У першій автор говорить про конечність життя і неминучість смерті та Божого суду. Друга вчить про Боже царство. В третій книзі описана велич і роль надприродної благодаті в житті людини та описана її творча сила. Четверта книга говорить про приготування до святого причастя.
У жодному разі "Наслідування Христа" не підміняє Біблію. Але мільйони віруючих знаходять у цій книжечці розраду. Вона допомагає їм у найскрутніші періоди їхнього життя.
У значній мірі книгу Томи Кемпійського можна розглядати як спрощене пояснення Біблії. Звичайно, зміст Святого Письма набагато глибший. Проте саме "Наслідування Христа" служить для багатьох тією книгою, яка допомагає глибше зрозуміти Біблію.
Священики радять читати цю книжечку щодня у строго визначений для себе час. Для цього наперед слід підготуватися морально, щоб душа в молитві шукала не лише знання, а й розуміння Божого слова. Читати слід повільно, слово за словом, щоб пізнати ще невідоме. Книжечка має невеликий обсяг, так що подолати її можна за досить короткий термін часу. Але справа не в цьому, а в глибині пізнання.
"Наслідування Христа" написана дохідливою мовою, у багатьох місцях подана як діалог між віруючим і Богом, що дозволяє наблизитися до сутності викладеного у Біблії.
19 лютого 2017 року
ФІЛОСОФІЯ ФАНТАСТИКИ
Станіслав Лем. Соляріс.
Роман "Соляріс" вважають вершиною творчості Станіслава Лема. Сам він писав, що хотів би створити ще щось подібне, але розуміє, що така удача буває лише один раз.
Письменникові вдалось органічно поєднати викладення в популярній формі наукових знань з художньою правдоподібною розповіддю про людські переживання на далекій планеті. Станіслав Лем при цьому не претендував на те, що його наукові гіпотези збудуться в майбутньому. Третьою складовою виступає філософія. У розумінні Станіслава Лема філософія і є майбутнім фантастики, а фантастика – майбутнє філософії.
У центрі розповіді – Океан. Але не у звичному для нас розумінні. На далекій планеті він відграє особливу роль. Одні вчені вважають його органічним сполученням, інші – живою субстанцією. Біологи кажуть, що це добіологічна формація. В астрономів і фізиків – інша думка. Вони стверджують, що це високоорганізована структура, яка набагато складніша за земні організми. Океан активно впливає на формування планетної орбіти. Вчені сперечаються, чи має Океан щось спільне з живою матерією, чи це просто геологічна формація, яка здатна стабілізувати орбіту планети Соляріс. На думку деяких з них, Океан відразу став панувати над оточуючими умовами, тоді як земні організми мільйони років пристосовувались до них – і тільки наприкінці цього довгого періоду стали з'являтись розумні істоти.
На цьому тлі розгортаються драматичні події. Астронавт Кельвін прибуває на Соляріс і зіштовхується з дивною ситуацією на станції, яка нависає над планетою. Закінчує життя самогубством Гібарян. Снаут і Сарторіус дивно себе поводять. Нарешті перед Кельвіном з'являється Хері – його дівчина, яка загинула десять років тому. Врешті-решт він розуміє, що все це витівки Океану, який ніби зсередини зчитує кожну людину і створює копії тих, кого найбільше ми потребуємо. Але це не живі істоти. Їх слід позбутися, щоби продовжити не лише наукові дослідження, а й саме життя.
Як на мене, філософське тло роману все-таки є основним. Словами одного зі своїх героїв Лем каже, що насправді ми не хочемо завоювати космос, а просто намагаємося розширити Землю до його границь. Люди хочуть передати іншим свої досягнення й отримати взамін їхні. Але виходить, що ми шукаємо лише людину, а інші світи, навіть якщо вони досконаліші, нас не цікавлять. Людина не знає, що робити з ними. Нас більше влаштує, якщо знайдемо власне примітивне минуле. З іншого боку, людина прагне показати свою велич, а Океан викриває її ницість – і ми не можемо з цим ніяк змиритись. Це і є контакт з іншою цивілізацією, якого прагнула людина, але він показує нашу ганьбу і меншовартість.
Істоти, створені Океаном, олюднюються, аж поки самі розуміють, що не можуть існувати в такому стані. Так, Хері просить Снаута знищити її – і він виконує її прохання. Кельвін вже призвичаївся до Хері, створеної Океаном, і хоче повернути її. Він сподівається на диво.
У тих, хто побував на планеті Соляріс, змінюється уявлення про Бога. Вони вважають, що Його створили прості люди – таким, яким є самі, але наділили тим, чого пояснити не могли. На їхню думку, Бог теж змінюється в процесі власної еволюції, досягаючи більшого рівня могутності. Для Нього божественність стала становищем, із якого нема виходу. На відміну від людей, Він не має множини.
Лема можуть звинуватити в атеїзмі, але письменник намагався і в питаннях релігії дивитися на все з філософської точки зору, не обмежуючись земним розумінням, а підносячи думку до всепланетарного масштабу.
Роман "Соляріс" – чудова гімнастика для розуму людей думаючих, які вірять у майбутнє і сповідують філософію фантастики.
3 травня 2017 року
ПАЛІСАДНИК ТЕНДЕНЦІЙ РОЗВИТКУ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Побачив світ перший номер літературного альманаху "Палісадник".
Вдячний головному редакторові видання Еллі Леус за вміщену мою повість "Секс у будинку біля колії".
