ч. Відштовхнув шлюпку від берега, вскочив у неї і сів на кормі біля стерна. — Весла на воду!— скомандував він.— Стежити за моїми командами. Веслувати усім водночас, в одному ритмі. Згадайте, як ви робили це на двох минулих заняттях. Усі готові? Пішли. І — р-раз! І — р-раз!.. Дружно! Темп-темп! І — р-раз!..
Й ось мої руки вже на веслі, поруч з Ромчиними. Я теж веслую разом з усіма. І, мабуть, ніхто в цій шлюпці не почувається таким щасливим. Уперше в житті я — за веслом курсантської шлюпки! Курсантської!
Пишаючись цим, я час від часу поглядаю на берег. Там, біля вітрильної яхти, стоїть Старий Штурман і дивиться у наш бік. Ось він помітив мене і помахав рукою. Мені хочеться підхопитись, теж помахати йому і щось вигукнути. Щось таке!.. Щоб усі, хто є на березі, зраділи разом зі мною.
Напевне, я так і зробив би. Але не наважуюсь зняти руки з весла.
Коли ми повернулися до причалу і витягли шлюпку на берег, до мене підійшли двоє дуже схожих один на одного хлопців з нашого екіпажу і по черзі потисли руку.
А ти молодець!— похвалив один із них.— Наша Цаца,— кивнув у бік Віктора Сосновського,— бурчала: "Навіщо малявку беремо?" Правду кажучи, ми теж подумали: "Салаженя. Відійдемо від берега, хвиля підніметься — і він скисне". Не скис. Факт.
— Ви теж трималися,— зашарівся я, не знаючи, що ще можна сказати в такому випадку.— Ще й як веслували! Я ж бачив!
— Тепер завжди просись до нашого екіпажу,— докинув другий хлопчисько. Обидва вони смагляві, з чорним кучерявим волоссям, й обидва м'язисті, наче штангісти чи боксери. Мені чомусь одразу здалося, що в Флотилії вони найсильніші. Та так воно, мабуть, і було насправді.— Мене звуть Артуром, а його — плеснув брата по плечу — Вадиком. Близнюки, як бачиш. Ну а щодо Цаци... Якщо він, або хтось інший, наважиться образити тебе, одне слово...
— Негайно проведемо "виховну роботу", — підтримав його Вадик.— Закон моря. Цаца стояв за кілька кроків од нас і, як мені здалося, усе чув. Бо, коли хлопці відійшли, він якось смішно так закопилив губу й, оглянувши мене зверху вниз, лінькувато проказав:
— Ти тільки глянь, які ми популярні! Миклухо-Маклай у профспілковій відпустці!.. Нікому ця Флотилія не потрібна — ось що я тобі скажу, отроче. Захочеш бути моряком — вступай після школи до морехідного училища — і всі проблеми. А так: закінчиш Флотилію, а після неї те ж саме проходитимеш в училищі. Нуд-до-та!
— Ну й не вчися!—обурився я.— Хто тебе примушує?
Віктор якусь мить вагався: відповідати чи ні. Я відчував, що він хоче дещо пояснити мені, але чомусь не наважується. І так і не наважився. Буркнув: "Не твоє це діло. Сам розберуся що й до чого".
І пішов геть.
"Нічого,— подумав я.— Все одно з тобою мені не дружити. А з Вадиком і Артуром спільну мову ми завжди знайдемо".
Тим часом керівник групи попросив нас підійти ближче і пояснив, що для кожного моряка нелегка морська наука якраз і починається з уміння володіти веслом і вітрилами. Так на флоті повелося з давнини, і так буде завжди. А от які бувають вітрила і як ними користуватися, додав він, із цим вас познайомить ветеран флоту, колишній військовий моряк, а згодом штурман далекого плавання, та ще й найстаріший яхтсмен нашого міста, Клим Васильович Волян.
Саме в цей час підійшов і Старий Штурман.
