Повернулась же вся збуджена і сяюча, як нова копійка. Хелен спробувала проявити цікавість до тітчиних новин. Але по правді кажучи рибний суп на вині викликав у неї більше зацікавленості – аромат від нього йшов просто божественний, і залишалось сподіватись, що смаком він теж буде володіти відповідним. В прозорому рибному бульйоні плавали шматочки апетитної риби без кості, такі ніжні на вигляд, що здавалось вони будуть тануть, ледь торкнувшись губ.
Граф Верьовкін Петро Микитович навпаки вигнув брову, очікуючи продовження новин, не забуваючи при цьому кивнути слузі на кришталеву чарку, куди понятливий лакей тут же плеснув горілки.
— У мадам Лобаді agiotage! Всі незаміжні мадемуазелі кинулись шити нові сукні! – продовжила графиня.
— І що? – граф одним ковтком випив прозор рідину, і зачерпнув срібною ложкою із тарілки суп.
Хелен прослідувала прикладу дядька, куштуючи рибу, місцеві новини її цікавили все менше.
— А то, Петю, що така гарячка викликана приїздом в наше місто найзавиднішого жениха імперії – князя Олександра Оболенського! – повідомила тітка. – Він планує зайнятись виноробством, і оселитись тутечки надовго. А ти знаєш, що князь довго був при великій княгині Катерині, і імператор йому благоволить.
Далі Хелен слухала тітку ще менше, бо серце її забилось як звірятко піймане в капкан, а кінчики пальців вмить похололи, відзиваючись на внутрішнє хвилювання. Апетит у дівчини пропав.
— До речі, Оленко, якщо не помиляюсь, то князь тобі припав вельми до душі, — тітка перевела погляд на Хелен. І дівчина мусила визнати тітка була права.
— Було діло, хто ж в нього не закохувався, — знизала плечима Хелен.
— Це точно, зовнішністю його Господь нагородив шикарною, — погодилась тітка. – А краще б вдачі трішки відсипав.
— Оболенському гріх жалітись, — не погодився граф Верьовкін, який розправившись з супом перейшов до грінок з паштетом і смаженої з яблуками курки. – Багатий, здоровий, з нагородами і у милості його Величності.
— Ех, Петю, все б то так міряти, як ти міряєш, — відмахнулась від чоловікового зауваження Настася Яківна. – А ти подумай, дружини у нього вже чотири роки як не має, він же самотній і нещасний, і спадкоємця – немає.
Графиня скривила тонкі губи, так ніби збиралась розплакатись від жалю. А Хелен і правда стало шкода Оболенського.
— Теж мені бабські шмарклі, — фиркнув граф. – Ти Настасю маєш надто м'яке серце і багату уяву.
Графиня зробила вигляд, що образилась на чоловікові слова, і вткнулась в тарілку. Правда мовчала вона не довго, вже за мить повернувшись до інших новин.
Після вечері сімейство Верьовкіних перебралось на балкон, де було відчутно свіжий вітер з моря. Граф запалив трубку, попахкуючи ароматним тютюном. Жінкам подали солодке легке вино і мініатюрні апельсинові тістечка. Хелен встигла оговтатись від новини, і залишок вечора провела в чудовому настрої. Та коли граф Верьовкін покинув жіночу компанію, графиня Настася раптом повернулась до слизької теми.
— Мon cher, тобі неодмінно требо до мадам Лобаді, часу у нас залишилось геть мало.
— Тобто? – здивувалась такій заяві Хелен.
— Нас запрошено на святкування дня народження генерал-гебернатора Воронцова, а щоб ти розуміла це через тиждень. І саме на його день народження має прибути і князь Оболенський, — пояснила тітка. – Тому якщо ти хочеш справити на нього незабутнє враження, маєш піднатужитись.
— Тітонько, ви мабуть забули, що я вже справила на Олександра Оболенського враження. Ніяке. Я б його так охарактеризувала, — фиркнула Хелен.
— Цього разу все буде інакше! – впевнено заявила тітка. — Він не встоїть перед твоїми чарами.
— Я не впевнена, що хочу його зачаровувати, — чесно відповіла Хелен. Проте думки вже кинулись ретивими скакунами, перестрибуючи з одного на інше: яку сукню одягти, яку зачіску зробити, як з ним заговорити.
Хелен відігнала докучливого комара, і все більше поринула в спогади.
"Готова здійняти фурор?", запитав у Хелен князь Оболенський і легко підхопив дівчину на руки. Від його близькості голова пішла обертом, а всі думки миттю сплутались. Князь крокував легко, так ніби Хелен не важила ані фунту, а від його великого сильного тіла йшло тепло, від чого дівчина почувала себе в безпеці і затишку. Поруч з її вухом калатало його серце, ніздрі лоскотав аромат парфуму, і Хелен хотілось, щоб ця мить не закінчувалась ніколи.
Але палац виявився ближче, ніж дівчині здавалось. За кілька митей її прогулянка на руках у незнайомця скінчилась, і князь заніс її в тепло і галас. Хелен ще продовжувала перебувати в дивній прострації, викликаній його близькістю, тому освітлення танцювального залу боляче різонуло по очах, приводячи дівчину до тями. Чоловік випустив її з рук, і Хелен в останнє ковзнула своїм тілом по його, від цього невинного руху миттю затверділи соски, по оголених плечах пробігли мурашки, а в душі забриніли срібні струни.
Князь виглядав незворушно, так ніби не ходив щойно парком з незнайомкою на руках. До Хелен вже поспішала тітка Настася, і по мірі наближення стурбованість на її обличчі змінювалась радісною посмішкою.