"Палісадник" – це дайджест творів, опублікованих у 2014-2016 роках в електронному варіанті. Тексти розміщені за алфавітним порядком прізвищ авторів. Маємо своєрідну демократичну тенденцію в літературі, коли поруч з маститими авторами – невідомі широкому загалу літератори.
"Палісадник" вийшов в Одесі. Тому не дивно, що місцеві автори представлені досить широко. Але видання – всеукраїнське. Письменницька й поетична географія єднає всю Україну. Твори надруковані російською й українською мовами, причому деякі "западенці" пишуть російською, а деякі "східняки" – українською.
Справжня література потребує певної відстороненості від сучасних подій. Велике бачиться на відстані. Це журналістика повинна встигати відобразити нашу героїчну добу. Письменник може зважитися лише на висвітлення окремих штрихів. А ще – відобразити тенденцію розвитку. Здається, саме це й пролягло червоною ниткою через увесь томик першого номеру "Палісаднику".
Видання адресоване викладачам, студентам, критикам, широкому колу читачів – усім, хто вивчає тенденції розвитку сучасної української літератури.
Хочеться вірити, що одеський "Палісадник" як всеукраїнське видання стане вагомим літературним чинником у нашій державі й не зіб'ється на провінційне міщанство, а коло авторів неодмінно розширюватиметься – як відомих, так і тих, хто в силу певних обставин не може пробити собі дорогу в літературу.
20 травня 2017 року
ВОРОГИ ЩАСТЯ
Євген Зам'ятін. Ми.
Мабуть, не слід у цьому романі-антиутопії, написаному сто років тому, шукати подібності в нинішній путінській Росії. Але прозорливість письменника вражає.
"Навіть у древніх – найбільш дорослі знали: джерело права – сила, право – функція від сили. І ось дві чаші ваги: на одній – грам, на іншій – тонна, на одній – "я", на іншій – "Ми", Єдина Держава. Чи не зрозуміло: припускати, що у "я" можуть бути якісь "права" стосовно Держави, і припускати, що грам може урівноважити тонну – це цілком одне і те ж. Звідси – розподіл: тонні – права, граму – обов'язки; і природний шлях від нікчемності до величі: забути, що ти – грам і відчути себе мільйонною часткою тонни…".
Щороку відбуваються вибори Благодійника.
"Я бачу, як голосують за Благодійника всі; всі бачать, як голосую за Благодійника я – і чи може бути інакше, якщо "всі" і "я" – це єдине "МИ".
І все ж знаходяться ті, хто голосує проти. Це ж не таємне голосування. Відступників бачать усі. Наступного дня з'являється офіційне повідомлення в газеті:
"Вчора відбувся давно і з нетерпінням очікуваний усіма День Одностайності. В 48-ий раз одноголосно вибраний усе той же Благодійник, який багато разів довів свою несхитну мудрість. Урочистість була затьмарена деяким безладом, викликаним ворогами щастя, які тим самим, звичайно, позбулися права стати цеглинками оновленого вчора фундаменту Єдиної Держави. Будь-кому зрозуміло, що враховувати їхні голоси було би так само безглуздо, як узяти за складову чудової героїчної симфонії – кашель випадково присутніх у концертній залі хворих…".
Як побороти відступництво? Вирізати у них фантазію. І у всіх інших. Щоби більше не було подібних голосувань, коли хтось міг би бути проти Благодійника.
"Останнє відкриття Державної Науки: центр фантазії – жалюгідний вузлик мозку в області Варолієвого мосту. Потрійне припікання цього вузлика Х-промінням – і ви вилікувані від фантазії – назавжди.
Ви – сама довершеність, ви – рівні з машинами, шлях до стовідсоткового щастя – вільний. Поспішайте же всі – старий і молодий – поспішайте, щоб вам зробили Велику Операцію. Поспішайте в аудиторіуми, де проводять Велику Операцію. Хай живе Велика Операція! Хай живе Єдина Держава, хай живе Благодійник!"
Той, хто не хоче добровільно з'явитись на операцію, підлягає знищенню Машиною Благодійника. Від людини нічого не залишається. Взагалі.
Благодійник – це той же Великий інквізитор Достоєвського з роману "Брати Карамазови", що залізною рукою веде людство до примусового щастя.
Головний герой роману Зам'ятіна зустрічається з Благодійником, вважаючи його катом. Той просторікує про Бога, порівнюючи з собою:
"Згадайте: синій пагорб, хрест, натовп. Одні – нагорі, оббризкані кров'ю, прибивають тіло до хреста; інші – внизу, оббризкані слізьми, дивляться. Чи не здається вам, що роль тих, верхніх, – найважча, найважливіша. Та якби не було їх, чи поставили б цю величну трагедію? Їх засвистав темний натовп: але ж за це автор трагедії – Бог – повинен ще більш щедро винагородити їх. А сам християнський, наймилосердніший Бог, який повільно спалює на пекельному вогні всіх непокірних, – хіба він не кат? І хіба спалених християнами на вогнищах менше, ніж тих, кого спалили? А все-таки – зрозумійте це, все-таки цього Бога століттями славили як Бога любові. Абсурд? Ні, навпаки: написаний кров'ю патент на невикорінну розсудливість людини. Навіть тоді – дикий, патлатий – він розумів: істинна, алгебраїчна любов до людства – неодмінно нелюдська, і неодмінна ознака істини – її жорстокість.