Мокрий одяг відкривав тепер більше, ніж приховував. Піки грудей, вигин талії, округлий зад, споглядання Хелен в мокрому одязі відізвалось жаром в його грудях, який поволі опускався до стегон, пробуджуючи бажання. Князь важко зітхнув, проганяючи наслання, і зробив кілька кроків на зустріч дівчині, маючи намір забрати у неї корзинку.
Вона спостерігала за ним широко розплющеними очима, не промовляючи жодного слова. Коли Олександр перехопив корзинку з її рук, їх пальці на мить доторкнулись, і дівчина відчула як від її руки біжать по тілу голки, впиваючись в хребет і змушуючи забути як дихають. Раптом відчулось, що Олександр аж надто близько, нависає над нею, розплющує свою міццю, опалює жаром. А вона застрягла немов муха в бурштині, не може змусити себе поворухнутись, тільки очі невідривно вдивляються в обличчя коханого чоловіка.
Час зупинився. Шум моря став далеким і непомітним для них обох. Олександр тонув в прірві чорних очей, і не мав сили себе стримувати, буквально одурманений запахом цієї жінки, її близькістю і податливістю. Її ледь привідкриті губи здались йому неймовірно жаданими, і він не втримався, схилившись до дівчини, захопив її губи в полон своїх. Він цілував її владно і сильно, не помітивши як встиг покласти руку на потилицю Хелен, заплутавшись пальцями в мокрому волоссі, не даючи їй можливості ухилитись.
Але дівчина і не мала наміру зупиняти його, бо сама стала ніби воскова, і танула в полоні чоловічих губ. Голова стала геть порожньою. Всі її думки і плани розвіялись, залишилось тільки відчуття трепету в середині грудей, на яке вона не могла не звертати уваги. Там розпускалась вогняна квітка, яка погрожувала поглинути Хелен і спалити до тла в полум'ї бажання. Олександрові губи тверді і м'які одночасно з солоним присмаком моря обіцяли дівчині незрівняну насолоду.
Хелен подалась на зустріч чоловікові, і квапливий порух змусив ногу підвернутись в піску, від чого дівчина на мить прийшла до тями, усвідомивши, що ледь не зруйнувала своєю покірністю всю гру. Вона застогнала, ледь чутно, і змусила себе вирватись з чоловічих долонь, перериваючи поцілунок. Важко дихаючи, як викинута на берег рибина, відступила від Олександра на пів кроку, і зібравшись з духом дала йому ляпасу.
Маленька дівоча долонька багровим знаком відбилась на князевій щоці. Він здригнувся, автоматично потираючи місце болю, і його грозові очі прояснились:
— Прошу мене вибачити, — з коротким кивком підхопив забуту в піску корзинку з мушлями і як ошпарений заспішив геть з пляжу.
Хелен не відповіла, сподіваючись що її збите дихання і почервонілі щоки цілком зійдуть за демонстрацію гніву й обурення. Дивилась в спину князю, і тільки міцно стиснула кулачки, нехай не думає, що вона легко доступна! І тілько трохи заспокоївшись гордо і неквапливо попрямувала до сходів, що вели з пляжу, туди де чекала тітка і майбутня свекруха.
Коли вона піднялась нагору Оболенських вже й слід охолов. Поспішили додому зігрівати і й переодягати маленьку Сашу. Графиня Верьовкіна виглядала злегка збентеженою.
— Що ти там Сашкові наговорила? – накинулась вона на племінницю. Хелен перевела дух, значить як князь її цілує ніхто не бачив. Вона постаралась щоб її голос звучав з непорозумінням:
— А що трапилось?
— Та він же вилетів як чорт із пекла! – посміхнулась графиня. – Я його таким лютим вже давно не бачила. То що там внизу відбувалось?
— Нічого, — спокійно відповіла Хелен. – Мабуть він переживає за доньку.
— Ну нічого, то й нічого, — в блакитних тітчиних очах стрибнули і пропали бісенята. – А ти ж теж мокра! І мовчиш!
Хелен тільки відмахнулась. На дворі тепло, а до солоного моря вона звикла. Але дозволила тітці забрати себе додому. Все таки справжній пані не пасувало ходити в мокрому одязі з білими соляними розводами. А за зовнішністю мадемуазель Долинська слідкувала прискіпливо.
Повернувшись додому і переодягнувшись в домашню сукню з прохолодного шовку, Хелен відпочивала до вечора. Її збудоражене тіло і розум раз поз раз повертались до поцілунку з князем, і дівчина переконувала себе, що уроки матінки Фло не минули дарма. Тепер треба буде трішки його поігнорувати, щоб він сам захотів до неї залицятись.
— Сhérie, tu as réussi! – за вечерею повідомила тітка. І спіймавши здивовані погляди графа Верьовкіна і племінниці поспішила пояснити: — Прийшла записка від княгині Оболенської. Маргарита Вікторівна дає добро на твоє спілкування з Олександром. Вона пообіцяла забезпечити тобі запрошення в усі місця, де буле Олександр Оболенський.
— Це що ви удумали? – насупився граф Верьовкін, якого жінки звісно про свої плани не повідомляли.
— Пусте, Петю, — посміхнулась до нього дружина. – Бачились сьогодні на прогулянці з княгинею. Ти знаєш, їй дуже сподобалась наша дівчинка. Хоче щоб Олександр до неї придивився уважніше.
— Що там дивитись? – Петро Микитович за звичаєм хильнув горілки, і перевів очі на племінницю. – Тут одружуватись треба, і не думати!
