— Ми з вами зійдемось! Я спробую вратувати вас од суду й заслання. Крім того, ви знаєте, що з вами може трапитись. Вас можуть забити на вулиці під час арешту. Вас можуть отруїти в тюрмі. Уряд не спиняється перед жодним засобом у таких важливих справах.
"Он що! — подумав Гаррі. — Ти хочеш виманити в мене рецепта!"
— Дуже вам удячний, пане професоре! Не знаю, як вам і дякувати. Але в який спосіб вам пощастить мене вратувати? Адже ж уряд, як ви сказали, не спиняється перед жодними засобами в таких важливих справах.
Мессебі допитливо глянув на Гаррі. На лиці в того була написана наївна боязливість (він і справді почував себе кепсько).
— Який ви наївний! — сказав Мессебі. — Я сам маю стосунок до комісії. Я міг би сказати, що я помилився аналізою, що протеїн, як виявилось, просто органічного походження. Ви розумієте, що мені не легко буде це зробити. Я ризикую своєю науковою репутацією. Щоб підняти її, візьміть мене в компаньйони виробки "Альбо"...
Павза. Гаррі, вагаючись, оглядає кімнату; кімната на четвертому поверсі — вискочити в вікно немає ніякої змоги. Нарешті він каже:
— Коли ви зможете мені обіцяти напевне, що я не постраждаю, то я згоджуюсь.
— Клянусь вам, чим хочете!
— Тоді, пане професоре, почекайте дві секунді. Я принесу з комори реактиви.
Гаррі забрав реторти й вийшов з кімнати. Коли двері зачинилися, професор схопився зі стільця й став потирати руки. Він ледве стримувався, щоб не затанцювати по кімнаті.
— Готово! готово! — похапливо белькотів він, бігаючи по кімнаті, беручи для чогось якісь книжки, шпурляючи їх назад на місце, сідаючи на стільця та схоплюючись ізнову.
Раптом у дверях клацнув ключ, клацнув ще раз, і Мессебі почув, як хтось збігав по сходах...
Тоні набридло сидіти на підлозі без діла, він витягнувся й хотів заснути, коли почув з лісу якийсь гамір. Він підбіг до великої діри в стіні, через яку можна було дивитись, але не можна було вийти, навіть виплюнути не можна було, і виглянув в ліс. Здавалося, що зібралися всі племена з цілого океану. Розходячися, збиваючись у купи, вони щось говорили язиком і руками, знову розходилися, знову збивалися в купи. Здоровенний сухий гарбуз, у яких буває вода або той жовтий пальмовий сік, який п'ють під час їжі, був перекинутий до споду дірою, і на ньому стояв якийсь жрець, що дуже швидко говорив язиком та руками. Раптом він зіскочив долі, купки злилися поволі в одну велику купу, над нею розгорнулися якісь червоні банани, і всі племена вирушили на війну.
В цей момент двері розчинилися і ввійшов батьків сусіда.
"Ходім до них", — сказав він рукою, і вони вийшли на вулицю. Вони приспішили трохи й наздогнали передній червоний банан. Під ним ішли перший і другий батьки Тонієві.
На прапорі було написано: "НЕХАЙ ЖИВЕ ВЛАДА РАД!"
Джемс ніс його, а поруч, засунувши руку в кишеню з бравнінгом, ішов Мартин. Сорочка йому була розстібнута, а з-під неї визирав якийсь витатуйований візерунок. Сусід з Тоні стали в другий ряд і пішли з походом.
На перехресті з тротуару перебіг вулицю якийсь чорнявий суб'єкт і кинувся до прапору. Джемс оглянувся на Мартина — той усміхнувся.
— Це Гаррі! — сказав спокійно Мартин. — Ходи сюди, товаришу! З тебе непоганий буде брюнет, — додав він. — Як твоя справа з Мессебі?
