Я збагатився ще на триста гривень. Купив дівчатам пляшку червоного вина і коробку цукерок, віддав міліціонерові з двома личками на погонах двадцять гривень і пішов додому.
Я вже міг сидіти вдома, нічого не роботи, тільки дивитись телевізор і їсти. Та базарна метушня, десятки нових облич заворожували мене. З себе продавати було нічого, і погляд зупинився на шафі дружини. Відтоді як вона померла, я й не заглядав туди.
Кожного дня я носив на базар то сукню, то спідницю, то блузку й неодмінно продавав їх. Галя й Люба дивувалися моєму базарному талантові, а міліціонер з двома личками на погонах неодмінно виринав переді мною, як тільки вони десь відлучалися на хвильку, а мені вдавалося щось продати. І нюх же мав! Справжній тобі нишпорка. Я теж навчився давати йому потрібну суму грошей в залежності від того, за скільки продав товар.
Одного разу, коли я так сидів на базарі й думав про щось своє, наглядаючи за крамом Галі й Люби, переді мною постали син і невістка.
— О, дивися, твій старий приторговує, — іронічно сказала вона.
— Що ти мене ганьбиш? Щоб я тебе тут більше не бачив, — сказав він.
Галі й Люби поруч не було, та й міліціонер з двома личками на погонах десь зник.
Тиждень я сидів удома, нікуди не виходячи. Їсти мав що, хоча й не дуже хотілося. Постійно думав про свою покійну дружину. Скільки вона натерпілася через мою пиятику…
А потім я знову з'явився на базарі.
— Старий, ми думали, що ти вмер, — зраділи Галя й Люба.
Мені подумалося, що краще би я вмер, бо більше жодного інтересу в цьому світі в мене не було.
Син з невісткою з'явилися несподівано, як і того разу. З ними був хлопчик. Я знав, що це мій внук. З обох боків, немов охорона, стояли Галя і Люба. Невістка і син хотіли щось сказати, але не сміли при чужих людях. Внук підійшов і поклав собі на голову ще не зношену кепку, яку мені ніяк не вдавалося продати. Галя й Люба засміялись. Син і невістка одночасно, ніби уздріли якусь смертельну заразу, скинули кепку з голови малого і швидко пішли. Я ще довго чув його плач.
У мене з очей текли сльози. Галя і Люба, не знаючи в чім річ, заспокоювали мене.
— Старий, випий з нами, — пропонували вони.
Я не хотів і пішов додому.
Тепер на базар не ходжу. Дивлюся довгими днями на кепку і згадую внука.
А вночі мені сниться дружина. Мабуть, час збиратися в дорогу до неї…
2013
ДУХОВНИЙ НАСТАВНИК
Петрові ВОЙТКУ
ВІД АВТОРА
Коли я писав цю повість, то не мав на увазі конкретну особу: перспектива бути посадженим на палю якимось містечковим фюрером не дуже надихає під час творчого процесу. Тому всі аналогії — випадкові.
1
З того часу, як Влодко Жирибельський задумав стати мером міста, він доволі часто прокидався вночі о годині третій і вже до ранку не міг заснути. Сон завжди переривався на одному і тому ж місці: Влодко на чолі напівп'яного натовпу з криком "Партію прихильників пива — до влади! Зрадників — на палю!" вривався до ратуші, але тут неодмінно поставала його тендітна перша дружина, яка буквально росла на очах, брала Влодка за шкірку, викидала на те місце, де стояв пам'ятник Леніну, гордо ставала йому (Влодкові, а не Іллічу) ногою на груди і виливала прямо в обличчя гальбу пива.
Натовп скаженів, що так ганебно поводяться з його поводирем. Скаженів у сні й Влодко, але саме ця лють і не дозволяла йому додивитися сон до кінця. Він прокидався і не знав, що зробив натовп і він сам з його першою дружиною.
Вже прокинувшись, Влодко міг помріяти, як власноручно розриває їй пащеку, але морального оргазму від цього не отримував.
Йому нічого не залишалося робити, як вставати, йти на кухню, брати з холодильника пляшку чеського пива, яким його постійно постачали студенти за здані екзамени та заліки, і випивати її до дна.
Відтак Влодко знову йшов до ліжка, лягав поруч із дружиною, але сна не було. Влодко перевертав дружину, задовільняв свою чоловічу потребу, хоча дружина пручалась і била його. Знесилений, він падав на подушку, але вже пробуджувалася жіноча хіть дружини, і до самого ранку Влодко змушений був задовольняти її потреби.
2
Зі своєю другою дружиною викладач педінституту Влодко Жирибельський познайомився, коли приймав у неї вступні іспити. Було дівча молодшим від нього на дванадцять років, мало гарні ноги та міні-спідничку, ще й трохи розбиралося в тій науці, яку повинно було вчити п'ять років. Влодко на той час був одружений, мав доньку, а дружина ходила вагітною другою дитиною.
Якраз того дня Влодкова дружина поїхала з малою до матері в село, і Влодкові не залишалося нічого іншого, як запросити гарненьку студенточку до себе в гості на каву. Сталося це випадково, коли Влодко після прийому екзаменів вийшов із приміщення педінституту, а вона сумна (бо Влодко, не дивлячись на її гарні ноги та міні-спідницю, поставив їй четвірку, — був принциповим викладачем і на п'ятірку дівча не тягнуло, і отого балу їй могло не вистачити для вступу в інститут) сиділа на лаві під каштанами.
Надя (так звали студенточку) в сексі виявилася професоркою і набагато обійшла претендента в кандидати наук, хоча на той час він міг похвалитися не одним десятком перемог над студентками, залежними від нього у зв'язку з необхідністю здавати заліки та екзамени.
