Зараз не можна було вірити не те що сусіду, а й, здавалось, навіть закадичному другові, з яким пропрацював на шахті все життя. Всі якісь озлоблені, чогось хочуть, а запитай у них, що саме їм подати на блюдечку з голубою окаймівочкою, – не скажуть, бо не знають. Зазвичай усе обмежувалося репліками в бік київської хунти, яка не дає їм жити. Ці репліки теж були ритуальними, не злобливими, бо ж Україна може повернутись. Що ж тоді робитимеш? Шахтарі відчували, що все-таки за України, як би там не було, але вони мали стабільну зарплату. Зараз їм все одно, хто при владі, лиш би гроші платили.
Іван уже й не пам'ятав, на якій зупинці до трамваю увійшли дві старші жінки маминого віку. Мабуть, суперечка між ними розпочалася ще на зупинці, але зараз увага всіх пасажирів була прикута до них.
Жіночка українською каже, що Слов'янськ розбомбили, тепер київська хунта продасть його американцям. Те саме хочуть зробити з Донецьком і Луганськом. Інша відповідає російською, що ніхто Слов'янськ не бомбардував, а просто визволили від бандитів. До Івана, як і до всіх інших, не відразу доходить, що та, яка розмовляє українською, – за Путіна, а та, що російською, – за Україну.
На червоне світло світлофора поруч із трамваєм зупиняється вантажівка з бойовиками. Це чеченські бородані. Смілива бабуся тицяє рукою в їхній бік і каже російською, що ось від таких бандитів треба звільняти Донбас. Обличчя в бойовиків зосереджені, похмурі. Всі мовчать, бо, здається, ті зрозуміли, що про них мова. Та, що за Путіна, іде подалі від української патріотки, бурмочучи собі під ніс, що порозводилося тут, мовляв, фашистів.
Червоне світло ще горіло, але вантажівка рвонула з місця, як необ'їжджений кінь.
Біля російськомовної бабусі сів юнак з просвітленим обличчям. Вони почали щось жваво обговорювати. Трамвай рушив з місця, тільки-но загорілось зелене світло. Іванові хочеться чути їхню розмову, але багатьох слів не розбирає, бо сидить далеченько. Нарешті розуміє, що юнак переконує бабусю, ніби за Путіна Донбасу буде краще. Українська патріотка не знаходить інших аргументів і гукає на весь трамвай: "Слава Україні!". Юнак відсахнувся від бабусі й пересів на інше місце. Худорлявий чоловік іззаду вигукує: "Героям слава!". Всі озираються на нього. Він виламує дверцята й на ходу зістрибує із трамвая, а потім біжить, гублячись між багатоповерхівками.
Вражені пасажири мовчать. Бабуся-патріотка з почуттям виконаного обов'язку з гордо піднесеною головою дивиться вперед.
На зупинці виходить інтелігент з борідкою і в окулярах. Він усміхається і, звертаючись до Івана, каже:
– Когнітивний дисонанс.
Іван не розуміє значення цих слів, але усміхається у відповідь. Він ще довго дивиться услід незнайомцю, аж поки той не зникає між багатоповерхівками.
Іванові ще їхати й їхати. Він думає про дружину і доньку. Ніколи ще не тягнуло до них так, як тепер.
57
Здавалось, американець нікуди не поспішав, але Дональд прекрасно розумів, що це якраз той випадок, коли твій супротивник поспішає повільно. Американець був його супротивником, бо інакше просто бути не могло. В цій ситуації колишні заслуги Дональда перед Сполученими Штатами Америки ніхто не збирався брати до уваги. Та й американець зараз не виступав офіційним представником своєї держави. Він якось назвав себе, але навряд чи це було його справжнє ім'я. Зрозуміло, що американець працював у якійсь розвідувальній структурі, але, виходячи з його логіки, Дональдові не обов'язково було знати, в якій саме. Та й сам Дональд усвідомлював, що смішно запитувати в американця, де він працює й яку посаду обіймає. Йому було достатньо того, що американець і його підлеглі вирахували людину, яка зробила пластичну операцію на обличчі, тобто його самого. Мабуть, у різних місцях він залишив чимало своїх відбитків пальців, а в американця потужна база даних, якщо визначили, хто він, а потім логічно підійшли до того, що перед ними не просто важливий чин в одному з ключових російських міністерств, який буцімто загинув у автомобільній катастрофі, а сам Дональд.
Здається, американець говорив з Дональдом про все і ні про що, але вже тепер колишній москвич, який втратив будь-яку надію повернутися на свою малу батьківщину, бачив, що той намотує кола, які все більше нагадували удавку навколо його шиї. Це був такий собі шпигунський прийомчик знову повертатися до тієї ж теми, але вже обсмоктувати її на вищому рівні і з іншого боку. І головне – деталі, деталі і ще раз деталі. Дональд мусив бути обережним, аби не втратити пильності і не втрапити у капкан американця. Але кінцевий результат цієї гри все одно був відомий їм двом. Якщо у Дональда висмокчуть усе, що потрібно, його відпустять на всі чотири сторони (це за версією американця) – і його вб'ють, як розумів сам Дональд. У нього не було жодних шансів на життя. Він навіть не міг запропонувати американцеві нічого такого, щоби сподіватися на порятунок. Тому Дональд обрав єдино вірну в такій ситуації тактику. Він тягнутиме час, наскільки це можливо, маленькими порціями видаючи американцеві потрібну йому інформацію. Дональд не знав, як довго це триватиме, але саме в цьому зараз вбачав своє спасіння.
