Дванадцять

Анатолій Власюк

Сторінка 9 з 38

Коли її слововикидні йдуть на спад, він каже, що зараз гостює в двоюрідної сестри, але приїде додому, вони зустрінуться і про все поговорять.

Покоївка готелю несподівано швидко замовкає. Нишпорці здається, що ключовою була фраза про двоюрідну сестру, в якої він зараз гостює.

52

Горілка вбиває потихеньку і прискорює смерть. Вона – як підступна жінка: спочатку гріє серце й заспокоює душу, а потім б'є в мозок і по ногах, не даючи змоги думати і йти.

Головний редактор "Дрогославської зорі" в якомусь гаражі сидить на кріслі, зв'язаний по руках і ногах. Аж тепер помічає чийсь погляд і дивиться на чоловіка, що навпроти нього. Той у камуфляжній формі. Світло від настільної лампи спрямоване так, що видно лише нижню частину обличчя. Виділяються тонкі губи, які змійкою обперізують обличчя. Не вистачає багатьох пазлів, щоб скласти цілісну картинку.

– Ви дев'ятий у списку і станете четвертим, – каже незнайомець.

Головний редактор "Дрогославської зорі" мовчить. Йому нічого відповісти, бо й запитань до нього нема. Хміль ще не вивітрився з голови. Страшенно хочеться пити і в туалет. Аж тепер він, здається, розуміє, що означає вираз, коли сеча тисне на мозок.

– У нас довга ніч, пане головний редакторе, – каже незнайомець. – Остання у вашому житті.

– Послухайте, я нічого такого не зробив, щоби мене за це вбивати! – Головний редактор "Дрогославської зорі" нервує. Він справді ще не розуміє, що через декілька годин перестане існувати на білому світі. Йому ніколи не подобались філософські бесіди про життя, а тут цій темі, здається, хочуть присвятити всю ніч.

– Я зробив помилку, – каже незнайомець. – Повія, директор магазину і священик померли, не усвідомивши, чому я присудив їх до смерті. Ти будеш першим, який це зрозуміє.

53

Юля не витримує й телефонує Нишпорці. Вона страшенно скучила за ним, але не сміє цього казати. Задає йому якісь банальні запитання, не очікуючи на них відповідей. Нишпорка злиться, і вона це відчуває, і все сприймає на свій рахунок. Розмова явно не клеїться. Юля психує і каже, що більше ніколи не буде принижуватись. Що це має означати, Нишпорка не розуміє. Та якщо б і в Юлі запитати, про що мова, навряд чи вона дала би якусь зрозумілу відповідь.

Нишпорці є чого злитись. Він сантиметр за сантиметром винишпорив навколишню територію, але не знайшов жодної зачіпки. А хоч би тобі якийсь малюсінький слід від машини чи бодай від чийогось черевика. Складалося враження, що сюди прилетіли якісь інакшопланетяни, пирскнули невідомим газом, солодкуватим на запах, викрали Наталку і розтанули в повітрі. Не пішла ж дівчина кудись сама, де вже на неї чекали й забрали в машину.

Допит двоюрідної сестри теж мало що дає. Вона стверджує, що Наталка з кимось декілька разів говорила по телефону, але робила це так, щоб саму розмову не було чути. Звісно, Нишпорка й не сподівався, щоби вона вимкнула телефон, як він це їй сказав, але таємничість починала насторожувати.

Зателефонував батько Наталки і сказав, що скрутить Нишпорці голову, якщо з донькою щось трапиться. Нишпорка реально відчув, як відкручують йому голову, ось тільки ще не знав, робитимуть це за годинниковою стрілкою чи проти.

Єдиним, хто, здається, не помічав усього трагізму ситуації, був Славко. Він вирвався на свіже повітря, тітка його смачно нагодувала, всюди витав запах Наталки, яку він продовжував кохати, – що ще потрібно для повного щастя?