Любовна інтрига не могла тривати більше року. Дружина народила другу доньку і взагалі стала холодною до свого чоловіка як у сексі, так і в людських стосунках. Надя теж завагітніла й пообіцяла народити йому хлопчика, продовжувача роду.
Не дивлячись на вагітність, вона все віртуозніше задовольняла всі його еротично-сексуальні захцянки-забаганки, — а тому Влодко вирішив із дружиною розлучитись, а з Надею одружитись.
Хлопчика у Наді не вийшло, народилася Володимира, і Влодко був уже ніби батьком трьох дівчаток. Правда, злі язики подейкували, що таких дівчаток він наштампував своїм студенточкам штук п'ятнадцять, а вже абортів зробили вони до сотні, але чого тільки не патякають заздрісники!
Так він із Надею прожив вісім років, поки вишуканість еротичних захоплень поступилася місцем сексуальному прагматизму, — і Влодко вирішив зайнятися політикою.
3
Репутація у Влодка була дещо підмоченою. В часи застою (політичного, але не сексуального) він кохався у марксистсько-ленінських науках, писав дисертацію про героїчну боротьбу партії Леніна-Сталіна-Брежнєва-Андропова проти українських буржуазних націоналістів. Однак захистити дисертацію не встиг, бо небіжка комуна наказала довго жити. Зі страху перед демократами за своє прокомуністичне минуле, за зв'язки з "конторою глибокого буріння" (або КГБ, як кажуть у народі) Влодко радикалізувався прямо на очах — і з крайнього лівого ордодоксального комуніста став крайнім інтегральним націоналістом, як сам себе іменував, хоча не розумів значення слова "інтегральний".
Тоді ж його прийняла у своє лоно УНА-УНСО і навіть висунула кандидатом у депутати, але Влодко потерпів нищівну поразку, набравши лише один відсоток голосів виборців. УНА-УНСО ще крізь пальці дивилася на пашталакання Жирибельського на мітингах, але коли він став заявляти про свої претензії на керівну роль у цій організації, його з неї вигнали, давши п'ятнадцять буків. Кохана дружина Надя тиждень виходжувала сідницю чоловіка, бо від цього залежало її сексуальне майбутнє.
Влодко сильно образився на УНА-УНСО і думав закинути політику й зайнятися науковою роботою, тим паче, що на горизонті бовваніла сороківка, а він навіть не був кандидатом наук. Переробляти дисертацію було неважко, бо віртуозові словесної еквілібристики нічого не коштувало з "запроданців", "ворогів народу", як він ще декілька років тому називав бандерівців, зробити національних героїв. Однак важче було, раз упрягшись у політичного воза, назавжди відмовитися від забавки у політику.
І допомогло Жирибельському в цьому пиво.
4
Після напруженого читання лекцій та гри в шахи з деканом філологічного факультету Влодко любив, перш ніж потрапити додому, перекинути гальбу-другу пива "У Василя". Як правило, Жирибельський завжди потрапляв на пиво у такий час, коли робітничий клас ще знаходився на роботі. Тому "У Василя" збиралася інститутська інтелігенція, журналісти з місцевої газети, футболісти, якщо не мали сьогодні матчу, місцеві люмпени та ще деяка обов'язкова публіка. За гальбою пива та таранкою заводилися філософські розмови на різноманітні теми, що незмінно закінчувалися брудними анекдотами про жінок і про те, хто скільки їх мав і як "перемагав". Звісно, невизнаним лідером у цих сексуальних перегонах завжди був Жирибельський.
На тлі дебелих інститутських професорів і довгов'язих жовтопресових журналістів Влодко виглядав мало не карликом. Перша дружина презирливо називала його "півтора метра з кепкою", хоча була лише на один сантиметр вищою за нього. Влодко робив індивідуальні замовлення на взуття, але більше, ніж на десять сантиметрів, стати вищим не міг. Займаючись на кафедрі сексом із високими студентками, він не відчував своєї низькості, бо та чи інша студентка була повністю у його сексуальній владі, і він лише боявся одного, що не зможе дотягнутися руками, аби закрити їй рот, коли вона буде надто бурхливо виявляти своє задоволення.
У процесі споживання пива видатні філософські сентенції маленького чоловічка могли бути недочуті, а тому невірно сприйняті поважною публікою. Влодко випробував із десяток способів, як бути чоло в чоло з поглиначами пива. То він притягував стіл до вікна, сідав на підвіконник і був навіть на півголови вище за своїх співрозмовників, що йому страшенно подобалося. Але часто попід вікна йшли студенти і не годилося старшому викладачеві інституту займати таку ганебну позу та ще й із гальбою пива. Інколи він, маючи велику силу в руках, просто ліктями спирався на стіл, і так міг висіти у повітрі десь із півгодини, спорожнюючи гальбу за гальбою і розвиваючи свої філософські сентенції.
Але найліпший спосіб йому підказала пані Зіна, яка розливала пиво. В неї була низька табуретка, висоти якої якраз вистачало для того, аби Влодко міг без напруження дивитися прямо в очі своєму п'яному співрозмовникові. Тут табуретку так і охрестили — Влодкова табуретка, і нікому, крім нього, її не давали. Це була його катедра, його трибуна, з якої він проголошував свої промови, які незмінно закінчувалися словами: "Зрадників — на палю!", а п'яний Влодко падав із табуретки у пивну блювотину.
Коли Жирибельський трішки запізнювався з лекцій, колеги брали йому пиво, ставили біля себе Влодкову табуретку, і без нього навіть не починали ні пити, ні говорити.
5
Того дня, 20 квітня 199...