Правда, він має козир про запас: вимагатиме зустрічі з донькою, а там можна буде й вмерти. І тут же злякався самої думки про цей козир. Адже вони можуть щось заподіяти його доньці! Ні, не можна її вплутувати в цю справу. Нехай краще вона думає, що він загинув у тій злощасній автомобільній катастрофі.
58
Коли Зенон привіз із пологового будинку додому Христину і малого (язик ніяк не повертався назвати його сином), то позичив у Сірка очі. Здавалося, він постійно очікував, що дружина запитає: "А що в нашому будинку робила Єлєна?". Звичайно, Зенон розумів, що Христина не знає жодної Єлєни, а якщо й чула про дружину власника фабрики, то аж ніяк не пов'язує її зі своїм чоловіком.
За великим рахунком, він ще не усвідомив, чому Єлєна з'явилася тоді. Повернулося кохання до нього? Чи це була звичайна бурхлива пристрасть з її боку, а він просто не зумів встояти? А може, це був глибокий розрахунок, аби цей будинок постійно ятрив йому душевні рани?
Тоді Єлєна була напідпитку і захотіла, щоби Зенон провів екскурсію будинком. А що тут проводити? Не таке розкішне помешкання, як у неї. Стандартний будиночок, збудований фабрикою для своїх працівників. Не для всіх, звичайно, а для обраних. Зенон належав до обраних.
Найбільше Єлєну зацікавила спальня. Христина влаштувала тут усе зі смаком. Єлєна почала роздягатись, і шлях до відступу в Зенона виявився відрізаним – навіть у буквальному розумінні цього слова, бо колишня коханка стояла в проході. Звичайно, йому не дуже хотілося кохатися з Єлєною в своєму будинку, а тим більше в спальні, але він був зачарований її неземною холодною красою у той вечір. Мабуть, пізніше, згадуючи ту ніч кохання, Зенон знаходив щось диявольське в Єлєні – і це слугувало для нього основним виправданням, що піддався спокусі, хоча раніше давав собі слово, що не матиме більше жодних справ з цією жінкою.
Коли Зенон зрозумів, що дружина власника фабрики хоче займатися з ним сексом на його сімейному ліжку, то спробував підбити її на компроміс, запропонувавши перейти до вітальні. Слабким аргументом для Єлєни було й те, що поруч знаходиться кімната Русланки і мала може прокинутись. Здавалося, саме цього вона й хоче, а найбільше – зайнятися коханням саме на цьому ложі, зруйнувавши все мислиме й немислиме, що його ще з'єднувало з Христиною. Це вже пізніше він аналізував поведінку Єлєни, а в ту ніч йому було зовсім не до цього. Єлєна заполонила його цілком, і більшої насолоди в житті, він, мабуть, не отримував.
Зенонові здавалось, що Христина помітила зміни в будинку. Нічого особливого не було. Просто він ретельно прибрав усе, що могло нагадувати про перебування Єлєни тут. Але як вивітрити її дух? Він не враховував жіночої інтуїції. Здається, Христина відчула, що за ці декілька днів перебування її в пологовому будинку тут щось відбулось, але ще не розуміла сутності змін.
Найбільше маленькому хлопчикові тішилася Русланка. Вона то скакала біля малого, то була серйозною і слухняною, коли бачила, що братик спить, то зацікавлено дивилась, як мама годує його грудьми.
– А як ми його назвемо? – запитала Русланка.
– Ось як ти скажеш, так і буде, – відповіла Христина.
Потім Зенон міг чітко сказати, що саме в той момент у нього надовго зупинилося серце, а тіло завмерло в космічному холоді.
– Мені подобається ім'я Маркіян, – сказала Русланка. – Або Зорян. Ще не знаю.
Коли Зенон перехопив погляд Христини, то побачив, що в її очах світилися бісики.
59
Віталіні нічого робити. Вона переглядає стрічку новин в Інтернеті. Головний редактор "Дрогославської зорі" знову зарубав її геніальну статтю. Все, написане нею, вона вважає геніальним. Віталік не телефонує вже декілька днів. Віталіна не буде принижуватись, хоча її серце тягнеться до цього чоловіка. Еротичні фантазії аж зашкалюють. Тільки-но вона добереться до його тіла, задовольнить їх усіх.
ОБСЄ стало відомо про те, що проект особливого статусу Донбасу був розроблений Віктором Медведчуком. Це кум Володимира Путіна і лідер проросійської організації "Український вибір".
У Донецьку снаряд потрапив у автобус. Є жертви. Бойовики звинувачують у цьому "хунту", Київ – російські війська і бандформування.
16 вересня 2014 року з'являється повідомлення, що Європарламент ратифікував Угоду про асоціацію України та Євросоюзу. На засіданні Верховної Ради України ратифіковано Угоду про асоціацію з ЄС.
Того ж дня в закритому режимі проголосовано Закон про особливий статус окремих районів Донбасу. Міжнародна спільнота вітає цей крок, тоді як всередині України звучить різка критика на адресу Порошенка.
17 вересня інформаційні агентства з посиланням на "5 канал" і СБУ передають повідомлення про те, що аеропорт Донецька штурмує спецназ ГРУ Російської Федерації. На це вказують їхні амуніція і форма.
18 вересня повідомляють, що в Астрахані побили знімальну групу телеканалу Бі-Бі-Сі, яка збирала матеріал про загибель російських військових біля кордону з Україною.
Путін сказав Порошенку: "Якби я хотів, російські війська можуть упродовж двох днів бути не тільки в Києві, а й в Ризі, Вільнюсі, Таллінні, Варшаві та Бухаресті".