Нє панятно, шо сказано?
В офісі була німа сцена. Ніхто не наважився втрутитися.
І тільки Коля…
На превелике всіх здивування… Тільки Коля...
Підійшов і став між незнайомцями та Асєю, мовби захищаючи її. Навіть говорити наважився:
– Шановні! Ну що ви так… дівчина ж все таки перед вами. Й не знала вона, з ким справу матиме, робила все згідно інструкцій. Будь ласка, перестаньте її ображати!
– Чев-о-о… Ти хто такой? Ану згінь, пакуда в нас тєрпєніє…
Один з грізних гостей перевів на хлопця свої злющі очиська. Знав: цього погляду зазвичай для таких "шавок" було достатньо – не витримають, почують, яка сила й небезпека від них іде.
Однак, Коля не здався. Йому в цей час чомусь згадалися чорні очі дядька Сьомки – вони здавались колись страшнішими.
На диво, агресивні гості, вирішили більше хлопцю й дівчині уваги не вділяти. Нагадали про вже сказане й вшилися.
Ася так з місця й не зрушила, нікуди не пішла, колеги ще довго її вспокоювали, відпоювали водою, втішали: що якось воно може само перемелеться-перетреться.
І перетерлось… За день дійшла інформація, що вчорашні відвідувачі кинулись "в біга". Видно, багато за своїми плечима вже мали, було чого тікати. Нібито за кордон подалися.
Після роботи Коля вийшов на вулицю. Коли хтось зненацька вдарив його в плече. Оглянувся – Ася Севрюк:
– Ей, хлопче! А ти ж казав, що на сміливість духу немає…
Олександр Мінович