Коли прийде останній,
В житті останній день.
А він не йде, бо знає,
Що ще не все зробили.
Лише собі помножили
Для майбуття гріхи.
… Ми творимо свій світ,
Якого в Бога ще не було.
Це похідна від того,
Що Він задумував колись…
22 жовтня 2015 року
---
Я не такий, яким був вчора.
І не такий, як завтра буду.
Брехня буває біла, правда – чорна.
Повік тебе вже не забуду.
Замиготять роки в тумані
І промайнуть, немов не було.
Ми все життя живем в омані.
Правдиве в майбуття загуло.
Перемішався час у долі.
Нам сниться те, що має статись.
Ми народились босі й голі,
А хочемо в життя погратись.
І смерть чернеток не сприймає.
Все пишеш начисто, як вперше.
І якщо хтось тебе кохає,
То вже у космосі не вмреш ти.
Якою станеш ти – не знаю.
Загадка вічна ти природи.
Коли тебе я покохаю –
Відмовлюсь від життя й свободи.
… Я не такий, яким був вчора.
І не такий, як завтра буду.
Брехня буває біла, правда – чорна.
Повік тебе вже не забуду…
24 жовтня 2015 року
---
Якщо ти думаєш прокинутись
І жити в новій країні,
То в тебе нічого не вийде,
Бо ти сам мусиш хоч щось зробити,
Аби було так.
Якщо ти когось кохаєш
І хочеш, щоб покохали тебе,
Очима тієї людини,
Яку ти кохаєш.
Якщо ти хочеш врятувати Землю
Від ядерної катастрофи,
То мусиш стати хмарою
І пролитися дощем,
І пожертвувати своїм життям.
А мрії ніколи не вмирають,
Якщо ти сміливий і чесний з собою.
Навіть коли ти помреш,
То твою мрію втілить у життя
Твій онук. А в нього теж є свої мрії...
25 жовтня 2015 року
---
Повертатись завжди важче,
Ніж йти уперед.
Але ти повертаєшся,
Бо знаєш, що без цього
Ти взагалі вже нікуди не підеш.
Вітер б'є дощем тобі в обличчя,
А ти все життя шукаєш правду.
Але її нема.
Це як шукати чорну кішку
В темній кімнаті.
Ти вмикаєш світло –
І кішка скаче тобі на плечі.
А правда прошмигує між ногами.
І ти знову залишаєшся ні з чим.
І повертаєшся, і починаєш новий старт.
Повертатись у коханні не можна,
Як двічі ступити в одну річку.
Ти йдеш уперед,
А попередні кохання
Раз у раз виникають перед тобою.
Колишня правда стає кривдою.
Чорна кішка вже не буде білою.
А в кімнаті, де нема світла,
Ти нічого не побачиш і не знайдеш.
Ось так і закінчується життя...
25 жовтня 2015 року
---
Я знаю, що давно в твоєму серці
Для мене місця вже нема.
Воюю сам з собою у німому герці,
Мене в минулому ти залишила.
Сама ж в майбутньому давно живеш.
Кохання мого вже пропала сила.
І те, що втратив, не наздоженеш.
Я і не рвусь колишнє воскресити.
П'ю мертву воду із забруднених джерел.
Тепер я просто буду жити,
Хоча, мабуть, давно вже вмер.
Шепчу божественну свою молитву.
Вона в небесну лине широчінь.
Я кожний день іду на битву.
Щезають вороги, мов тінь.
Коли ж у час нічний про мене ти згадаєш
Й попросиш, щоби Бог про мене не забув,
То ти, кохана, рідна, ще не знаєш,
Що я у снах нічних твоїх вже був.
Ми просто розминулися учора.
Нам на кохання вже не вистачить життя.
Смерть не страшна, вона лише потвора,
Що забирає в нас з тобою майбуття.
… Я знаю, що давно в твоєму серці
Для мене місця вже нема.
Воюю сам з собою у німому герці,
Але в душі не літо, а зима…
9 листопада 2015 року
---
Я б не хотів тебе втрачати.