Ніхто не помітив, що зникла Киця.

54

Пані нотаріус любила високих чоловіків. І коли помічниця сказала їй, що прийшов пан Костів, серце в неї защеміло. Лиш той з'явився на порозі, вона подумала: "Це він". Хто він? Чому він? На ці запитання вона б не змогла відповісти сама собі.

Пан Костів представився як керівник охоронної фірми. Він був сама елегантність. Похвалив її кабінет – "офіційний, але водночас якийсь домашній". Їй це лестило, бо саме такою була задумка. Було видно, що це ділова людина, відразу перейшов до справи – і романтичні почуття у пані нотаріус танули на очах.

З'ясувалося, що пан Костів знає про неї все. Або майже все. І про особливості її роботи. І про те, що люди, яких у народі називають бандитами, воліють мати справу з нею, а не з іншими нотаріусами.

– Ви прийшли мене шантажувати? – гостро запитала вона, блимнувши очима, мов фарами машини.

Здається, пан Костів не звернув на це жодної уваги. Він уже говорив про лист, який надійшов їй від невідомого і в якому була погроза вбивства, якщо вона не зречеться своєї посади.

– А тут ви запізнилися, – щиро розсміялася пані нотаріус.

– Чому? – так само щиро поцікавився пан Костів, і його тонкі губи розповзлись в усмішці.

Пані нотаріус терпляче, мов малій дитині, розповіла йому, що написала листа, що йде геть з нотаріусів, його мають опублікувати в "Дрогославській зорі", а сама вона виїжджає до обласного центру. Прикусила себе за язик: навіщо комусь знати, де вона буде після Дрогослава?

– До речі, чи не маєте знайомого нотаріуса, яка би могла зайняти моє місце? – грайливо запитала вона. – І офіс продам недорого.

Пан Костів знову не звернув увагу на її запитання і пропозицію. Тепер він терпляче, мов малій дитині, розповів їй, що невідомий давав їй сім днів, аби вона прийняла рішення, але її лист у "Дрогославській зорі" ще не опублікований, хоча термін вийшов учора. Наступний номер газети буде лише через три дні, так що убивця може не дочекатися цієї публікації й прийде, аби вбити її.

– Але ж головний редактор "Дрогославської зорі" ще живий, – спробувала пожартувати пані нотаріус у стилі чорного гумору. – А я в черзі на вбивство лише після нього.

– Людське життя відносне, – по-філософськи сказав пан Костів. – Головний редактор "Дрогославської зорі" вчора зранку вийшов із редакції. Сьогодні вже час добігає обіду, а його нема. І не знати, чи буде.

– Що ви хочете? – пополотніла пані нотаріус.

Це запитання сподобалося панові Костіву, і він виклав свою ділову пропозицію. Його фірма бере під охорону пані нотаріус. Ціна життя виявилася захмарною, але вибору не було. Звістка про те, що головного редактора "Дрогославської зорі" могли вбити, загнала пані нотаріус у глухий кут.

55

Нишпорка зібрався їхати додому. Більше йому нічого робити у двоюрідної сестри. І тут Славко запитує:

— Тату, а де Киця?

Здається, ще з учорашнього вечора вони її не бачили. Забрали з собою, бо думали пробути тут декілька днів. У зв'язку зі втечею батька Наталки плани змінились.

Але їхати без Киці Нишпорка не хотів. Колись дружина казала йому, що він любить кішку більше, ніж її. Це, мабуть, була правда, хоча вголос Нишпорка в цьому ніколи б не зізнався.

– Нікуди твоя Киця не зникне, – сказала двоюрідна сестра. – Просто вирвалась на волю. Зголодніє – сама прийде. Це ж домашня кішка, не вміє собі їжу здобувати. Їдьте спокійно. Як з'явиться, зателефоную тобі.

