Гомонить живою казкою
біля школи Сад поетів.
Почуття ж бо стільки теплого
в них до воїна-співця!
В пам'ять кожного полеглого
посадили деревця.
У поезію закохана
дітвора розкаже радо
про Герасименка й Когана,
Чумаченка і Отраду.
Ось рядочки безіменнії —
ким написані? Коли?
Щоб узнать — в Москві, в Вірменії
слідопити побули.
Що читаємо, що бачимо,
затамовуючи подих, —
все зусиллями дитячими
в літніх зібрано походах.
Кожне з них душею чулою
як перлин, тих слів шука
до обірваного кулею
поетичного рядка.
Рюкзачок — їх амуніція,
більш нічого в них немає.
Але кажуть, що й міліція
на шляхах їм козиряє.
МАЛЕНЬКА, МЕНША ВІД МАЧИНИ
Загадка
Маленька, менша від мачини,
ні з ким не стану на борню.
А при читанні, коли треба,
й людини мову зупиню.
Що це таке?
(Крапка)
ВОНИ ДЛЯ РЕЧЕННЯ БАГАТО ВАЖАТЬ
Загадка
Вони для речення багато важать:
турботливо обнімуть, як дружки,
і вставлені слова й цитату вкажуть,
Давайте ж назовем їх. Це —
(Дужки)
ЧИ ВАЖКО РОЗГАДАТЬ?
Як розгадать, звідкіль походить слово,
що дивиться на тебе загадково?
Таких птахів стрічали-бо не раз ви,
що зробули звукоподібні назви:
у росіян кукушка, знана птиця
в болгар її сестриця – кукувіца.
А півень – кокот у слов’ян справіку
(бо й ко-ко-ко, —— не тільки ку-ку-рі-ку!)
В прадавній Індії: куккутас – когут,
а схоже у Литві: кукутіс – одуд!
А одуд у болгар за збігом дивним
зоветься жартома… циганським півнем…
А якщо назви не звукоподібні?
Зусилля додаткові тут потрібні.
Буває слово: вдаєтесь до нього —
не промовляє спершу вам нічого.
А назва не звичайна, не безлика, —
у ній прихована краса велика, —
над назви островів, архіпелагів, —
як місто-сад Алма-Ата в казахів.
Для них не тільки милі звуки в слові,
а Батько Яблук це в казахській мові.
А чом болгарське місто зветься Враца?
До нього вхід — між скель ворітця — вратца.
А в нас село — чом зветься Ніжиловичі?
Колись жили мисливці — мужі ловчі!
Та щоб збагнути слова суть чудесну,
теж треба вергати руду словесну.
Як роблять це невтомні і натхненні
талановиті мовознавці-вчені.
ЗЛИТА Х ХВОСТКОМ ЦЯ КРАПКА
Загадка
Злита з хвостиком ця крапка,
невелика, власне, лапка.
Робить паузу, всім знайома.
Як вона зоветься?
(Кома)
ШЕНІ ЧІРИМЕ [7]
Р. Чілачаві
Слів грузинських, де я виріс,
не учили ми.
Але чув я чудо-вираз —
шені чіриме.
Чий високий дух, як гори, —
тим відмірено
брать чуже на себе горе —
шені чіриме.
Лихо в друга чи в сусіди
висне гирями: —
"Най мені твої всі біди —
шені чіриме".
Чий широкий дух, як море, —
тим відмірено
брать чуже на себе горе —
шені чіриме.
Біль словами гасять люди
щемно-щирими.
Хай наш вік щасливим буде —
шені чіриме!
А ХТО Я?
Загадка
Я такий же, як знак розділовий,
і відомий шкільній дітворі.
Та в словах української мови
я пишусь не внизу, а вгорі.
Спробуй лиш написати ім'я —
зразу стану потрібним і я.