— Добре, що я з ним уже знайомий,— радісно прошепотів я, торкнувшись когось ліктем. Але, на жаль, поруч виявився той самий Цаца.
— Подумаєш: "штурман, найстаріший яхтсмен!.."— сплюнув він крізь зуби. — Велика цаца. Мій батько, он — капітан теплохода. І що з цього?
І тут я не витримав і голосно розсміявся. Ясна річ, усі здивовано озирнулися на мене, але я вже просто не міг стриматися.
— Ти чого?— просичав Цаца-Сосновський, підозріло косуючи на мене.— Що тут смішного? Не віриш, що мій батько — капітан?
— Та вірю-вірю...— відповів я, і про всяк випадок підійшов по-ближче до Ромки. Не міг же я пояснювати Сосновському, що сміявся, бо тільки тепер зрозумів, чому хлопці дражнять його "Цацею".
Старий Штурман попросив нас підійти до яхти. То було невелике, але досить красиве суденце з двома рубками — для стернового і для екіпажу, оснащене вітрилами і мотором. Як я згодом дізнався, капітаном його був сам Клим Васильович.
— Ну що, хлопці?— схвильовано мовив Старий Штурман, відкашлюючись у кулак.— Починається і ваша морська наука. Та воно й час. Віддавна так: мрія про океан зароджується тоді, коли хлопчина починає милуватись човнами, яхтами чи кораблями, які виходять у море під вітрилами. З них, із вітрил, і починалося судноплавство, починалося підкорення морів-океанів, відкриття незвіданих земель. А скільки про них складено віршів, пісень! Та й книжки про морські подорожі теж, мабуть, навіяні чарами вітрил. Ви бачите в моїх руках альбом. Тепер уже дуже рідкісний. Так от, у ньому зображено всі типи вітрильників: від човнів древніх вікінгів та русичів — до сучасних учбових кораблів... Вважай, вся історія нашого флоту. От і давайте, для початку, уважно подивимося ці малюнки та фотографії.
І ми почали гортати альбом. Мене, як новенького, хлопці пропустили вперед, тож, напевне, бачив я ці малюнки найкраще. А й справді, яких тільки шхун, каравел, фрегатів і кліперів там не було! Навіть не віриться, що людська фантазія здатна витворити такі дивовижні споруди, і що все це здатне утримуватися на воді. Шкода, що так мало часу можна було розглядати кожен із цих кораблів.
— Ну, що, цікаво? — всміхнувся Клим Васильєвич, перегортаючи останню сторінку. — Що не кажіть, а вітрилам тисячі років. Інша річ, що так само тисячі років і тяжкій праці матроса на вітрильному кораблі. Недарма й досі вважається, що справжній моряк той, хто пройшов гарт вітрильника, хто хоча б один океан подолав під вітрилами. Тому й практика морська для курсантів морехідки починається з вітрильника "Товариш" та інших учбових кораблів.
Потім він ще пояснив нам, що кожна щогла на кораблі має свою назву. А, в залежності від того, як припасовано до щогли поперечини, на яких закріплюються вітрила, та якої ці вітрила форми — визначають і тип, як кажуть на флоті, "вітрильного озброєння": гафельне, бермудське, португальське і ще якесь там, я вже не запам'ятав, яке саме, бо назви такі, що кожну з них треба зазубрювати.
Проте закінчив свою розповідь Старий Штурман трохи несподівано:
— А тепер ми з вами почнемо знайомитися з працею матроса вітрильного судна. Уявіть, що ви опинилися на вітрильній яхті, далеко в морі. Рації у вас нема, вітрило розірвало штормом, ви дрейфуєте, і хтозна, чим це закінчиться, скільки зможете протриматись без води і харчів. Тобто, у вас є лише один спосіб урятуватись: негайно зшити вітрило. Але як це зробити? Так от, щоб ви знали, зшивання вітрила — це особливе мистецтво. Існують спеціальна вітрильна голка, спеціальні нитки, практикуються різні шви... Одне слово, ціла наука. Ну, а як це насправді робиться — побачите зараз на власні очі.
