Хлопчик був такий радий, що насмілився цього разу піти в інший бік лісу – туди, де ще не бував. Вдихаючи пахощі соснового пилку, що золотаво курів з кожним дотиком вітру, Михайлик уважно дивився під ноги, бо тато казав, що в лісі розвелося багато гадюк. Казав, що вони – невеличкі, сріблясто-сірі… Але такі ядовиті! Їх варто обходити якнайдалі.
Над стежкою метушилися мухи і поважно кружляли синювато-чорні жуки розміром зі стиглий біб. Вони басовито гуділи, приємно доповнюючи ласкавий шум лісу і тепле дихання неба, що перебирало руді лусочки верховіть… На глухій кропиві крильцями кліпали метелики.
– Яке казкове місце! – дивувався хлопчик, опинившись у глибині лісу. Там, поміж струнких сосен у розлогій виямці лежали трухляві колоди і гіломаччя, яке вітер зломив і розкидав ще позаминулої зими.
Мишко сів на колоду і уявив, що це і є той казковий край, де живе хитра лісова відьма... А он та, старезна сосна, що, похилившись, розчепірила поверх землі лускате коріння, – її хатинка.
– Виходить, що з легкістю, ось так можна потрапити в казку. Для цього потрібно знайти хоча б одну приховану у траві стежинку… І вона неодмінно
приведе до лісу… гаю… чи на берег ріки. А там… Треба лише уважненько подивитись навколо і згадати якусь чарівну казку.
Так він розмірковував… мріяв… уявляв… А потім почув, як зовсім поряд, поміж дерев, а потім і за його спиною щось пронеслося в повітрі із загадковим, приглушеним свистом: Шух… Шух… Шух…
Мишко злякано нашорошив вуха… Аж пригнувся від несподіванки… І за мить побачив величезного крука, що, мов опахалами, тріпав чорними крилами і вигукував: "Хр-р! Хр-р-р! Хр-р-р…".
І те "хр-р-р" так було схоже на хрокання дикого кабана…
Зробивши коло над пухнатими гілками, що сплелися високо над затишною виямкою, крук полетів далі… Облетів сосни, що синіли вдалині, і повернувся.
"Хр-р!.. Хр-р-р!.. Хр-р-р…" – кружляв він між сосен, під якими сидів Михайлик.
– Ач! Чого розходився? Кричиш! – буркнув хлопець.
Але крук не змовкав, сурмив ще дужче, ще голосніше своє "хр-р… хр-р-р".
І так він Мишкові набрид, що той пішов звідти, розсердившись на грізного чорного птаха.
Хіба ж хлопець знав, що неподалік старої корчуватої сосни, на самісінькій верхівці сусіднього дерева – поверх пухнастих, густих гілок – його гніздо.
І все ж Михайлик не довго сердився на крука: що вдієш, якщо воно так! Це ж ліс! Тут вистачає всього: і птахів, і звірів, і комах, і навіть гадюк.
І хай там як… У цій тихій, дикій і духмяній лісовій обителі є такі галявинки, яких доторкнулася казка.
29.04.18 р.