Князівство укрів "Атлантида"

Марко Східняк

Сторінка 10 з 23

Заохочені відкриттям, три коваля з князем на чолі, обшукали всі обриви, всі скелі та дно всіх річок не надто великого острівного хребта. Їх настирливий пошук був винагороджений знаходженням стратегічного металу — олова. Попутно були знайдені: крейда та вапняк. Професійні рударі, що з'явилися на острові десь через сім років, нічого не знайшли, але підтвердили свою професійність тим, що з шлаків мідного виробництва почали плавити досить пристойний метал — залізо.

Значно пізніше шукали на інших островах. Теж було поганеньке залізо, ще будівельний пісок і крейда.

13

Друга або й третя дитина у більшості сімей добряче підштовхнули споживання миючих засобів. Герцогу навіть здавалося, що в цей час ще не повинні були винайти мило, але це надто прямо вказувало, що це не зовсім той світ, де він прожив перше життя, то він відганяв цю думку.

З тривогою Всеволод дивився на купку темно-коричневих шматків у куточку, що танули наче сніг під субтропічним сонцем. Тому технологічний переворот у герцогстві почався з налагодження виробництва мила. Підібравши чотирьох хлопців, які шукали спосіб приробітку, не мали ніяких додаткових навичок, були достатньо дужими та могли дружити і працювати разом без пияцтва (останнє — екзотика навіть для тих часів), герцог спробував налагодити виробництво господарського мила. Для цього спочатку зробили пересувну систему по виробництву соди.

Взявши вила, вони порозкидали водорості подалі від прибою та припливів на протязі декількох кілометрів. Від трави смерділо йодом та такою тухлятиною, що Всеволод зробив із рушника респіратор. Інші теж повторили його ноу-хау. Замовили жаровню з жерсті та піднятими краями, що влетіла їм у пару луїдорів. Зате дві бочки, після довгих перерахунків, отримали, перевівши деяких Лізиних боржників за оті рюкзачки-кенгуру у боржники бондаря. Бочки були присадкуваті та досить великі. Потім жаровню тягнули по береговому піску, спалюючи на ній висохлі водорості. Коли вона наповнювалась золою, перекидали ту у бочку з водою, змонтовану на тачці. Все, що піднімалось на поверхню, тут же викидали. Після того, як осадку у ємності ставало на пару чвертей, давали трохи відстоятися мулу, потім воду обережно зціджували у пусту бочку. Опісля мали очистити дно та прополоскати тару, знову сипали щойно отриману (але не гарячу) золу.

Коли набридало хлюпати туди-сюди одну і ту ж воду її зливали у видовбані із колод жолоби для випарювання. За декілька днів содарі спалили орієнтовно 20 тонн водоростей. Після випарювання під немилосердним літнім сонцем отримали десь 16-17 кг кальцинованої соди. Вони засипали соду у горщики з киплячими різноманітними видами масла та жиру та отримали мило, яке все таки віддавало йодом. Поморочилися з відділенням мила від гліцерину. Нарешті партія продукції була готова. Продавати чи міняти її взялась жінка Андрія, одного з миловарів, здоровенна жіночка з масним поглядом. Удосталь мила значно понизив рівні запахів у оселях.

З деяким запізненням почали сінокіс, бо з кінця цвітіння лугового різнотрав'я до того, як кинулись косити, пройшов добрий десяток днів. Відкосились швидко, бо тварин на обійстях було трохи. Достигали хліба. А там повинні спіти огірки, помідори. Зароблені шитвом жінкою взимку гроші та від продажу помідорів (поселяни розкуштували, то блали) герцог використав на купівлю у бондаря трьох нових і великих бочок на квашені помідори, огірки та пошинковану капусту. Заготовки овочів – це в першу чергу сіль. Вона була у кожній господі. Навіть суха. Завіз з Європи. Але потужні засолки, що намічались, судячи по городам, створять дефіцит десь на середині сезону консервування.

Перебравши сусідів і визначивши найбільш відповідальних, князь переговорив з кожним окремо, а потім з ними було створено солеварну артіль "Чумаки". На тому ж південному узбережжі, де потім розгортались збройні події, біля гирла головної річки, яка від села довго ще текла на схід, бо прибережні пагорби ніяк не давали повернути до океану. Між іншим, друге господарське об'єднання у князівстві, бо два уже діючих млина, наприклад, були у індивідуальній власності. Але якось так сталося, що увага і князя, і поселян подрейфувала до інших справ. Попутно скажу, що водяні млини були тоді гребельного типу, мірошники і поселяни не могли нарадуватись якості борошна з щойно отриманого врожаю.

1700. Люди почали готуватись виповзти з землянок. Для цього почали копати довкола землянок траншеї під майбутні фундаменти і почали завозити дикий камінь для них. Люди (не повертається язик назвати їх підданими, бо ж не платять жодного податку) почали дивно поглядати на князя. Перебравши все, він не знайшов причин легкої іронії поглядів. Аж раптом, на віче, хтось акцентував слово "склодув" і Всеволод спалахнув від сорому. Створив собі монопольку, бо ніхто у князівстві не розумівся на цій справі, а сам займається усім на світі, правда досить успішно. Але ж вікна у селах досі закриті бичачими пузирями або ще якоюсь гидотою. Скляного посуду нема, бо що завезли — побили дітлахи, а новий не робиться.