(Апостроф)
ВИПАДКОВА НАЗВА
— Ти знаєш, друже, що може слово
з напів'ясного нам джерела
предмету назву дать випадково,
і назва влипне, як там була!
Тарасик слухав мене, завмерши,
уже до бесід зі мною звик. —
Коли англійці ступили вперше
до австралійців на материк
і там уздріли якусь тварину —
сумчасте диво на двох ногах —
подивувались якусь хвилину,
аж гульк — тубілець іде на шлях.
Англієць якось йому зненацька:
— Що за тварина ця чудернацька? —
Та слів англійських не чувши й близько,
знизав плечима той: — Кенгуру!
(що означає по-австралійськи
"не розумію", "не розберу").
Отак і стало це кенгурисько
відоме в світі як кенгуру.
Все, бачиш, сталось тут випадково,
а не зітреш ти його нічим:
для австралійців і рідне слово,
але як назва — немов вітчим.
ПРО ПІВНЯ
Чом півень, як співа, очей не одкриває?
Тому, що він по пам'яті співає!
(Французький жарт)
— Але ж удень співає рать співоча,
а півень і вночі — як потороча!
(Репліки цікавого хлопця)
Красень півень по подвір'ю ходить.
А про нього ви хіба не вчили,
що з тропічних джунглів він походить,
де курей уперше приручили?
Любленець індійського народу,
знаний там цей красень гребенястий,
як провісник сонячного сходу,
вічний символ радості і щастя.
Де індійська голуба Малакка
чи південний інший осередок —
правив за будильник цей співака,
красеня сьогоднішнього предок.
А для нас диковина велика:
спить собі співун під дахом дому
й раптом — леле — як закукуріка!
А секрет, мій друже, ось у чому:
екваторіальні дні і ночі
в різні пори дивовижно рівні:
в час той самий — хочеш чи не хочеш
засинали й прокидались півні.
Сонця схід завжди о шостій ранку,
захід же — увечері о шостій.
У години ці й вели співанку
когутові предки пишнохвості.
Тож кричать півні вночі й понині
без ніяких примх і забаганок,
бо в цей час на їхній батьківщині
саме починається світанок.
ТРІШЕЧКИ НАПРУГИ
Загадка
Нумо трішечки напруги,
ось вам і подробиці:
перше тут — предмет, а друге
що з предметом робиться.
Як би речення словами
не були заклечані,
досить легко ми їх з вами
визначимо в реченні.
Хто вони?
(Підмет і присудок)
ЩЕ ПРО СПІВУНА
— Це ви так розповіли про півня, —
чи не він — улюблений ваш птах?
Бляшані його фігурки дивні
і мені стрічались на дахах!
(З розмови з Тарасиком)
Справді, півень — птиця, що єдина
має від годинника ключі,
що й спросоння нам, котра година,
сповіщає завжди уночі.
Взять індика, що в дворі калдика,
павича красуня-хвастуна, —
не замінять белькотом і криком
нам нічного часу вістуна...
Предок нашого словечка голос —
слово gal, а вже від нього шлях
і до півня — по-латині gallus, —
адже й справді голосистий птах!
ЖАХЛИВА ПЛУТАНИЦЯ
Тарасик, як метелик,
пропурхав до півдня.
Оце б дивитись "телик",
та є ще завдання.
І власні назви спішно
на завтра вчити став:
— "...наприклад, Рим, Рубіжна,
Гаїті, Кокчетав..."
І все це вчити мусим...
Нащо воно мені? —
Повів тут батько вусом:
— Ні, — каже, — синку, ні.
До назв усі ми звикли,
дорослі і малі.
А уяви, що зникли
всі назви на землі.
Задумали ми нині
у Харків чи Москву,
чи на своїй машині
в мандрівку світову.
Мчимо в шаленім леті,
а вздовж усіх шляхів
ні назв на всій планеті,
ані вказівників.
Машини, мотоцикли,
автобуси довкіл.
А власні назви зникли —
країн, і міст, і сіл.
