– Мені дуже шкода.
— Дурниці! – запевнив її Сабанєєв. – Прекрасна моя Олена, я буду Вашим Парісом, дайте мені тільки шанс!
Хелен не встигла йому відповісти, оскільки чоловік вільною рукою притягнув дівчину до себе ближче, поклавши їй пальці на потилицю і поцілував. Від несподіванки Хелен не встигла зімкнути губи, і гарячий язик проник до її роту, орудуючи там, і викликаючи хвилю відрази. Дівчина і сама від себе не очікувала такої реакції. Вона інстинктивно спробувала звільнитись з полонивших її рук і одночасно зімкнула зуби. В роті стало солоно, а хватка поручика ослабла.
Дівчина відкинула від себе його суки, відступивши на крок від поручика Сабанєєва. В грудях клекотало від гніву, у скронях шуміла кров. Сплюнула не дивлячись куди, щоб позбутись присмаку металу в роті від чужої крові, і не дивлячись витерла рота. Її ледве не вивертало від огиди.
— Ще раз так зробите, і я вас пристрелю, як скаженого пса, — випльовуючи слова прошепотіла Хелен.
— Я не знаю що на мене найшло, — спробував виправдатись поручик. Але дівчина його не слухала, впевнено покрокувавши в коло світла, де над ліхтарями вилась мошкара, а з розчинених дверей лунали звуки музики. Вона помилилась, і Кирилу не місце в грі за серце князя Оболенського. Він більше зіпсує, чим буде користі.
Олександр Оболенський тим часом згорав від невідомого раніше почуття досади. Якого дідька мадемуазель Долинська пішла на терасу з поручиком? І що йому з того, що він так цим переймається? Але втриматись не міг ще раніше стоячи біля графині Верьовкіної запитав:
— Вам не здається, що ваша підопічна надто вільно веде себе з Сабанєєвим?
— Хелен вільна сама вирішувати, — Настася Яківна, обмахувалась віялом з страусиного пера, і тільки поглядала, як Хелен танцює з Сабанєєвим, ледь стикаючись зап'ястком в мереживній мітенці з чоловічою рукою. – Дівчинка виховувалась і Новому Світі, як і її наречений, і думаю молодий чоловік не буде проти, що Хелен трохи розважиться, допоки він служить.
Графиня без сумніву мала на увазі невинні танці. Але князю чомусь змалювалась зовсім інша картина розваг. Він до скрипу стиснув зуби. Та що ж з ним таке коїться? Мабуть він дуже різко реагує на жіночу невірність, заново переживаючи власну сімейну невдачу з Євгенією. Ну невже ж Олена Долинська така ж самісінька, як і його недолуга колишня дружина? Ну звісно ж, що така. Всі жінки в суті своїй однакові. То чим ця американка краща?
Тим часом Хелен зробила кілька кроків в їх з тіткою Настасею бік, адже музика стихла. І завмерла, зустрівшись з лихим поглядом Оболенського. Він не міг нічого з собою вдіяти, не міг не дивитись, чи приховати власне роздратування за роками відточуваною байдужістю. І дівчина як сполоханий заєць вчепилась за Кирила Сабанєєва, дозволяючи відвести себе геть з бальної зали. Руки аж зудіти почали від бажання надавати одному зухвалому юнцю стусанів.
— То що Ви там казали про саджанці, Олександре Іванович? – повернула князя з небес на землю графиня Верьовкіна. – Я не зовсім зрозуміла, чим тут може бути корисний Петя?
— Пусте, Настасю Яківно, я краще завтра сам до його світлості заїду, думаю він надасть мені вичерпну консультацію по митних правилах, — Олександр розумів, що продовжувати далі ділову розмову, коли Хелен десь в темряві з поручиком, він не може. – Міша казав, що хоче зробити вільну торгову зону, думаю новина буде графу Верьовкіну більш ніж цікава.
— Ви дуже люб'язні, — Настася Яківна нагородила князя посмішкою.
— Прошу мене пробачити, — як не тримав себе Олександр в руках, але не втримався на місці. Чоловік запевняв себе, що виною всьому його підвищене почуття справедливості і співчуття до невідомого йому моряка, що посватався до Хелен Долинської. А як ще назвати його прагнення перервати воркування дівчини з поручиком Сабанєєвим?
Князь розмашистим кроком направився до виходу з бальної зали, пройшов крізь арку ажурного французького вікна, і вийшов у пустий нині зимовий сад, за яким починалась тераса. На колонах колихались від вітру ліхтарики, приваблюючи метеликів і розбавляючи світлом густі чорнильні тіні. Хелен вступила в коло світла стрімко, як ураган. На обличчі вираз стурбованості, між брів пролягла тоненька складка. Зовсім інша дівчина, геть не така, яку він бачив кілька хвилин тому. І вся злість Олександра раптом випарувалась, уступивши місце шаленому бажанню притиснути дівчину до своїх грудей, і утішити, поцілунком розгладивши зморшку на чолі.
Але почуття було настільки дике для князя, що спантеличений він відступив подалі в тінь. Мадемуазель Долинська прокрокувала мимо, навіть не помітивши князя, а він не став її гукати.
Через кілька митей з'явився і поручик Сабанєєв. Чоловік теж був хмурим, і залишалось тільки гадати, що за кішка побігла між молодими людьми. Проте споглядання суперника в такому неприглядному настрої змусило князя Оболенського розслабитись. Може він і помиляється, а Хелен Долинська зовсім не гуляща.
— Не знаю, що ти там робиш, — прошепотіла тітка до Хелен, коли дівчина повернулась у залу до танцюючих. – Але князь вже про тебе питав.
— Він затим до Вас підходив? – стрепенулась Хелен, а в душі все забриніло від солодкого передчуття скорої перемоги.