Хелен подякувала за комплімент, і поспішила перемістити увагу дядька на вечерю, подалі від слизьких тем. Та й варто зауважити, що вечеря була гідна того, щоб всі розмови затихли. Запечені під сиром з пряними травами рапани, в ніжному вершковому соусі просто вимагали щоб їх їли по дві порції. А подані на десерт малинові тарти з м'ятним шербетом влаштували справжній вибух смаків на язиці.
— Завтра ми запрошені до Воронцових, — шепнула після вечері Настася Яківна. – Єлизавета Ксаверівна проводе літературний благодійний вечір. Вони з чоловіком хочуть закласти в місті бібліотеку, не гіршу ніж в Петербурзі.
І знову Хелен хвилювалась. Запрошення на вечір організувала княгиня Оболенська. А це значило, що там буде і Олександр. Якого сьогодні варто було приймати з холодом.
Дівчина разом з Джейн підібрала провокативний одяг – блакитну шовкову сукню, з округлим вирізом і відкритими руками. Сукня була прикрашена темно-синім мереживом і атласним синім поясом. Корсет високо піднімав дівочі груди, які прикривала тільки полоса легкої газової тканини. Волосся Джейн заплела їй у дві коси, які заколола шпильками за вухами, прикрасивши блакитними атласними стрічками з маленькими перлинками на кінцях.
З замиранням серця дівчина, у супроводі тітки, попрямувала на вечір в дім генерал-губернатора.
Гостей зібралось чимало. Дружина графа Воронцова мала намір зібрати гроші для бібліотеки, і всім запрошеним було зроблено пропозицію залишити пожертви. А потім гостей очікувало читання віршів, вечеря і музиціювання. Хелен незадоволено примітила недавніх знайомих дівиць, які у кав'ярні не так давно пліткували про Оболенського. Дівчата тримали разом, окупувавши смарагдову софу, і прикриваючись віялами про щось шепотілись.
Настася Яківна підвела Хелен до кола жінок, що оточили княгиню Оболенську. Та тепло привіталась з графинею і Хелен.
— Сашуня у захваті від Вас! – запевнила вона дівчину. – Але ж Ви обіцяли їй намисто, не забули?
— Всі мушлі залишились у князя.
— Не біда! Приходьте завтра до нас у гості, Саша буде дуже рада, — Хелен відчула кілька заздрісних поглядів на собі. Але цього разу вони не пекли їй, і вона їх не боялась. Навпаки відчула щось схоже на торжество над ворогами. – А я подбаю про мушлі.
— З задоволенням приймаємо запрошення! – просяяла графиня Верьовкіна.
— Я принесу книгу про мандрівки Даніеля Дефо, — пообіцяла Хелен. – Думаю Саші буде цікаво.
Олександр спостерігав з чоловічого кутка за появою Хелен Долинської. Її ляпас пік йому щоку весь вчорашній вечір. Але ж він його заслужив. Сам не розумів, що на нього вчора найшло, бо ж ця зухвала мадемуазель його дратувала і тільки. Чому кинувся її цілувати? Зазвичай він не мав жодного бажання зв'язуватись з незаміжніми дівицями, які так і вішались йому на шию. Якщо вже заводити коханку, то краще гарненьку вдову. А не малодосвідчену дебютантку з ризиком бути викликаним на дуель її татом.
Можливо іноземка сама винна. Провокувала його поглядом, зваблювала, хіба сталось так, що Хелен робила те все невимушено і не навмисно? А він не правильно витлумачив її погляди і слова? Олександр відчував, що вже добряче заплутався у власних думках і здогадках. І на майбутнє буде краще триматись від американки подалі.
— У мене для тебе сюрприз, — прошепотіла, низько нахиляючись до князя графиня Воронцова.
Олександр здригнувся від тепла її дихання на своїй шиї, і повернувся, відриваючи погляд від звабливо тендітної мадемуазель Долинської. Єлизавета вже випрямилась, стояла позаду його крісла, і її очі сяяли від задоволення, жінка була щиро переконана, що зараз чимось порадує Оболенського.
— Я запросила Катю Местмахер, — Єлизавета вказала очима на двері, і він прослідкував за її поглядом.
В вітальню ввійшла руда дівчина, чиє обличчя покривав розсип веснянок, в супроводі огрядної дами середніх літ.
Катерина Федорівна, дочка барона Федора Местмахера, була дівчина скромна і тиха, чим дуже нагадувала Євгенію. Її мати баронеса Луїза-Розіна, уроджена. фон. Цайтен, була повною протилежністю своїй донці, про таких кажуть генерал у спідниці. І зараз ця парочка крокувала в сторону Олександра, який скривився як від зубного болю.
Глава 9
— Дідько, Ліз, а мене запитати ти забула? – не зміг втримати емоції Олександр. – Міша, між іншим мені обіцяв, що я буду у вас в безпеці від напівбожевільних дівиць. А я, дурень, повірив.
— Не бурчи, — Єлизавета сховала за бордовим віялом посмішку. – Ти за холостякувався. А всі ми надто любимо тебе, щоб дати тобі запліснявіти.
— Тобто, в твоєму розумінні, теща у вигляді Луїзи-Розіни, це краща альтернатива? – Сашко було зробив ганебну спробу втекти, але графиня поклала свою ручку йому на плече, утримуючи на місці.
— Ти ще мені подякуєш, — і вже повернувшись до гості задушно промовила: — Яке щастя, що Ви змогли нас відвідати, Луїзонько! Олександр саме висловлював захват від перспективи все літо спілкуватись з Вами, і вашою чарівною дочкою.
Баронеса засяяла, як люстра його імператорської величності. А обличчя Катерини залив густий рум'янець. Вона несміло зиркнула на Олександра, і тут же відвернулась, опущена ліва рука нервово стискала віяло, а права просто стислась в кулак.
Олександр піднявся привітати дам, приліпивши на обличчя ліниву посмішку.