Мені здалося, марення моє
Вернулося до мене в нагороду.
Невже нам сниться все один і той же сон,
А ми лише частинки єдиного чогось у просторі і часі?
Ти – я. А я – це ти. І всі – разом.
Спимо, аби у вічності колись та й пробудитись.
… Мій сон утік від мене двічі за цю ніч…
5.04.2013
---
І знову сипонуло снігом.
Зима знущається зухвало.
Комусь прекрасно жить під ігом.
Комусь самого рабства мало.
Всуціль – свідомі мазохісти.
Самі собі перекривають кисень.
Без талану керують нами й хисту.
Немає свіжості в мізках, ні мислі.
Природа весну відбирає.
Відразу вступимо у літо.
Життя поволі завмирає.
Все ближче й ближче кінець світу.
Манкуртостан, не Україна.
Московія в обіймах душить.
Потрібна їй із нас руїна.
Чекаємо, що сніг все ж зійде
І що весна прийде неждано.
А поки, люди добрі, мрійте
І дійте дружньо, неустанно.
Бо воля вже сама не прийде.
Її здобути треба в бою.
У дзвони совісті всі бийте.
Готуймось пильно до двобою.
Ти чуєш, сонце сніг вже плавить.
Струмки течуть. Весна буяє.
Трясеться той, хто нами править.
Безславний свій кінець він знає.
І не врятують Межигір'я,
Фортеці грізні і паркани.
Ми владі поскубочим пір'я,
Залюднимо усі майдани.
… І знову сипонуло снігом.
Зима знущається зухвало.
Комусь прекрасно жить під ігом.
Комусь самого рабства мало…
7.04.2013
ВІТКО-КВІТКО!
В нетрях спогадів-розчарувань
Я побачив в очах твоїх сум.
Був то спокій молитов-чувань.
Був то відчай розхристаних дум.
Вітко-квітко, небесно-чарівна!
Ти царівна у снах й наяву.
Ти одному на світі лиш вірна.
Я тобою, кохана, живу.
Ти живеш одинока й чужа,
В тебе щем неземний за усім.
В тебе світла і Божа душа.
Десь у Космосі справжній твій дім.
Вітко-квітко, небесно-чарівна!
Ти царівна у снах й наяву.
Ти одному на світі лиш вірна.
Я тобою, кохана, живу.
Сни твої вже до мене летять.
Вже до ранку мені не заснуть.
Твої кривди мені вже болять.
Я збираюсь в останній свій путь.
Вітко-квітко, небесно-чарівна!
Ти царівна у снах й наяву.
Ти одному на світі лиш вірна.
Я тобою, кохана, живу.
30 жовтня 2013 року
---
Вже беркутня шматує Україну
І перетворює в руїну наш Майдан.
Стоятимемо, друзі, до загину.
Режиму завдамо смертельних ран.
Ти, беркутятко, злобне й ненаситне, –
На матір й доньку руку що підняв!
Туман розвіється і зникне –
Побачиш ти борців, а не роззяв.
Батьки твої повинні знати,
Що ти не просто бив кийком.
Тебе любити вчила мати
Й пишалася своїм синком.
Ти зрадив їх. Заради кого?
Заради жирних цих свиней?
Невинних помста зве до Бога.
До Бога зве помста дітей.
Твоя сестра повинна знати,
Що вже прокляли весь ваш рід,
Що з горя посивіла мати,
Не милий їй цей білий світ.
Для чого жив ти, беркутятко?
Для чого в світ оцей прийшов?
Тебе леліяли дитятком –
Щоб нині пролилася кров?
Твоя кохана має знати,
Що зрадив ти її любов.
Посивіла нещасна мати…
Пролилась на Майдані кров…
Не беркут ти – орел той гордий.
Не чоловік ти, а пігмей.
Панів служака – підлий й борзий.
Живеш для них – не для людей.
Як згодом глянеш в очі сину?
Чого навчиш його тепер?