— О, Оленко, а ти вже встигла познайомитись з Олександром Івановичем?
— Ні, — сухими губами відповіла Хелен, закидаючи голову, щоб подивитись в обличчя своєму рятівникові. При світлі він виявився ще красивішим, ніж здавався з першого погляду. І очі у нього були темно сірі, як набрякле дощем небо. Хелен почувала себе розгубленою. А при згадці за яких обставин підвернула ногу, щоки дівчини покрив густий рум'янець, і захотілось провалитись під землю. Цей Олександр казна що про неї мабуть подумає. Їх погляди зустрілись, і Хелен відчула, що її затягує в воронку смерчу, світ і пливе під ногам, як палуба корабля, а звуки віддаляються.
Тітка ніби не помічаючи її стану продовжила розпитувати:
— О, а як же…
— Мадмуазель послизнулась на терасі, і здається підвернула ногу, — прийшов на виручку дівчині Олександр, який здається чудово усвідомлював, що вони з Хелен і так привертають занадто багато уваги.
— Олександр Іванович, дозвольте представити Вам мою племінницю, Олену Долинську, — поспішила виправити незручність графиня Верьовкіна. – І ми вдячні Вам за порятунок.
— Що ж, Настася Яківна, передаю мадемуазель у ваші дбайливі руки, і сподіваюсь що з її ногою не сталось нічого серйозного.
Короткий поклон графині, і несподіване підморгуваня Хелен, від якого у дівчини зайшовся шквалом пульс. І Олександр повернувся до жінок спиною. Тітка допомогла ошелешеній дівчині дійти до диванчика, і тільки там Хелен усвідомила, що стала об'єктом пильної ваги всіх у залі. Дівчата дивились на неї із заздрістю, їх матері оцінююче, а чоловіки з цікавістю, ніби в перше побачили.
— Ну хіба ж він не душка? – задивляючись в бік, куди пішов князь задумливо проговорила графиня Верьовкіна.
— Я раніше його не бачила, хто він? – поцікавилась Хелен, яка слідком за піднесенням відчула спустошеність і розчарування. В горлі було сухо, хотілось пити.
— Князь Олександр Оболенський, — відповіла тітка. – А не бачила, тому що він недавно повернувся з Відня. А я то все думала, про який сюрприз мені сьогодні натякала графиня Александрова.
Тітка на мить задумалась, прикривши очі. А потім похопилась:
— А ти що робила на дворі?
— Дихала свіжим повітрям, — чесно відповіла Хелен. І махнула лакею щоб подав келих з напоєм. Виявилось що то шампанське, але тітка натхненна якимись своїми думками не звернула на напій Хелен жодної уваги.
— Це добре що ти його там зустріла, і з ногою придумала добре, — змовницьки нахилившись до Хелен похвалила тітка. – Тільки на танець він тебе тепер не запросить, через це.
— Але тітонько, я нічого не придумувала! – обурилась Хелен.
— Авжеж, авжеж! – сховавши за віялом з павичами поблажливу посмішку погодилась Настася Яківна.
Дівчина безсило стисла кулачки, але прирікатись з родичкою не посміла. Натомість знов пригубила ігристе вино, і відкинулась на м'яку подушку. Хотілось говорити про князя, розпитати у тітки все-все що вона знає. Але було ніби й соромно розпитувати, видаючи свою зацікавленість. А потім тітку відволік на розмову генерал Фабіан Остен-Сакен, і Хелен взагалі залишилась сама.
Перед очима стояло ідеальне обличчя Оболенського. Він надто красивий, це не правильно, подумала Хелен. Серце знов солодко занило, дівчина пробіглась очима по натовпу, сподіваючись побачити князя, але марно. Залишок вечора вона просто сиділа перебираючи подробиці цієї випадкової зустрічі, не звертаючи увагу на шепітки навколо себе. А дарма. Якби Хелен підняла голову, то побачила б що на неї ледве не пальцями показують. Це вже потім тітка розповідала, що Хелен стала сенсацією того вечора – всі незаміжні дівчата мріяли опинитись на її місці. Того сезону не одна молодичка підхопила застуду час від часу прогулюючись по надвірних терасах, у вечори коли Оболенський був присутній на балах. Правда траплялось то не часто – світських розваг князь Оболенський уникав.
Глава 3
Від послуг мадам Лобаді Хелен категорично відмовилась. Суконь вона достатньо привезла з собою з Нового Світу. Натомість до поки графиня Верьовкіна займалась примірками, Хелен обрала собі в крамничці з готовими аксесуарами парасольку з витонченою ручкою інструктованою перламутром, в іншу поїздку – придивилась собі віяло, яке мало б ідеально пасувати до обраної для бала сукні.
Більшу ж частину часу дівчина проводила на зручній софі, прихопивши том віршів модного в імперії поета Пушкіна. Тітка розповідала, що Олександр Сергійович нині перебуває в засланні за певні вільні висловлювання в бік царя, і саме тому Долинська зацікавилась його творчістю. Було дивно, що такого міг написати чоловік, що сам імператор Російської імперії обрав для нього міру покарання. Для дівчини, яка виросла в країні, де про королеву чули але ніколи її не бачили, а не так давно і зовсім відвоювали власну незалежність, державний уклад, який би обертався навколо однієї ідеалізованої персони був незвичним.
Ще в минулий свій приїзд до Росії Хелен зіштовхнулась з тим, що її судження і думки чужі для місцевого суспільства. На дівчину подивлялись як рідкісну тваринку, а деякі її висловлюванні і взагалі їдко висміювали. Особливо після балу в графині Александрової.