Але ти йдеш у темну ніч розлуки.
Від розпачу так хочеться кричати.
А серце розриває від розпуки.
Кохання – найжорстокіша наука.
Вона сувора і безжальна.
Закоханий приречений на муки.
І це записано на вічності скрижалях.
І ти вже не повернешся ніколи.
Спішиш назустріч своєму коханню.
Закінчуємо ненависті школи.
Життя під ноги кинемо безжально.
З тобою теж обійдуться жорстоко.
Недоціловану покинуть на узбіччі.
Мені й тобі сьогодні одиноко.
Нам невблаганно світить в очі вічність.
… Я б не хотів тебе втрачати.
Але ти йдеш у темну ніч розлуки.
Від розпачу так хочеться кричати.
А серце розриває від розпуки…
15 листопада 2015 року
---
Мій потяг повернув назад.
Завіз мене в глухе дитинство.
Біліли хмари за вікном.
Стискав хтось сильно моє серце.
І обірвалась колія ураз.
Вже з двох боків шляху немає.
В минуле не потрапиш і в майбутнє.
Застряг навіки в сьогоденні.
Завмерли хмари в небі, ніби їх
Зачаклував хтось грізний і недобрий.
А я, малий, собі іду
І не звертаю на це все уваги.
Мені так добре на душі,
Хоча про душу я не знаю.
Й усі страхи і жахи, що пізнав,
Іще попереду в жорстокому житті.
Та потяг враз вже їде в майбуття.
Кричу, що там нема дороги.
Летить по небу потяг мій уже.
Майбутнє завжди знайде собі шлях.
Маленький хлопчик десь зникає в хмарах.
Я марно виглядаю. Ні, нема.
Ще треба йти, бо шлях не закінчився.
У кожного своє є забуття.
17 листопада 2015 року
---
Скажи мені, чому на світі так буває,
Що хочеш лиш чогось – воно від тебе вже втікає?
А те, чого не ждав, – приходить вмить.
І ти собі живеш – лише душа болить.
Якби то чоловік на світі мав
Все те, чого лиш забажав,
То, мабуть, не кохав би й не страждав,
А все б на щось неждане ще чекав.
Але життя не хоче жартувати.
Воно серйозне, мов старенька мати.
І якщо хочеш Бога розсмішити, –
Скажи йому, як завтра будеш жити.
Життя начисто можна написати.
Лише сторінки годі видирати.
І гумкою не зможеш постирати
Свої гріхи, як будеш помирати.
… Скажи мені, чому на світі так буває,
Що хочеш лиш чогось – воно від тебе вже втікає?
А те, чого не ждав, – приходить вмить.
І ти собі живеш – лише душа болить…
19 листопада 2015 року
---
Коли-небудь у дивну порожнечу
Засмокче мою душу назавжди.
Забудемо про давню ворожнечу.
Не поспішай за мною, трішечки зажди.
Зустрінемось з тобою неодмінно –
На іншім боці Всесвіту й буття.
І все тоді в нас буде на "відмінно".
Інакше нащо Бог нам дарував життя?
Пливеш ти гордо й незбагненно.
Руками розсікаєш путь.
Тебе кохаю пристрасно й вогненно.
Не можу й в космосі красу твою забуть.
20 листопада 2015 року
---
На склі малює візерунки сніг.
Пробач, що покохати я не зміг.
Дорогу нам вже інша перейшла.
Є зайвими тепер слова.
Забув минуле з нею я
І лиш шепчу її ім'я.
На склі малює візерунки сніг.
Та втримати кохану я не зміг.
Ось так і живемо, самотні і чужі, –
Із порожнечею в душі.
На склі малює візерунки сніг.
Кохання вічне, мабуть, не для всіх.
21 листопада 2015 року
Найкращий друг – це просто друг.
А друг – знайомий чи колега.
У нас слова втрачають цінність.
Коли ти кажеш, що кохаєш,
То просто симпатичний я тобі.
Вже не кажу я про слова любові,
Бо в Бога ти не віриш.