Доводи були залізобетонними, як казав Славко, але Нишпорка ще години дві шукав зниклу Кицю. Вона була хитрою. Могла десь затаїтись, розуміючи, що полюють саме за нею, але не подавати жодних ознак життя.

Знічев'я Нишпорка набрав номер телефону Наталки. На диво, пішли гудки. Ніхто не хотів розмовляти з ним. Коли він знову зателефонував, операторка байдужим голосом сказала, що абонент знаходиться поза зоною досяжності.

І все ж інтуїція підказувала Нишпорці, що з Наталкою все гаразд. Він також розумів, що епіцентр подій знаходиться у Дрогославі, а не на цьому хуторі. Треба їхати додому. Дав останні настанови двоюрідній сестрі, що робити, коли з'явиться Киця.

Тільки-но виїхали, почав накрапати дощ. Киця сиділа під великим лопухом біля хати. Ну, не хотіла вона знову залізати до тієї клятої машини!

56

Головний редактор "Дрогославської зорі" виявився нецікавим співрозмовником. Спочатку його сковував страх, тому довелося зробити вигляд, що ніхто нікого не збирається вбивати. Не знати, чи він повірив у це на всі сто відсотків, але, мабуть, надія на життя в нього таки ще була. Він намагався виправдати себе, не розуміючи, що працював на конкретного міського голову (а він їх пережив п'ять чи шість) і не утверджував свободу слова. Довелося йому пояснювати прості речі про альтернативність думок, роботу на благо громади, а також те, що гроші, які влада перераховує на рахунок редакції, належать не міському голові, а платникам податків.

Але все пішло, мов вода в пісок, бо головний редактор "Дрогославської зорі" знову почав боятись і це вже було видно неозброєним оком. Постріл у серце зупинив його муки і страждання на цьому світі.

Декілька ковтків віскі не виправили ситуацію. Він встав і згори донизу глянув на те, що ще хвилину тому можна було назвати головним редактором "Дрогославської зорі". Від нього несло сечею.

Цікаво, а пані нотаріус виявиться більш налаштованою на філософські розмови?

57

Здається, ще ніхто не приносив йому стільки задоволення, як ця жінка. Вона відгадувала кожний його порух, і було видно, що робить це не тому, що так треба, але і їй самій це подобається. У ній не було професіоналізму, як у Віри, але ця щирість і безпосередність підкуповували.

"Ще закохаюсь", – подумав прокурор і уявив собі Віру. Очі в нього були заплющені, але образ тіла повії з червоними трояндами маревом пронісся у розрідженому повітрі.

"Ви думаєте про Віру?" – запитала вона. Прокурор уважно подивився на повію і нічого не відповів. Він узагалі не любив жінок, які читають чужі думки. Цього разу це були його думки, і йому стало від цього неприємно.

Хижа думка залізла до голови. Хотів встати, взяти пістолет і вистрелити їй у серце. Ось тільки червоних троянд не було.

Прокурор відчув, як вона здригнулася від страху. Але це тривало лише мить. Потім він входив у її тіло, ніби востаннє в своєму житті займався сексом. Вона ж зробила усе так, ніби він скинув років двадцять, не менше.

Коли все скінчилось, прокурор подивився на її обличчя. Слідів страху на ньому вже не було. Він знав, що ще не раз прийде до цієї повії, і завжди у нього буде одна й та ж думка: вистрелити їй у серце, а на тіло кинути червоні троянди.

58

Коли Нишпорка зі Славком під'їжджали до Дрогослава, зателефонувала двоюрідна сестра:

– Знайшлася твоя Киця. Прийшла голодна додому. Я її нагодувала. Зараз спить.

Хоч одна хороша новина за цей день!

А наступним був дзвінок від Ігорка:

– Вбили головного редактора "Дрогославської зорі".

– У серце? – уточнив Нишпорка, хоча відповідь була очевидною.

– Так.

Він мусив натиснути на гальма і зупинити машину.

6 7 8 9 10 11 12