— Та ні, шукав Петра, хоче завезти з Франції саджанці винограду, — розчарувала дівчину Настася Яківна.
— Ясно.
Хелен з тіткою пройшли у вітальню, де дівчина затрималась не на довго – охочих потанцювати з нею було більш ніж досить. Пропливаючи черговий танець дівчина помітила як незадоволено коситься на неї Зінаїда Голдштейн, і щось шепоче поручику Сабанєву, який стоїть поруч. В грудях защипало від неприємного передчуття. Благо танці скоро закінчились, і кучер відвіз графиню Верьовкіну з племінницею додому.
Наступного дня Хелен як і обіцяла княгині Оболенській стала збиратись до них в гості. Так як зустрічі з предметом своїх сподівань було не уникнути, необхідно було до цього підготуватись як слід. Сьогодні, згідно науки матінки Фло, треба було б йти у наступ, фліртуючи з князем, і знову його зваблюючи.
"Це як гра холодно-гаряче тільки з чоловічими емоціями, — спливав у голові бархатистий голос кухарки. – То ти його не помічаєш. То натякаєш на неземне блаженство. То зневажаєш, то обожнюєш" .
Джейн витягнула на світ божий сукню кольору м'яти з такого тонкого креп-шифону, що якби не нижні спідниці, то сукня б просвічувалась. По тканині були друковані узори завитків і вензелів ледь світлішого відтінку, ніж сам тон тканини. Прикрашав сукню блискучий шовковий поясок зеленого кольору, усипаний невеличкими бусинками з турмаліну. З того ж каменю була підвіска на кольє з перлинами, і сережки доповнювали образ дріади.
Джейн підібрала волосся Хелен у звичну зачіску, але дівчина зупинила її.
— Ця сукня, вона вимагає напускної простоти, а не химерних зачісок, — роздивляючись себе у дзеркалі вирішила Хелен.
— Як скажете, міс, — погодилась покоївка. І вийняла із волосся Хелен всі шпильки. Важка каштанова хвиля вкутала плечі дівчина на вподобу плаща. Локони виблискували в сонячному світлі.
— Перев'яжи їх стрічкою, — розпорядилась Хелен. – Так буде найкраще.
Мадемуазель Долинська ще раз прискіпливо себе роздивилась. Ніби все ідеально. І сукня, що цнотливо прикриває груди, рівними складками спадає до полу, оголюючи рівно скільки затягнутої у шовкову панчоху ніжки, скільки треба щоб справити враження її витонченості. І мітенки на руках, в тон стрічці у волоссі. І навіть туфельки, м'які і тоненькі для неквапливих прогулянок виблискують складними бисинками, привертаючи увагу до милих стоп.
Хелен спустилась до тітки, готова їхати в лігво князя Оболенського.
Князь з матір'ю жили в особняку своїх знайомих, оскільки житла в новому місті не мали. Проте їх знайома в місті бувала не частіше государя, і будинок переважну частину року займали ті чи інші гості, заїхавши в справах чи відпочити на морському узбережжі.
Парадний вихід прикрашали колони і вишукана ліпнина над вхідними дверима. Слуга в лівреї кольору князівського гербу – червоне з білим відчинив двері графині Верьовкіній і Хелен.
— Судариня Маргарита чекають Вас в білій вітальні, я проведу, — з поклоном повідомив він гостям.
Подякувавши жінки пройшли через невеличкий хол до вітальні. Кімната була прекрасною – білі стіни з блакитними візерунками, світлі меблі, і килим на підлозі. Хелен вирішила, що обов'язково повторить подібний інтер'єр, якщо у неї буде власний дім.
Маргарита Вікторівна зустрічала гостей в домашній сукні з легкого мусліну кольору сливи. Вона обмінялась поцілунками з Настасею Яківною. І привітно усміхнулась Хелен.
— А де Саша? – запитала дівчина, коли з люб'язностями було закінчено.
— Скоро обід, дитина у себе, — повідомила княгиня. – Зазвичай вона обідає окремо від дорослих.
— Я б хотіла привітатись з нею, — Хелен подумала, що такий порядок не дуже справедливий. Саша була цілком дорослою, щоб пристойно вести себе за дорослим столом. – Я можу піднятись до неї?
— Ну звісно, рибонько, — погодилась Маргарита Вікторівна. – Тільки не барись до обіду. Я не люблю коли запізнюються. Подаватимуть через двадцять хвилин.
Хелен кинула погляд на годинник, що розташовувався на камінній поличці. Встигне.
— Куди йти? – підхопилась з білої софи дівчина.
— Другий поверх, дитяча — треті двері з права. Але не переплутай, — пояснила княгиня. – Бо навпроти кімната Олександра, а ти у нас мастак заблукати.
І княгиня хитро подивилась на Хелен. Дівчина пропустила натяк на її знайомство з князем Оболенським мимо вух, покинувши вітальню. Вже кімнати не переплутати вона зможе. Хіба що зробить це навмисно. Ну звісно, навмисно! Хелен аж посміхнулась від своїх думок – нічого ж страшного не станеться, якщо вона подивиться на кімнату Олександра. Ну, щоб краще його розуміти, адже спальна може багато розповісти про свого власника. Куди там іти? Треті двері наліво?
Глава 12
Двері з темного дерева заворожували. Відкрити їх було і боязко, і кортіло неймовірно. Здавалось вона вже відчуває запах чоловічого парфуму, і від того в голові паморочиться, як і від власної зухвалості.
Хелен подивилась по сторонах – чи бува не помітить хто із слуг її витівки. Але невеликий коридор був пустим, тільки з-за протилежних дверей чувся голосок Саші.
Дівчина набралась хоробрості і натиснула на дверну ручку.