Це допомогло Тарасові пережити цю першу любовну драму і почати нове життя.
В Варшаві пан продовжував учити Тараса на маляра. Один час він учився навіть у відомого під той час у Варшаві маляра-портретиста Лямпі.
Перебування в Польщі і знання польської мови мало великий вплив на Тараса. Це дало йому можливість познайомитися з літературою сусіднього слов'янського народу, а крім того показало йому, що не тільки його батьківщина стогне в ярмі. Тарас побачив, що його мрії не такі вже нездійсненні і що, може, колись оживуть українські лицарі-герої не лише в його уяві, а й в дійсності.
Але тим часом ця дійсність була для Тараса дуже тяжка. Злякавшись польського повстання, Енґельгардт вирішив переїхати до Петербургу. Сам він подорожував вигідно, а челядь свою вислав етапом пішки під поліційною ескортою, як злочинців, щоб дешевше коштувало і щоб не розбіглись. По дорозі у Тараса зовсім розвалився один чобіт. А тим часом ще стояли люті московські морози. Тарас, щоб не відморозити ноги, мусів увесь час перевзувати чобіт з однієї ноги на другу і так дійшов до Петербургу.
Братство
Микола Костомаров оселився в Києві в серпні 1845 року, а літом наступного року був уже професором університету св. Володимира. Дуже талановитий учений, добрий лектор і талановитий літератор, він зібрав коло себе гурт молодих і відважних ентузіастів-романтиків, що мріяли про краще майбутнє і хотіли для нього працювати.
Київ мав за собою славні вільнолюбні традиції. Над ним досі ще витав дух славних революціонерів декабристів, частина яких вийшла з України. Познайомившись з Костомаровим, Тарас Шевченко увійшов у його гурток.
Костомаров жив на Хрещатику. Раз якось після Великодня Шевченко зайшов до нього з кимсь із спільних знайомих. За кілька днів після цього він прийшов уже сам і приніс з собою й вірші. Господар запросив його до садочку. І там під розквітлими яблунями відбулося знайомство Костомарова з Тарасовою музою.
- Ніколи я не забуду того дня, — розказував потім Костомаров, — Шевченко приніс зошит своїх недрукованих віршів. Читав їх мені і довів мене до захоплення.
З цього часу почалося зближення Шевченка з Костомаровим. Костомаров захоплювався поезіями Шевченка і скрізь про це говорив. До червня того року Тарас був у нього кілька разів.
Костомаров і його друзі в цей час носилися з думкою закласти таємне товариство. Вони назвали його Кирило-Мефодіївським Братством. Головною найближчою метою братства мало бути знесення кріпацтва й піднесення культурного рівня народу.
Костомаров уже написав статут братства, який був наче проектом конституції нової загально-слов'янської держави-федерації. Братчикам лежала на серці доля України, а тому вони вважали за потрібне виступити з закликом до поляків і москалів, що "розп'яли і розтерзали" Україну, пропонуючи їм занехати дальшу ворожнечу і пристати до слов'янської спілки.
Костомаров прочитав усе це Шевченкові. Поет захопився ідеями братства. Це ж були ті самі ідеї, які хвилювали його після прочитання книги Шафарика.
- Ваші пісні, Тарасе Григоровичу, поможуть нашій загальній справі, — закінчив Костомаров їх жваву розмову.
Шевченко радів. Членами братства були його друзі: Пантелеймон Куліш, Василь Білозерський, молодий учений Микола Гулак, студент Маркович та інші добрі його знайомі. Братчики носили перстені зі словами: "Кирило й Мефодій, январ 1846 р." і мали свою печатку. Шевченка привітали вони як свого національного пророка. Його вірші в поетичній формі викладали їх ідеї. Сухій програмі вони надавали подих життя і чар поетичного вислову.
Братчики найчастіше збиралися в помешканні Гулака. Захоплюючись розмовою, вони не завжди були обережні, не звертали уваги, що за стінкою хтось живе. Цей хтось був студент київського університету Петров. Він почав помічати, що в Гулака часто збираються люди. Приклавши вухо до стінки, він підслухував, що говорили братчики. Чув окремі слова, а часом цілі речення. І раптом одного разу він виразно почув:
А тюрм? А люду? Що й лічить!
Од молдаванина до фіна На всіх язиках все мовчить...
— Еге, — подумав Петров, — та це щось політичне!
І він продовжував пильно підслухувати.
***
Тим часом Шевченко продовжував їздити по Україні. Там, на провінції, він усе більше переконувався, як потрібні були його вірші народові. Дуже часто він чув їх з уст різних людей, що знали їх напам'ять.
Несподівано прийшла з Києва радісна вістка. Костомаров повідомляв Тараса, що його призначено професором малярства в київському університеті.
Але Шевченко не поспішав назад до Києва. Він об'їздив свої улюблені місця, відвідував знайомих, змальовував старовинні речі й переглядав рукописи, що зберігались по різних кутках України, по церквах, його скрізь зустрічали з пошаною, улаштовували йому прийняття, на яких він з запалом читав свої революційні вірші.