Самі прибіжать до свого спасителя з його халявним методом зимового обігріву.
20 липня
Сьогодні тільки-но я вийшов пройтися після обіду, як відразу помітив у дворі якийсь переполох. Біля лавочки коло другого під'їзду, свого звичайного місця збору, зібрався ледь не в повному складі увесь актив наших дворових любительок почесати язиком. Помітив там і Григорівну з її незмінною супутницею — картатою сумкою на двох коліщатках. Усі пліткарки, а також один дідусь із сонною собакою на повідцю, скупчилися навколо незнайомої мені збудженої жінки, вдягненої у теплу в'язану кофту жовтого кольору. І це у таку спеку! Жінка в кофті щось емоційно розповідала, раз у раз сплескуючи руками та хапаючись за голову, в той час як інша жінка в легкому зеленому сарафані, судячи з усього її подруга, намагалася її заспокоїти та напоїти водою з півторалітрової пляшки. Я підійшов ближче.
— Три "Швидкі" за один ранок, двох відкачали, а третій вже сам якось оклигав, поки доїхали. У мене у самої ноги ще й зараз трусяться, — жалілася присутнім жінка у жовтій в'язаній кофті, вказуючи на свої ноги.
— Чєтирє, — поправила її жінка з пляшкою. — К Пєтрєнкам с шестова етажа тоже "Скорая" прієзжала. Ти пєй вадічку та, пєй!
— Ізвєрги! Хто ж міг подумати, що вони до такого дійдуть? Живих людей у могилу заганяють, — похитала головою сусідка Григорівни по поверху, яка сиділа на лавочці. Тут мене помітила і сама Григорівна і, відділившись від компанії, рушила мені назустріч зі своєю сумкою на коліщатках.
— Пріщючілі наканєц-та наших халявщікав, — з погано прихованим торжеством прошепотіла вона мені, озираючись у бік лавки. — Гранд шкандаль! — в особливих випадках Григорівна любила висловитися, як вона це сама називала, "па арістакратскі". — Прасипаютса сєводня наші далжнічкі, аткривают двєрі, а на ніх вісят прібітиє гваздямі прікази із меріі: так, мол, і так, квартіра ета прадайотся за далгі, желающіє пріабрєсті жилплощадь могут абращятса в Тєплоенерго. Но і ето єщьо не всьо, самий цимес... — тут Григорівна похопилася та, прикривши свою задоволену посмішку рукою, озирнулася на лавочку. Пересвідчившись, що усі пліткарки були зайняті собою, вона неголосно продовжила. — Артурчік, ви нікагда нє дагадаєтєсь, самий шик сітуаціі в том, што всє баргі...
— Усі комунальні борги за квартиру залишаються за колишніми власниками, — закінчив я за неї.
— А, так ви уже всьо знаєтє, — відразу посмутніла Григорівна.
Ще б пак, дорогенька Віра Григорівна, мені про це не знати. Та я сам увесь учорашній день та півночі малював ці грізні оголошення, а потім другу половину ночі акуратно, аби не підняти на ноги увесь будинок, прибивав їх до дверей злісних неплатників комуналки. "Увага! Ця квартира продається за несплату комунальних послуг. Охочим придбати житлоплощу слід звертатися у Теплоенерго або безпосередньо у приймальню мера. Поспішайте, найнижчі ціни у Києві! П.С. Всі комунальні борги за квартиру залишаються на колишніх власниках. Ваш ЖЕК", — такі плакати побачили вони зранку на своїх дверях. Зрозуміло, що тут когось і Кіндратій схопив прямо біля порогу, а когось просто "Швидка" забрала. А зараз увесь наш будинок був схожий на потривожений мурашник. Адже борги були не тільки у тих, хто прокинувся сьогодні з моїм оголошенням на дверях. От нехай тепер і побігають, і позаглядають у свої платіжки та в гаманці. А потім згадають про одну людину, маленьку людинку із двокімнатної квартири на 9-му поверсі, яка скромно і без думки про якусь винагороду пропонує їм порятунок.