Стоятимемо, друзі, до загину –
Допоки дух Свободи ще не вмер!
Ти зрадив, Беркуте, Вкраїну.
Немає прощення тобі.
За смерть, і кров, і за руїну
Вже кара йде. Затям собі!
… Вже беркутня шматує Україну
І перетворює в руїну наш Майдан.
Стоятимемо, друзі, до загину.
Режиму завдамо смертельних ран.
5 грудня 2013 року
ДЕНЬ ГІДНОСТІ
Уже зима підступно б'є у скроні.
Та з молоддю йдемо на спротив.
Сховатися не зможеш в власнім схроні.
Долаєш перепони всі і дзоти.
Тебе несе людська стихія.
Та не піщинка ти у морі.
Бо в тебе теж вкраїнська мрія.
Бо ти в жалобі і у горі.
Ти – не герой. Ми всі – герої.
За нами – правда, мудрість й сила.
В День Гідності стоїм горою
За тебе, Україно мила!
Ні "Беркут", ні тітушки злії
Не здатні нас зламати нині.
Не зможуть вбити наші мрії.
Все віддамо ми Україні.
Не страх жене нас на майдани –
Лиш предків клич до щастя й волі.
Ми розкуємо всі кайдани.
Разом ми – юні й сивочолі.
Ти – не герой. Ми всі – герої.
За нами – правда, мудрість й сила.
В День Гідності стоїм горою
За тебе, Україно мила!
13 грудня 2013 року
МОЇМ СХІДНИМ БРАТАМ
Чому тебе так тягне до Росії,
Донецький мій і мій луганський брате?
Чому весь час шукаєш там месію,
Який завжди був для Вкраїни катом?
Ще скільки поколінь нам всім потрібно,
Аби ми зрозуміли, що єдині,
Що маємо ми жити дружньо, гідно,
У Божій злагоді в щасливій Україні?
І навіть "Беркуту" садизм тебе не напоумив.
Ти знову бандюків при владі хочеш мати.
До вас летять мої братерські думи –
Від вас лайливі чую мати,
Агресію і ненависть в кипінні.
Готові бити і вбивать незгідних,
В гадючому сичанні і шипінні
Братів втопити, близьких й рідних.
Ця банда – наш єдиний ворог.
Лише разом її здолати в силі.
Зітремо супостатів ми на порох.
Любитися повинні, браття милі!
… Чому тебе так тягне до Росії,
Донецький мій і мій луганський брате?
Чому весь час шукаєш там месію,
Який завжди був для Вкраїни катом?..
13 грудня 2013 року
---
Лиш один телефонний дзвінок
Ти сьогодні мені здарувала.
Ми гуляли з тобою колись
Цілу ніч під химерними зорями.
Скалив зуби услід жовтий місяць,
Та на нього ми не зважали.
Несподіваним був твій дзвінок.
Не чекав я на нього сьогодні.
Ти щаслива під крильцем свого чоловіка,
Я ж на небо вечірнє самотньо дивлюсь.
Скалить зуби ізнов жовтий місяць,
Він сміється з любові моєї.
Знов чекаю на твій я дзвінок.
Вже і ніч відступає помалу.
Жовтий місяць у хмарах давно
Розчинився, немає його.
… Ми гуляли з тобою колись
Цілу ніч під химерними зорями…
31 грудня 2013 року
---
Я залишаюся сам.
Ти знову пішла.
Все розумію: чоловік.
Місяць і зорі.
Сон не іде.
Про тебе лиш думка.
Зранку – дзвінок:
"Кохаю тебе!"
Мила, не можу без тебе…
31 грудня 2013 року
---
Ми в різних епохах.
І в різних віках.
І нам не зустрітись ніколи.
У сон до мене
Ти прийшла
Так несподівано й зненацька.
Ми літали над зорями.
Наше кохання вселенським було.
Зійшло сонце – закінчився сон.
31 грудня 2013 року
Анатолій ВЛАСЮК