Читач сприймає розповідь як невіддільне від життя. Герої роману – не просто люди, а персонажі легенди, казки, яка розігрується на наших очах. Вони перетворюються на божества, а ті приймають людську подобу. Недаремно всі бачать у Лівії Ієманжу, яку вона поборола своєю сміливістю. І це, мабуть, найголовніше у романі, коли людський дух виявляється могутнішим за божественне начало. Люди вірять у божество, підкорюються йому, і весь сенс їхнього життя зводиться до цього. Але людина з давніх-давен хотіла бути Богом на землі, і лише обраним це вдається. Ці люди переборюють страх і наближають диво. У розумінні письменника диво під силу лише мужнім, вільним і красивим людям. Упродовж усієї розповіді саме таким ми бачимо Гуму. Але він гине. Проте письменник дає читачеві останню надію. Мужня, вільна і красива Лівія дарує нам диво, перевтілюючись у богиню, але залишаючись людиною.
"Мертве море" Жоржи Амаду написав, коли йому було двадцять чотири роки. Перед цим з-під його пера вийшли "Країна карнавалу", "Какао", "Піт", "Жубіаба". Але саме з "Мертвого моря" молодий письменник заявив про себе на весь світ. Це вже потім будуть "Капітани піску" та інші шедеври. Проте у всіх них в тій чи іншій мірі фольклорне начало переплітається з реаліями життя, а людина стає Богом на землі.
29 травня 2016 року
КОХАННЯ СПИСУЄ ГРІХИ
Іван Франко. "Батьківщина".
"Батьківщиною" Опанас Моримуха називав батька і землю, яку той мав. Після смерті старого продав "батьківщину" за півціни і зник. Один університетський товариш випадково зустрів його якось в одному гірському селі, де той учив дітей у школі. Зрештою, з'ясувалося, чому він продав "батьківщину". Опанас закохався у Киценьку. Так називали панночку, яка обслуговувала чоловіків. Кохання перевернуло все його життя. Киценька заволоділа серцем Моримухи і зробила фактично своїм заручником. Вона подарувала йому декілька ночей кохання, а потім зникла. Йому залишилися лише думки про неї. Проте Киценька ще з'явиться в його житті – перед своєю смертю. Він доглядає її й поховає – скромно, як вона і заповідала.
Це короткий зміст образку з галицького життя. Насправді читач знайде тут ще багато цікавого, бо концентрація тексту надто висока. Мабуть, годі шукати подвійного значення у назві, хоча так і кортить охарактеризувати героя як такого, що продав батьківщину.
Кохання здатне знищити людину або піднести її до нечуваних висот. Іван Франко об'єднав ці дві складові в одному образі. Спочатку Опанас Моримуха був розчавлений коханням, морально і фізично, що навіть опинився у шпиталі і два тижні пролежав без пам'яті. Він готовий заради Киценьки на все. Тому й засудили його односельчани, коли він за безцінь продав батьківську землю, батьківщину. В їхньому розумінні той повинен був залишитися тут, успадкувати все від батька. Певні сумніви, що так і буде, виникають і в Киценьки. Але водночас кохання зробило з нього особистість, Людину з великої літери. Почуття до Киценьки піднесло його, допомогло стати вчителем, якого всі поважають. І все це, незважаючи на те, ким насправді була Киценька і яке життя, далеке від моралі, прожила.
Іван Франко небагатослівний у своїй розповіді, дає можливість читачеві самому зробити висновки. Його герої колоритні, впізнавані й не потребують розгорнутих характеристик. Цей образок із галицького життя читається легко, з захопленням. Письменник підігріває інтерес, заохочуючи нас ставати співтворцями.
Автор не засуджує Опанаса Моримуху і Киценьку, як це роблять усі навколо них. Він ніби стає їхнім спільником, переживає за них. Якою б не була людина, але якщо вона здатна кохати, то всі гріхи їй можна списати, – здається, таким є основний мотив цього твору.
Читайте Івана Франка, відкривайте його, аби мати особисте уявлення про письменника світового рівня.
29 травня 2016 року
ЛЮДИНА, ЯКА ЗУМІЛА ПОДОЛАТИ СТРАХ І СТАЛА ВІЛЬНОЮ
Стівен Кінг. Рита Гейворт і втеча з Шоушенку
Мабуть, нема сенсу переповідати цю повість, якщо ви бачили фільм "Втеча з Шоушенку". Втім, коли у кінострічці головна увага зосереджена на технічній складовій – підготовка до втечі й сама втеча із в'язниці, то в книзі ви дізнаєтеся про це вже ближче до кінця оповідки. Головним же виступає чоловік, який спричинився до смерті дружини і ще однієї безневинної жертви. І вже його очима ми бачимо Енді Дюфрейна, який втікає із Шоушенку.
Із цієї в'язниці втікали й раніше – і це ще один міф, розповсюджений фільмом, що Енді Дюфрейн став першим і єдиним в'язнем Шоушенку, якому це вдалося зробити. Інша справа, що в його випадку ми маємо справді унікальну ситуацію.
Енді Дюфрейн потрапив за грати неприступної в'язниці за вбивство, якого не здійснював. Йому не вдається довести у суді свою невинуватість. Начальник в'язниці теж не хоче прислухатися до очевидних фактів, не здійснює необхідних слідчих дій, аби в'язень вийшов на волю. Навпаки, робить усе, щоби той сидів у Шоушенку до кінця свого життя. Він усіляко принижує Енді Дюфрейна, намагаючись вибити із нього все людське й довести до стану тварини, готової виконати будь-який наказ.