25 липня
Сьогодні мені несподівано зателефонували із партії "Європейська Солідарність" та запросили на телевізійне ток-шоу на "Прямому" каналі. Партієць, який відрекомендувався мені як: "Я Льоша, ви мене, напевно, знаєте", пояснив, що до них "на самий верх" якимсь неймовірним чином таки просочилися мої папірці і вони там "зверху" багатьох зацікавили. І що багато радників та аналітиків, які їх читали, вважають, що у всіх моїх пропозиціях є раціональне зерно. Зокрема, і в "Новій всеукраїнській програмі "Денна банка".
— І ось ми хочемо, щоб ви прийшли увечері у п'ятницю на "Прямий" разом із винахідницею Вірою Григорівною і наочно продемонстрували глядачам свою систему. Ну щоб ви там помилися, почистилися зі своєї банки і потім все назад в неї злили. Згодні?
— Це нам раз плюнути, — запевнив я партійця. — Вже великий досвід у нас накопичився у цій справі. Але й від вас, Олексію, теж дещо буде потрібно...
— Добре, ми щось вам заплатимо із нашої партійної каси, — не приховуючи свого розчарування пообіцяв Олексій.
— Ні, ви не зовсім зрозуміли. Мова про реквізит. Банки, тазики, це нам запросто, але ж ми не можемо тягнути за собою в студію свої унітази. Ви маєте домовитися з телевізійниками, щоб вони вибрали там у себе на каналі один унітаз і увесь день його не змивали. Нехай напишуть там над ним великими літерами: "Гівно не змивати. Це на Новий рік!", — не зміг втриматися я від жарту, все ж таки настрій після такої цікавої пропозиції у мене різко покращився. Але на тому кінці дроту підозріло мовчали. — Жартую, — знову заспокоїв я Олексія. — Нехай просто напишуть: "Не змивати. Це для програми", а увечері ми з Вірою Григорівною змиємо все, що там назбирається зі своїх чарівних банок на радість вашим рейтингам та всім глядачам.
— Слухайте, а ви — голова! — захоплено повідомив мені Олексій. — До такого навіть у нас в офісі ніхто б не додумався, а там, як ви розумієте, зібрані найкращі креативники зі всієї країни. Так все і зробимо. Накажемо усьому "Прямому" ходити в один унітаз, а кнопку зливу заклеїмо скотчем для вірності. Якщо треба буде, охорону Пороха біля нього поставимо, — пожартував тепер вже Льоша і, попрощавшись зі мною, поклав слухавку.
"Ну то що тепер, пані Валентина? Мабуть, лікті собі зараз кусаєш, що проворонила такого цінного парубка? Отож-бо, думати головою треба, а не носом своїм шмигати на нашу банку і розворот на японський курс", задоволено сказав я своєму напівголому відбиттю у трюмо і трішки у парі з ним потанцював. Вигляд у мене був ще нічого, цілком телевізійний. Несподівано постало питання: чи мити член? Зранку і потім у самій студії? Адже ніколи не знаєш, коли він може знадобиться.