Він виніс із кубрика яхти два шматки парусини, голку та нитки, і почав чаклувати над вітрилом. Тим часом мені й справді почало здаватися, що всі ми — екіпаж однієї шхуни, яку люті шторми загнали далеко в океан, а вітрила геть пошматували. Відтак доля наша залежить від уміння цього старого сивого моряка. Тільки він один здатний врятувати і судно, і нас... Ось чому, затамувавши подих, я стежив за його рухами, наче за магічними жестами чаклуна. Потім усі ми по черзі пробували зшивати. І робили це однаково охоче і невміло. Тільки коли настала черга Цаци-Сосновського, він знову демонстративно вклав руки в кишені.
— Пробачте, — ввічливо усміхнувся Віктор, — я не кравець. Я все зрозумів, і з мене досить теорії. Вважаю, що вся ця наука уже нікому не потрібна. Марна трата часу — ось що це таке.
— Он як?— вражено глянув на нього Старий Штурман.— Чому ти так вважаєш, хлопче? Я вже казав, і кожен моряк підтвердить мої слова: без цієї науки матрос на кораблі — не матрос.
А я і не збираюся ставати матросом,— знову цвіркнув крізь зуби Цаца. Оця його дурна звичка: цвіркати-плювати крізь зуби!—А якщо й захотілося б стати моряком, то вступив би до вищої морехідки, закінчив і пішов у море, спочатку штурманом, потім помічником капітана... Як батько.
Цун-намі, дванадцять балів! Слухай, братва, а вам не здається, що цю Цацу давно треба гнати з групи!— знову не втримався Ромко.— Навіщо він тут? "Я не збираюся бути матросом!.."— передражнив.— Ви тільки послухайте, з яким презирством він вимовляє це слово: "мат-росом"! Ніби бути матросом — ганьба! Обов'язково треба починати з помічників капітана, щоб потім стати капітаном!
— Навіщо проганяти?— пробасив Артур, войовничо підступаючи до Цаци.— Хлопчик сам піде звідси. Правда, хлопчику?
Але Старий Штурман негайно втихомирив нас усіх.
— На якому судні твій батько?— запитав він Сосновського, тільки-но пристрасті трішечки вляглися.
— На "Ізмаїлі",— процідив Цаца і зневажливо глянув, спочатку на Артура, потім на Рому і чомусь на мене. Напевне, відчував, що теж можу підтримати їх. Або й досі не міг пробачити мені отого сміху.
— Ну то й що? Знаю Сосновського, капітана "Ізмаїла". Хороший моряк. Два роки ходили на одному кораблі. Пригадую, він тоді матросом був. Прийшов до нас одразу після морехідної школи й оцією наукою матроською оволодів чесно і сповна. Недарма ж і капітаном став. Ти теж повинен пройти її. Бо інакше ніколи не станеш справжнім моряком. Повір мені, старому штурманові.
— Не знаю,— стенув плечима Цаца.— Ідучи сюди, я сподівався, що вивчатимемо сучасні двигуни, систему управління. А тут сиди, наче швачка, зшивай вітрила та смикай канати.
— Між іншим, тепер знову починають будувати вітрильні кораблі,— докинув Вадик.— В Японії, он, спущено на воду вітрильний танкер. Газети треба читати.
— Ну й нехай собі будують — це їхня справа. Все одно вітрила будуть синтетичними, а піднімати і прибирати їх буде автоматика, за командою комп'ютера. Чому ви не хочете зрозуміти, що, поки ми станемо моряками, кораблі водитимуть уже, по суті, не капітани й штурмани, а електронні системи. На судні геть усе буде автоматизовано. Ніхто з голками на щогли не дертиметься.
Ми всі запитливо глянули на штурмана.
— Можливо, ти й маєш рацію, хлопче,— несподівано зітхнув Клим Васильович (а ми сподівалися, що він просто вилає Цапу, та й на цьому все закінчиться).— Вже й зараз на нових суднах чимало автомат