Кругом шляхи безмежні,
по рейках мчить експрес.
Летять швидкі й пожежні
куди? Нема адрес.
З-за рубежу прибулець
шука Алма-Ати —
ні назви міст, ні вулиць —
куди йому іти?
Летить туристська група,
у неї повно скарг:
не зна, де Гваделупа,
а де Мадагаскар.
Жахлива плутаниця.
А бач, до цього зла
така собі дрібниця,
як назва, довела!
НАЗВА РІКИ
Загадка
До країни знань ішов мандрівник
і зустрів цікаві складники:
поєднались префікс і числівник
і зробились назвою ріки.
Яка це назва?
(Прип’ять)
МАМУТ
Іще в добу льодовикову
людина зустрічалась з ним.
Коли ж із ним спіткалась знову,
він був лиш рештком викопним.
Не взнаєш, хоч кричи ти пробі,
як звавсь цей велет за життя,
бо назва мамут у Європі —
пізніших років набуття.
Та що за слово? Ні в німецькій,
ані в французькій, ані в грецькій,
ані в слов'янських основних
немає з ним зв'язків прямих.
І їдуть вчені поліглоти
в Сибір, у царство холодів — —
у краї вічної мерзлоти
шукати мамута слідів.
Дерзай, хапайсь за кожну вістку,
збирай по капельці, питай:
це ж з мамута слонову кістку
відсіль вивозили в Китай.
Це ж тут легенд про нього повно
з льодовикової пори —
про зріст його, про довгу вовну
й загнуті бивні догори.
Що ходить він попід землею,
такий великий, як гора.
Надміру ж вирине із глею —
ковтне повітря й помира.
Тож уявлявся він народам,
що з Півночі вели свій рід,
як велетенський від природи
невиданий підземний кріт.
Підземний кріт? Шукавши ниті
(як знаємо з книжок тепер),
про це в минулому столітті
дізнавсь російський вчений Бер [8].
Хоча радіти годі, мабуть,
але задуматися слід:
є у естонців слово maamutt,
що й означа — підземний кріт!
Естонія й Сибір... Можливо,
це дивно вам: де Крим, де Рим?
Та все сприймається, як диво,
з прадавнім звірем викопним!
ДІЄСЛОВО, НЕ В'ЯЖЕТЬСЯ З РУХОМ
Загадка
Дієслово, не в'яжеться з рухом.
Його змісту не знать просто сором:
як без префікса — сприйметься слухом,
а як з префіксом — сприйметься зором.
Яке це дієслово?
(Казати, показати)
ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК
Я радий, що ти, Тарасику,
так підріс і так зміцнів,
що читаєш нашу класику
і сьогоднішніх співців.
Мов стрибком ловця обачного
ти за роги взяв бика.
А давно питав "клумачного"
у бабусі словника?
Нині клунком не врятуєшся,
бо словник важенний — страх!
той, що ним ти користуєшся —
в одинадцяти томах.
Букви золотом відтиснено:
кожне слово — золотник.
Між братів-народів визнано
український наш словник.
Мово, ти — відкрита часові,
мужня, ніжна і дзвінка;
муки, помисли Тарасові,
серце Лесі і Франка.
Скільки сонця полудневого
у Тичининській добі!
Скільки сяєва Вишневого,
співу Рильського в тобі!
Я радий, що ти, Тарасику,
так підріс і так зміцнів,
що читаєш братню класику
і сьогоднішніх співців.
Бо гордиться Батьківщиною
кожен сущий в ній язик.
Дух братерства, дружбу щирую
прославляє наш словник.
Не пусті красиві видива,
не словес примхлива гра.
В ньому сталь аустенітова [9],
поклик Тронки Гончара.
Нe реклам вогні неонові —
спів у серці й на устах.
А рядки — як шви Патонові
в наших зоряних мостах!
ЩО ЗА ЗНАК — СТРУНКИЙ, МОВ СПИС?