Ми завжди знаходимо собі виправдання, то герцог сказав собі, що білий кварцовий пісок він побачив на двох урвищах у передгір'ї лише осінню попереднього року, поклади крейди та вапняку — глибоко взимку, на початку цього року. Ніде правди діти, сода вже виробляється. Накрутивши себе, він вирішив негайно діяти.

На гуту Всеволод взяв гроші з невеличкого золотого резерву країни, який зберігався у нього і у селищного отамана. "Що я – цар чи немовля? Він із гнівом вимовля. Нині ж..." – так пізніше прокоментував князь свій тогочасний настрій словами одного афроросіянина. То Всеволоду, за платню, осінню та зимою поставили гуту у передгір'ї, над урвищем з потрібним піском, бо до крейдяних та вапнякових покладів було зовсім далеко від села. Дві печі, вода для різкого охолодження. Ліс був тільки з однієї сторони, то князь, розмахнувшись, наказав у борозенки посіяти жолуді дубу на безлісий території, знаючі, як швидко зведеться деревина поблизу гути.

Виявилось, що нетривала практика склодувом у Франції не закріпила навички, чи трохи іншою була на острові сировина для скла, але прийшлось наново експериментувати. Шибки, які більш-менш пропускали світло, він передав у середині березня на реалізацію Андрію Миловаренку, бувше заняття якого стало йому прізвищем. Шибки, через які у вікні можна було відрізнити корову від чоловіка — у середині ж квітня. Подальше удосконалення технології було зупинене буремними подіями, які увірвались на острів.

14

1700. Наприкінці весни четвертого року і Атлантида сподобилася. Бути біля Карибів, та не зазнати піратського набігу? Вранці з найближчого до поселення узбережжя патруль, що був посланий для пошуку нібито чужого чоловіка, якого бачили рибалки, прислав голуба з вісткою, що 30-гарматний бриг під піратським прапором зупинився на рейді. Формується на березі наче загін вторгнення. З наступним голубом повідомили, що при намаганні поспілкуватись на відстані, мушкетним вогнем вбиті двоє дозорців. Піратів десь півтораста. Понад сотню іде по острову, інші лишаються на кораблі. Останній дозорець поселян буде йти на відстані і спробує попередити про напрямок атаки хоча б за десяток хвилин.

Пора року була сприятлива до колоністів. Урожай ще тільки підростав. Нечисленну ще худобу можна погнати у протилежну від нападників сторону, туди підуть і жінки, посадивши діточок на брички. Свині, випущені з сажів, збилися у стадо, що дозволило і їх гнати у потрібному напрямку. Хлопці і дівчата до 16 років йшли у евакуацію. Хлопці й були пастухами. Звично і весело. Одначе десь з півтораста молодиць, віддавши хресній матері свою дитину чи дві, зголосилися прийняти участь у обороні. Герцогиня мимохіть опинилась на чолі цього стрілецького загону. Вона вміла без особливої напруги керувати будь-яким контингентом. Це як у музиці, або є абсолютний слух, або його нема.

Почалась евакуація. Гусів і качок герцог наказав у торбинах повісити на вже підрослих нетелів та бичків. Птиці звичайно сердились на подібне поводження і стояв такий птичий базар, наче пірати вже захопили поселення. На возах розмістили так-сяк жіночок на останніх місяцях і як гороху – діточок, які не хотіли там сидіти і верещали, деякі навіть вимовляли "на ручки". Няньками часто були їх старші, але неповнолітні, сестри.

Герцог схарактеризував стратегічну ситуацію. Мали щонайменше потрійну перевагу в людях, неоціненою була відсутність раптовості. Але войовничі пірати, професіонали проти мирного, взагалі-то, населення. Князь направив ще дозорців.

Вбиті – це казус беллі. На військовій нараді теревені майже не правили. Правда були бажаючі піти назустріч усіма силами і скинути піратів у море. Але повнолюдний корабель, що крутиться довкола острова або йде за допомогою, герцога не влаштовував. Треба, щоб до бухти добігли лише залишки піратів, а бажано – ніхто.

Майже професійні рибалки, що вже появились у селі, та найбільш відчайдушні сухопутники сформували абордажну команду. Не чисельні човни колоністів були заховані неподалік висадки – це ж найближче узбережжя. Для атакуючих їх повинно було вистачити. Спішно готували абордажний реманент. Зброї у селі було стільки завгодно – герцог знав куди їдуть переселенці, то озброїв поселян після висадки. Правда порох вони давно постріляли по зайцям. Матеріально – погано, але П'яст був певен, що по цілі, яка рухається, вони скоріш усього не промахнуться. То порох для бою він видав з своїх запасів, які і існували для такої нагоди.

Виготовлення абордажних кішок добавило гупання в обох кузнях.

Священникові Всеволод наказав благословити ополченців та йти з вагітними жінками у ретираду. Всеволод використав весь свій авторитет, бо піп намагався підняти заколот, апелюючи на те, що він не підтоптаний сільський ієрарх, а здоровенний бугай.

– Але де я ще візьму у Франції повноцінного православного священика, який скрізь пальці буде дивитись на побудову цепелінів, наприклад, – думав герцог. Тому обрушив на пароха всі свої сумніви і потаєні жахи. Сказав, що воїнів у нього достатньо, а просвітитель – один священик. Хоча патрулі нишпорять по всьому узбережжю, ніхто не гарантований, що з будь-якого напрямку не принесе когось.

7 8 9 10 11 12 13