могла ходити і лежала з обв'язаною головою. Діти плачуть, їх розібрали сусіди. Стара, можливо, й не виживе. Все одно їй не хочеться жити.
— Такий гріх! Такий гріх! Заснути, чуєте, у таку велику ніч, і то старій людині; тоді, коли у церкві паску святять. Часом, чуєте, людина цілу ніч без сну качається, а то як на те... Господоньку, Господоньку!.. І за що така кара?
Пожежа у такий надзвичайний час наробила в селі гармидеру. Люди юрбами йшли до Марії.
— Христос воскрес, Маріє! Не плач, голубко. Ось тут принесла дітям. Це крашанки, паска, а тут скоромне. Не побивайся! Бог дав. Бог і взяв. Будеш працювати, і Бог не лишить тебе. Не плач, Маріє. Всі поможемо, люди добрі поможуть. Знають тебе, Маріє, не дадуть загинути з малими дітьми. |
Люди одразу утворили сходини і вирішили допомогти Марії. Всі мають зсипати на насіння зерна і обсіяти поля. Також гуртом мають допомогти їй звести на хаті стріху і покрити її бодай соломою.
В скорім часі по селі почали ширитися чутки... Шепотіли сусідки коло криниць, на перелазах і на колодках, що запалив Марію Гнат.
— То-то він, людоньки, так пізно прийшов до церкви. А прибіг — упрілий, задиханий, а як, чуєте, оглядався. Очі так і бігають, так і бігають.
— А чи чули ви, куманю, що нібито пізнали на стежці його сліди. На Кононовому, на стежці. Один з підбором з підковою, другий без підбора. У кого ж ще є такі сліди? Ну посудіть самі...
— То-то-то! А я, людоньки мої,— співає Гапка,— одного вечора перед самим Великоднем, на плащани— цю-таки, бо саме роботи мала безліч... Думаю, спечу дещо, щоб на суботу лишилося менше тупотні...
Дітиська порозходилися, а я замісила тісто... Коли, чуєте, зробилося так темно, що мусила засвітити блимавку. Засвітила — не горить. Що за чудо, прости Господи! Заглянула до неї, а воно гасу нема. Боженьку святий! А тут і післати нема кого. Взяла, чуєте, пляшку і до Героїка аж на Шинківці. Біжу, знаєте, а коло Кононової клунГу темноті, бачу, стоїть якась погибіль. Підходжу. "Добривечір!" — "Добривечір!" — "То ти? — кажу.— А що тут робиш у таку пору?" То був Гнат. Стоїть, курить. У мене і стрільнула думка, чи не до Марії часом він" Молодиця сама, хто його знає... Ой, кажу йому, гляди. Як вернеться Корній, не буде жартів... Сплюнув, чуєте, і просто через сад подався до свого саду. А я добігла в долину.
— Отаке, чуєте! І хто б сподівався. Такий господар, така чесна людина! Кажуть, усю Біблію перечитав.
Сусідки і куми так довго шепотіли, поки одного разу не приїхав до Кухарчуків врядник і стражники та почали Гната допитувати. На всі питання Гнат не відповідав. Все або відмовчувався, або казав: не знаю.
Зазвали свідків. Ті мнуться, плутають. І так зле, і так недобре. Не хочеться копати на Гната, але всі пересвідчені в його вині. Покликали і Марію. Розпитали її, як вона думає: міг Гнат це зробити? Подумала і сказала: ні...
— Ну, а як же це могло статися?
— Не знаю. Може, від лампадки. Світилася лампадка...
— Але ж люди кажуть, що почало горіти одночасно скрізь. Не могла ж загорітися від лампадки клуня, яка до того досить далеко віддалена від хати.
Марія мовчить. Ні, вона все-таки не оскаржує його. Вона нікого не оскаржує, їй, дяка Богу, люди допомогли... Поля вже обсіяні, а хату покривають...