— Я замкнув його в своїй кімнаті, — сказав Гаррі. — Реторти всі я знищив. Він, мабуть, не швидко почне кричати на ґвалт. Спочатку він спробує пошукати реактиви. Нехай пошукає трохи.
— Він пропонував тобі поділитись із ним секретом протеїнів? — сказав Мартин.
— Так, — одповів Гаррі. — Ти вгадав. Але я більше не хочу мати діла з грабіжниками. Я подарую "Альбо" Радянському Урядові — а поки що я стану під цей прапор із вами.
Мартин міцно стиснув йому руку.
— Ми ще поговорим з тобою на дозвіллі, про що говорили вчора вночі. А тепер ставай усередину. Тобі все-таки не треба занадто показуватися на очі.
Гаррі спинився й пропустив повз себе кілька рядів. У цій самій хвилі дорогу процесії перетяв автомобіль. Грубезний, мов беркширський кнур, чоловік кинув недбалим оком на процесію і зник у завулкові. Шрам на Мартиновім обличчі налився кров'ю. Він уп'явся оком у товсту фігуру й закляк на місці. З заднього ряду на нього наскочив чоловік. Мартин струсонувсь, мов вилізши з води, та й пішов уперед.
В автомобілі сидів Лейстон. Молодий доцент із Найвищого Наукового Інституту шифрованою телеграмою оповістив його про винахід протеїну. Лейстон вирішив сам своєю особою купити винахідця вкупі з його препаратом. Крім того, йому набридло в Парижі. Чоловік, що показував штуки за віконцем, щез, і Дювер'є не знайшов поки що другого. Лейстонові й на думку не спадало, що в процесії дикунів іде винахідець штучного білка. Він простував до Мессебі...
Похід наближався до сірчано-квасного заводу. На чверть милі навкруги все залізо, всі наконечники для стріл були вкриті рудавою лускою. Тоні заздалегідь схотілося чхати, згадавши про завод. Він бавився, наступаючи на наконечники для стріл, що ламались під ногою, наче суха трава. З-за робітничих халабуд уже вистромлялися величезні голі дерева, що курились на обрубанім верхів'ї білими хмарками.
Тоні чхнув уперше. З завулка показалися інші племена й приєдналися до походу. Над ними лопотіли в вітрі такі самі червоні банани. Тоні почав раз у раз чхати й смикнув першого батька за одіж, щоб не йти до чортового заводу, але той суворо подивився на Тоні й рукою наказав йому йти. У Тоні очі почали точитись водою, наче стояв він коло вогню. Але він знав твердо, що батько знає, що треба робити, і мужньо йшов далі, хоча чхав раз у раз, чхнув далеко більше разів, ніж у нього було пальців на руках та на ногах, і йому дуже хотілося їсти... Раптом почало гриміти, хоч небо було ясне. Гриміло з того місця, де було багаття, з білого диму. Люди з зойком падали, вражені блискавкою. Деякі одбігли геть, перший батько витяг з-за пасу якусь чорну коробку й почав пускати з неї дим. З-за багаття вибігли білі з кавунами на голові, ті самі страшні білі, що спалили халабуду, де жив Тоні на острові, й забили його родичів. Тоні жахливо заверещав і хотів тікати. Але він згадав про батька, міцно схопив його за одіж і тримався, щоб не втікти. Білі вбивці схопили його, оді-рвали од батька й повели, підштовхуючи дубинами в спину. Тоні оглянувся. Червоний лист лежав долі, за ним вели ще багатьох людей, обличчя їм було скривавлене й подряпане.
— Тоні, синку, не бійся, — сказав батько язиком, бо руками він молився до неба. Тоні ще раз жалібно зойкнув і скорився своїй участі.