Загадка
Що за знак — стрункий, мов спис,
він над крапкою завис,
спонука до поклику.
Хто ж бо він?
(Знак оклику)
ЩОБ ДУЖЧЕ СВІТОМ ДОРОЖИТЬ
В. Пепі
Путі-дороги перехресні
верстали прадіди й діди
і назви нам земні й небесні
лишили в мові назавжди.
Ті — крем'яні лани орали,
ті — полювали дичину,
а ті — по сіль дорогу знали
у Крим або в Галичину.
Ось відкіля з земними збіги
в космічних назвах без кінця;
сузір'я там — Граблі, Чепіги,
Візничого, Орла й Стрільця!
Котрийсь поет із предків наших,
що гречку сіяли в полях
і їздили по сіль на мажах,
у небі взнав Чумацький Шлях.
О ця туманна світла смуга
в безмісячну прозору ніч!
І щем, і радість в ній, і туга,
і вічна загадка сторіч…
А ген – накат в имлистих бликах –
мов припорошений узвіз. –
І сім отих зірок великих
в народі звуть – Великий Віз.
Сіяє в будні він і в свята
й несе цю назву недарма:
чотири зірки – коліщата,
три – війя – дишло до ярма.
А що за зірочка-мигачка
біля середньої блищить?
Маленька зірка – то Собачка
за возом назирці біжить.
Женеться, злюще, дзявулисте,
біжить притьмом, не попуска –
сирицю хоче перегризти,
що кріпить дишель до візка.
Спинити дума колісницю
завзятий цуцик-бігунець:
коли перегризе сирицю —
настане світові кінець...
Та ми говоримо усюди,
що треба вічно в мирі жить.
А цю легенду склали люди,
щоб дужче світом дорожить!
ЗАГАДКА З РОЗГАДКОЮ
Акростих
Розтина блакить, гостроголова,
Аж до зір готова досягти;
Космонавтики вона основа,
Екіпаж споряджено — лети!..
Тут, у вірші, й відповідь готова,
А тобі — лишається знайти.
ПЛАСКІ, ЛЕДЬ ВИГНУТІ ПРЕДМЕТИ
Загадка-жарт
Пласкі, ледь вигнуті предмети
стоять укупі кружкома.
Про них стосовно до кебети
говорять люди жартома.
Коли це тара, то нічого:
уставиш, як відсутні й дві.
Але сміються з тих, у кого
нема одної в голові.
Що це таке?
(Клепки)
ЩО ЗНАЧИТЬ СЛОВО "ЗНАЧИТЬ"?
Федько, розумна голова,
а робить все недбало.
Крізь зуби цідить він слова,
говорить як попало.
Як тільки двоє-троє слів —
одразу: значить, значить.
І вже не раз таке він плів,
що важко розтлумачить.
Вже стільки з ним було розмов
старання друзів марні.
Федько вживає знов і знов
слова паразитарні.
Раз на запитання просте —
що значить слово "значить"? —
сказав: це, значить, значить те,
що слово "значить" значить!
Потішив він своїх дружків
(ой Федя бідолашний!).
Сміявся з ними й брат федьків,
армієць учорашній.
Хоч трохи й сором за Федька,
та як з халепи вийти?
Заводить мову здалека:
— І хлопець не дурний ти.
Та ба! вчепивсь в одне слівце
не контролюєш мови.
А що по суті значить це?
Лінивство розумове!
ЯКИЙ ЦЕ СПОСІБ І ЯКИЙ НАРОД?
Загадка
Подумай, не ломися без пуття
в незамкнуті самими нами двері.
Звичайне слово — спосіб відбиття
малюнків, літер, знаків на папері.
Читатимеш назад — скажу зарані —
уже постане представник народу,
який живе в Туреччині, в Ірані,
на території Близького Сходу
(подекуди і в нас на Закавказзі).
Відгадуй.