Урядник не повірив Марії. Щось тут не те. Забрав зі собою Гната, а по деякому часі прибув до села слідчий. Рана Марії вже заживала. Діти гоїлись, мати ще стогнала, але була надія, що мати виздоровіє. Худібка вичухалась...
При допиті слідчого Марія весь час твердила, що пожежа повстала від лампадки або від комина. Перед святом багато палилося, комин був дуже гарячий, а на горищі сіно. Хто знає, чи не тріснув комин і від нього не загорілося сіно.
— А чому ви думаєте, що не зробив це Кухарчук? Проти нього стільки правдоподібних свідчень... Він же раніш з вами жив? Так? Кажуть, що він вас дуже любив і що ви його все-таки покинули... Після ви розійшлися. Він вже не женився вдруге і весь час не спускав очей з вас. Хто знає, які думи вертілися в його голові. А тепер надійшов добрий час помститися. Чоловіка вашого немає дома. Ви без захисту. Думав: знищить вас, і ви самі попросите у нього допомоги. Може, він вам сам думав допомогти, а можливо, він ще вам запропонує допомогу. Люди кажуть, що до церкви прийшов дуже пізно. Де він був тоді? Заспав? Але ж його братова проговорилася, що встав від перших півнів, а спочатку твердила, що зовсім тієї ночі не спав, а читав якусь книгу. Що все це значить?.. Також на стежці, коло клуні брата вашого чоловіка, багато його слідів. Це доказано. Чого він там тупцяв? Кого шукав?..
Марія не знає, кого і що шукав. Вона лиш знає Гната, знає, як він її любив, і не може повірити, щоб до його голови міг прийти такий звірячий намір. Ні, ні... Вона не вірить, вона не може вірити.
А Гнат мовчав і ні в чому не признавався. Тримали у в'язьбі, допитували, але через два місяці прийшлося випустити за браком безпосередніх доказів. Не знаходилося ні одного свідка, який би засвідчив Гнатову вину.
І Гнат вернувся до села.
V
На осінь хата Марії мала знов вікна і двері, а над головою стріху. Правда, все це не виглядало так, як до цього часу, але жити можна було. На полі зародило, люди допомогли зібрати. Сад також допоміг і сипнув овочами.
Писала також про своє нещастя Корнієві, і той прислав двадцять п'ять карбованців. "Висилаю тобі, дорогая жена, двадцять п'ять рублей,— писав він.— Вислав би і больше, да не могу. Нє піл, нє куріл, по копійці складал... Купи дітям что-нібудь і сама не простудісь. За некоторое время пришлю їщо..."
І дійсно за "некоторое время" прислав ще десять карбованців, та повідомив, що "в скорості надіюсь увідітся, в чом остаюсь жів і здоров..."
Марія не так тішилася присланими карбованцями, як тим, що скоро побачить свого далекого Корнія.
А Гнат жив дома. Сидів у шопі, стругав бондарку або читав товсті книги. Скільки він того перечитав! Колись ходив по святих місцях, до Києва, Почаєва, кожний раз приносив з собою багато книг і вечорами перечитував. Люди казали, що "чорну магію" вчить...
Раз зустрів Марію. Зупинив її, дивиться і сміється. Що за дивовижний сміх? Марія зніяковіла.
— Чого лякаєшся, Маріє? — питає.
— А що ж ти так смієшся?
— Сміюся... А що ж... Що маю робити, Маріє?..
— Ну?..
— Ти не гніваєшся на мене?
— За що?
— Як за що? А он говорять... Слухай, Маріє... Знаю, що ти тепер потребуєш... Хотів би тобі допомогти... у мене...
— Ні, ні, Гнате!.. Дуже дякую, але ж я нічого не потребую... Я все маю. Ти ж сам знаєш, що я все маю. Я і так не знаю, чим дякувати тобі за колишню поміч... Ти вже досить допомагав мені. А мені треба йти... Скільки тієї праці...
— Постій, Маріє... Ти думаєш, що підпалив я... Правда? Думаєш, хитрий який...