Розділ 6
КОРОЛЬ У КОЛОДКАХ
Страйкарі й Тоні в тюрмі. Тюремна годівля. Округлі москіти. Запах пальмового соку. Що буде зроблено з Гаррі. Малайський Уленшпігель. Хлопчиків барабан. Штанці з ґудзиками на половинах. Король у колодках. Акції Хемтресту Америки падають. Льокай професора Мессебі. Білявий чоловік. Констебль ірландець. Серджент лається на всі заставки. Хто найдужчий? Нелюдська мова.
З поліцейського району їх одведено до тюрми й посадовлено в спільну камеру. Тоні ввесь час, міцно вчепившися в Мартинів рукав, тримався коло нього, і салдати їх не розлучали. З шоколадного Тонієвого обличчя котились великі краплини поту. Проте ж він таки нічого не розумів і досі, і коли складали протокола, то Мартинові доводилось за нього одповідати.
В тюрмі було не так уже й погано. Правда, їсти давали дуже обмаль і все одне й те саме. Це була гаряча юшка, трішечки присолена й трішечки масна. Тоні спостеріг, що вранці звали її кавою, опівдні супом, а ввечері чаєм. А втім, ніякої різниці між цими трьома стравами на смак не було, хіба що вранці та ввечері юшка була, на превеликий жаль, несолона. До юшки давали шматок хліба, який можна було їсти, тільки розмочивши його в чаєві чи в супові. У хлібі були соломини й навіть невеличкі трісочки — це нагадувало Тоні його рідний острів.
Зате роботи не було на початку майже ніякої, та й не смерділо дохлими шакалами. Пахло тільки гноєм, але Тоні призвичаєний був до цього запаху. Не було ще сонця, і це вже було зле.
Зате була одна річ, що зразу ж таки нагадала Тоні його батьківщину. Це були москіти — правда, не такі як удома — вони не літали й не бриніли над вухом, а ховалися в шпарках поміж деревом. Та й кусалися вони як слід. Тоні довго не прокидався, але врешті вони таки його розбуркали.
Він ловив москітів — вони були кругленькі й червоні — а роздушивши їх, Тоні почував запах пальмового соку — не того, що він пив у Лондоні за обідом, а того, що ним частували матроси з кораблів.
Перший батько, побачивши, як Тоні полює за москітами, сказав: "Добре,Тоні!", і Тоні почав іще пильніш їх винищувати. Він подавив їх стільки, що пахощі пальмового соку перебили запах гною, і Тоні дуже скортіло випити пальмового соку. Але перший батько сказав, що виходити зась, і Тоні знову заходився бити москіти. Перший батько розмовляв з другим батьком і ще з якимось чорним чоловіком, чорного чоловіка вразила в руку блискавка, і його щодня кудись забирали. Він вертався з рукою, перев'язаною білою стрічкою.
— Гаррі, друже мій, — сказав Мартин. — Ти добре зробив, що знищив свої папери, але раніш чи пізніш вони тебе знайдуть. По-перше, вони колись побачать, що ти перефарбований. По-друге, вони звірять тебе з усіма фотографічними картками злочинців, а також із карткою злочинця Гаррі Руперта, що "Альбо" винайшов. На картці ж не дуже-то велика різниця буває між брунетом і блондином, а що ти трохи рудавий, то й зовсім різниці не буде.
— Я це знаю, — одказав Гаррі, — але що його мені робити, я й досі не міг надуматись. Рецепти я всі познищував.
— Вони зуміють витягти рецепти в тебе з язика. Ти з Америки, і знаєш, що в них є для цього засоби.
— Уряд не спиниться ні перед якими засобами в таких важливих справах, сказав мені професор Мессебі, — одповів Гаррі. — Інакше кажучи, мене або вб'ють, або витягнуть з мене все, що треба.
— Ти помиляєшся, — сказав Мартин похмуро. — З тебе спочатку витягнуть рецепта, а після, а після — тебе вб'ють. Ніяких або — або тут немає. Все цілком ясно!
— Йому хоч як, а треба тікати, — сказав Джемс.
— Так, йому треба тікати.