Насправді книга Стівена Кінга – це не лише розповідь про виживання в умовах, де практично вижити неможливо, а насамперед історія сильної духом людини, яка всупереч усьому таки дарує собі волю.
Цією повістю Стівен Кінг розвінчує міф про себе, як про короля жахів і продавця страхів. У звичному розумінні цих слів ні жаху, ні страху тут нема. Натомість ми бачимо волелюбну людину, яка довгі десятиліття йде до власної волі й нарешті здобуває її.
Здається, монотонне й жорстоке життя у в'язниці вбиває все людське, що в тебе є. Так воно відбувається і насправді з абсолютною більшістю в'язнів. І лише одиниці з них чинять цьому спротив, залишаються людьми і прагнуть здобути волю.
Стівен Кінг показує несправедливість правосуддя, яке в умовах в'язниці не здатне перевиховати людину, а фактично більш жорстоко наказує її, вже не даючи змоги вийти на волю. А хто все-таки відбуває термін, то не може пристосуватися до нормального життя і воліє знову повернутися до в'язниці.
Не сприяють перевихованню ув'язнених і ті, хто служить у в'язниці. Начальник Шоушенка прикривається вірою в Бога, а насправді є жорстоким садистом. Охоронці змушені виконувати всі тюремні приписи, бо розуміють, що мають справу з убивцями і насильниками. Помилка чи поблажливість до них – і ти сам можеш стати жертвою.
Письменник не ідеалізує свого героя, але явно йому симпатизує. Справедливість буває і на цьому світі – ніби стверджує він.
Кажуть, якось психіатри наполегливо рекомендували Стівенові Кінгу пройти курс лікування. "Навіщо? – з усмішкою запитав він. – Я і так лікуюсь, а потім продаю вам свої страхи".
Енді Дюфрейн – людина, яка зуміла подолати страх, а тому стала вільною.
16 червня 2016 року
ЛЮБОВ ДО СВОБОДИ
Жоржі Амаду. Капітани піску
Найбільш слабким місцем цього роману є його заключні сцени, коли колишні безпритульники стають комуністами і з головою поринають у революційну боротьбу. Штучність цього переходу очевидна, і письменник, здається, навіть не збирається розкрити психологічну складову в душах "капітанів піску". Мабуть, без комуністичної ідеї та революційності роман би тільки виграв, але Жоржі Амаду віддав данину соціалістичному реалізму.
А загалом це романтична розповідь про малолітніх жебраків і злочинців, у яких не було дитинства. Вони росли без батьків, а деякі пішли із сімей, щоб насолодитися вільним життям. Крадіжки, ночівлі в пакгаузах, бійки, втечі від поліцейських, ранні любовні пригоди на піску з випадковими дівчатками і досвідченими жінками – ось і вся їхня романтика.
Дорослі, які належать до так званого благополучного суспільства, не розуміють подібного стилю життя. Куди вже їм заглянути в душі "капітанів піску", щоби зрозуміти цих хлопчиків, які хочуть і материнської ласки, і батьківської твердої руки. Ці діти набагато чистіші, ніж ті, хто засуджує їх.
Вони різні – "капітани піску". Але їх об'єднує любов до свободи, заради якої вони готові віддати своє життя – і віддають. Потрапляючи до лап поліцейських чи в дитячий притулок, який зі своїм карцером радше нагадує в'язницю, "капітани піску" роблять усе можливе й неможливе, аби знову потрапити на волю.
Симпатії Жоржі Амаду, звісно, на їхньому боці, але він не ідеалізує малолітніх злочинців. Є серед них жорстокі убивці, і письменник відверто про це пише, намагаючись показати внутрішній світ кожного персонажу, а головне, чому той прийшов до такого фатального у своєму житті кінця.
Доля "капітанів піску" теж складається по-різному. Один із них став знаменитим на всю Бразилію художником, інший завдяки спекуляціям досяг неабияких вершин у бізнесі. Але у всіх залишилося в душі усвідомлення бойового братства "капітанів піску". Це не лише окрема каста людей, а й особливий стан душі, пронизаний соленим морським вітром, відчайдушною відвагою й одвічним прагненням до волі.
Червоною ниткою крізь увесь роман проходить "любовна тема". "Капітанам піску" притаманні глибокі почуття, які вони здатні пронести крізь роки.
Не дивлячись на сувору прозу життя, "капітанам піску" властиве поетичне начало. Мова не про вірші, а про вміння бачити прекрасне навколо. Життя добряче пошматувало їм душі, але ці хлопчаки не загрубіли, людяне залишилось у них.
Письменникові вдалося зліпити єдине ціле із какофонії голосів. Ніхто не загубився на просторах роману, в ньому нема випадкових персонажів. Зовнішність і мова кожного героя виписані індивідуально, так що не сплутаєш одного з іншим.
Жоржі Амаду продовжує й фольклорну тему, яку вів у попередніх своїх романах, але тут вона відступила на задній план, а на передньому бачимо суворі реалії життя. Проте й фольклорне начало виступає реальним тлом для хлопчаків. "Капітани піску" цим живуть, а їхнє сьогодення невіддільне від легенд і міфів.
26 червня 2016 року
ОПТИМІЗМ ПОРОЖНЕЧІ ТА ПРИРЕЧЕНІСТЬ ЖЕРТВ
Стівен Кінг. Здібний учень.
Звичайно, все, що пише Кінг, – вигадка, плід його бурхливої фантазії. Але виглядає правдоподібно. Читач розуміє, що таке справді могло трапитися. Ба, більше! Він стає співавтором Кінга, ніби ці події трапилися саме з ним, а не з кимось іншим.
Назва роману – двозначна.