В душі твоїй зима. Розбите серце
Ще попередніми коханнями давно.
Ти як отой клубочок нервів,
Що може підірвати всіх ураз.
І що за лікар міг
Тобі кохання прописати?
Напевно, сам він безнадійно хворий.
Ти прагнеш поцілунків й сексу.
Але ж кохання не у цім, дитинко.
Як пояснити немовляті
Закони Ньютона й Ейнштейна?
Сніжинка тане на твоїх губах.
Цілую я твої солоні щоки.
Пробач мені. Я йду від тебе назавжди.
21 листопада 2015 року
---
Зима так непомітно затаїлась в серці.
Замерзли почуття, кохання, біль.
У п'яному і непотрібнім герці
Ми летимо, немов із шафи міль.
Сполохані, настрашені і мертві,
Ми падаєм на землю в самоті.
Осанну не співатимуть вже жертві
Й слова не скажуть мудрі і прості.
Ми від кохання всі померли.
Хто й від якого – вже не розбереш.
На шмаття почуття роздерли.
В тумані до небес собі бредеш.
29 листопада 2015 року
---
Вже хтось казав до мене ці слова.
Але у відповідь мовчало твоє серце.
Воно здивовано й мрійливо ожива.
Важкі кохання краплі падають на денце.
Я в зелені твоїх очей втонув навік.
Мені не вибратись з цієї круговерті.
Лише з тобою хочу провести свій вік.
Лише з тобою хочу бути й після смерті.
5 грудня 2015 року
---
Я відпустив тебе – ти повернулась.
Тримав – а ти втікала за світи.
Мабуть, що ти сама незчулась,
Як я Кохання засвітив.
Воно в душі твоїй палає.
Заполонило серце вмить.
Моя кохана ще не знає,
Що від кохання теж болить.
Болять розлука і мовчання.
Болять не сказані слова.
Не спить моя вже пташка рання.
Для неї ця любов нова.
Як б'ється серце навіжено!
І блиск в очах збиває з ніг.
Ми все своє наздоженемо.
Вітаю! Випав перший сніг.
Радієш ти всьому, дитино.
А сніг розтанув на вустах.
Вже скоро я тебе покину.
Я вже пізнав земного жах.
...Я відпустив тебе – ти повернулась.
Тримав – а ти втікала за світи.
Мабуть, що ти сама незчулась,
Як я Кохання засвітив…
6 грудня 2015 року
---
Я би віддав за тебе все життя,
Лишень зелені б очі не тьмяніли.
Кохаю ніжно аж до забуття.
І почуття мої ще не змаліли.
Я з радістю сприймаю, мила, сміх,
Яким ти нагороджуєш мене щоденно.
Цілуємось. Кружляє в танці сніг.
Щасливі ми, коли все так буденно.
10 грудня 2015 року
---
Колись знайдеться цинік сущий,
Який напише у Фейсбуці:
"Навіщо ви стрибали, хлопці,
На тому клятому Майдані?".
Він буде ще й розумувати,
Навіщо за Донбас ми бились,
Чому змиритись не могли,
Що Крим Росія в нас забрала.
А нинішнє цинічне покоління
Під сумнів ставить вже бійців УПА,
Які за Україну помирали
Від сталінських убивць жорстоких.
В минулому для них нема святого.
У сьогоденні ж – легко і безпечно.
Майбутнього вони не бачать.
Незрячими помруть. Нещасні люди…
26 грудня 2015 року
---
Кохання до нестями – тільки так!
По-іншому не згоден просто жити.
Хай скажуть потім: був такий дивак,
Що вмів одну навічно полюбити.
Жінки, жінки… У чому ваш суть?
Одна така, а інші – іще кращі.
На манівці з коханням заведуть,
В любовні непролазні хащі.
Але єдину все ж зустрінеш ти.
Не помились. Поміть її. Благаю!
Спали за спиною усі мости.
Скажи: "Привіт! А я тебе кохаю".
28 грудня 2015 року
Анатолій ВЛАСЮК