28 липня
На ток-шоу на "Прямому" я відправився один, оскільки Григорівна, як з'ясувалося, ще декілька днів тому здиміла на свій літній город, де у неї було кілька грядок і вагончик для відпочинку. У студії телевізійники показали мені де поставити мою миску з банкою і відгородили мене від глядачів та камер маленькою ширмою. Ширма була влаштована так, що глядачі могли бачити тільки мою голову та ноги, всі ж решта моїх органів, безумовно, також для них цікаві, були цнотливо закриті від їхніх очей клейонкою. Шоу почалося і по команді ведучого я зайшов за свою ширму, швидко роздягнувся, скочив у миску і вмив із банки своє лице, почистив зуби і протер мочалкою пахви та член. Ніколи не знаєш... Ну ви пам'ятаєте. Потім я так само швидко одягнувся і свіжовимитий сів у крісло гостя. В іншому кріслі вже сидів депутат "ЄС" Олексій Бочаренко, який мене сюди і покликав. Студія довго мені аплодувала. Я задоволено кивав. Потім ведучий трохи розпитав мене про Віру Григорівну та наші платіжки за воду та став разом з нардепом Бочаренко довго та аргументовано, зі всілякими розумними висловлюваннями, критикувати нинішній Зелений Уряд, який і штовхає наш народ на такі ось експерименти. Тут я ввічливо кашлянув і нагадав ведучому, що, взагалі то, економія — це світовий тренд, і сам Леонардо Дікапріо, як своєчасно доносить до нас Жовта Преса, теж ходить увесь день по місту з використаним пластиковим стаканчиком, аби випити з нього водички у ресторані в спекотному Лос-Анджелесі, хоча з легкістю міг би купити собі не тільки новий стакан, а й увесь той ресторан. "Не здивуюсь, якщо у Дікапріо і така сама банка є, і миска, як у нас з Вірою Григорівною", — резюмував я і студія знову мені заплескала. Тут ведучому довелося зі мною погодитися, не зважаючи на кислі фізіономії режисера ефіру та нардепа Бочаренко, які явно хотіли повернутися до теми Зеленого Уряду і більше з неї нікуди не звертати. І тут до студії увірвався нардеп Ілля Слива. Лисий такий, я його упізнав. Він недбало кивнув ведучому, Бочаренко і камерам і завалився у пусте крісло.
— Як ви вже помітили, шановні телеглядачі, до нас щойно приєднався Ілля Слива, один із лідерів ОПЗЖ, — прокоментував ведучий. — Але ми продовжуємо. Артуре, чи правильно ми вас зрозуміли, ви та Віра Григорівна зливаєте у ці банки воду із мисок, щоб потім повторно використати її для зливу у туалеті? Так? Тому що це, безумовно, надзвичайно вигідно у плані економії, але... Як бути з естетикою, з санітарією та запахами? Адже пахне з унітаза зразу, а не в кінці доби. Чи не перетворюєте ви тим самим усю свою квартиру на один великий, і дуже економний, треба це визнати, але, вибачте, туалет?
У цей момент Слива підскочив зі свого крісла і почав у повному значенні цього слова горлати на ведучого.
— Ви сєйчас аскарбляєте нам прастой народ! — тут він ткнув вказівним пальцем у мій бік. — Вот што ви нам здєсь дєлаєтє. Патамушта ета ви нам етат народ да такой жизні давєлі, што он, я ізвіняюсь, лішній раз в туалєтє пасрать баітса, а сєйчас ви над нім єщьо і іздіваєтєсь. Вот ано ліцо вашей власті, і вашей і етава... — і він махнув рукою у бік вулиці Банкової.
— Ілля, а вам слабо випити ось цю банку? — несподівано вказав ведучий нардепу на мій реквізит.
— Слабо мнє? — підскочив як молодий півник Слива. — Слабо тваєму папє била, кагда он на тваю маму вилєз, прішлось маіво звать.
І не встиг ніхто і слова сказати, як Слива підскочив до моєї банки і одним махом перехилив її в себе. Потім з розмаху шваркнув пустою банкою об підлогу. Ну такого повороту подій навіть я не очікував, подумав я.
— Артуре, Ілля щойно випив банку з водою, якою ви умили лице. Скажіть, що ви зараз відчуваєте? Вам шкода свою воду? Адже ви збиралися її, якщо ми правильно вас зрозуміли, ще повторно використати. Збиралися зробити такий своєрідний ресайклінг води у цілях економії. І ось Ілля її випив. Щоб ви зараз хотіли йому сказати?
— А пусть балтаєт, што хочєт. Пацан сказал, пацан випіл, — задоволено огризнувся Слива, утираючи підборіддя.
— І член, — сказав я ведучому.
— Що, вибачте? — не зрозумів той.
— Лице, зуби та член.