Дух наших традицій

Дмитро Донцов

Сторінка 11 з 12

Вони зробили з нами приблизно те, що зробили інші з римлянами, обернувши їх поволі в італійців – кінця XIX віку.

Щось подібне – як з італійця – зробили з нашою провідною верхівкою в XIX віці (про виключення не говориться) демократичні пропагандисти вселюдської етики й овечого патріотизму, зробили з давніх "хлопів-цінцінатів" інтелігентів – "мугирів". Вони вийняли з душі нації той каталізатор, без якого вона не могла знову стати такою, якою була колись...

Проклятою проблемою нашого часу є те, що нашій тривожній добі, схожій на віки XII чи XVII – бракує провідної верстви з світоглядом, рівнорядним до світогляду діячів тих часів. В одиницях, в масі безіменних героїв той старий світогляд воскрес наново на Україні в 1917. Але – не в нашій еліті прогресивній.

Провалля відділяє драгоманівщину від тих блискучих часів нашої історії, від психології її діячів, так само як від духовності і характеру нашої епохи.

Доба Соловків, і – доба Любченків і Рильських...

Доба сміливих степових партизанів, як їх описує наприклад Юрко Тютюнник, партизанів, що наганяли жах навіть на залізні когорти кайзера, і – доба Тичини, що укладає мелодії до текстів ЧеКа.

Доба пробудженої гордості нації – і переламаних хребтів її демо-соціалістичної еліти.

Доба стародавньої правди своєї землі, що дереться нагору крізь намул інтернаціональних ідей, і – доба вчених гермафродитів, які "вселюдськими" ідеалами присипляють ту правду своєї землі...

Доба певності себе і віри – і доба марних комбінаторів, які хочуть виблагати, чи викомбінувати Україну в місцях, де про неї і говорити не личило б.

Доба контрасту, розбіжності між тим великим, чим вагітна епоха, і – акушерами-партачами.

Є три способи реагувати на дійсність. Перший – скоритися дійсності, бачити в ній – як Квітка-Основ'яненко в часи кріпацтва, – ідилію з квіточками, пташечками і травичкою — традиція царських слуг.

Другий спосіб – традиція інтернаціоналістична – голосіння, що світ "здурів" і "здичавів". Заклик до "людського почуття" "братів-пролетарів", "братів-хліборобів", "братів-слов'ян", до "приспаної совісті" сильних, до розжалоблення їх сердець... Але як писала Леся Українка:

"Прокляті ті пісні,

Що викликають сльози в переможця!

То сльози нільських ящурів."

І третій спосіб – опертий на традиції, про які говорив я тут. Amor fati – зріднитися з добою, що "голодна мов вовчиця". Вслухатися в її поезію, відчути її хвилюючий ритм, вжитися в її стиль, мислити її категоріями – за і проти, своє і чуже, поразка і тріумф. Знати, що не треба йти на приманку, ні в капкан, ні на "обітниці і асекурації". Відрікатися від "єретиків" і відступників від своєї віри. Не прислухатися до белькотіння фарисеїв, що проклинають "зоологічний націоналізм" і "хижацьку психологію" – не плюгавити тих великих чеснот, які нам залишили великі предки. І нарешті, як казав Величко, щоб "на останок, а найшкодлившеє" згадати – не нарікати на "обставини". Лише, як єпископ Серапіон з XIII в., мужньо визнати, що – "коли наша величність спокірніла", коли ми "стали посміхом народів", то це тому, що "ми самі звели на себе, як дощ з неба, гнів Божий".103)

Хто нарікає на обставини, той чекає спасіння від обставин. Хто винить себе самого, – той спасіння шукатиме у власній душевній і духовій регенерації.

Не в скалічених душах діячів XIX віку маємо шукати джерел цієї відмінності, цього дійсного не відродження, а переродження. Лише в епохах, адекватних духом нашій добі. Там є наші традиції. В тих далеких, але таких близьких нам духом, людях. Коли їх окриляла не "радісна тиха надія, мов квітка лілеї", а те всепоглинаюче внутрішнє полум'я, яке палило слабих і гартувало сильних.

Викликати з мороку минулого тіні забутих і оббреханих предків, тих, які любили життя і не за те лише, що було воно гарним, але і за його трагічність, не боячись цього.

Викликати і виплекати дух, який геніально відобразив Шевченко, коли благав собі, "коли доброї жаль, Боже, то дай злої" долі. Аби не "колодою гнилою валятися" а з долею змагатися.

Так звані традиції XIX віку, традиції лібералізму, демократизму, віри в силу гуманності, яка обеззброює, в "сльози нільських ящурів", віри в усякі химери, лиш не в себе і в свого Бога, ці традиції прийшов час поховати. До людини іншого типу, іншого стилю мусимо взивати, – бо ідеї свідчать про своє буття лише через стиль народів, через тип людей-творців. Взивати до воскресіння тої людини, яка тверезо дивилась на життя і в майбутнє, і вірила тільки в себе та ще в свого страшного і справедливого Бога, який ледачим не допомагає...

Лише там є наші традиції.

ПРИМІТКИ:

1. М.Драгоманов – "Листи на Наддніпрянську Україну".

2. "Хліборобська Україна", кн.п'ята 1924-25, ст.281-2

3. Микита Шаповал – "Українська Хата" 1913, Київ, ст.307

4. "Громадський Голос" 1937 ч.22. Н.Григоріїв – "Спогади "руїнника" ІХ і ін.

5. М.Драгоманов – "Австро-руські спомини" ст.34-6

6. М. Драгоманов – "Два учителі" спомини 1902, Львів ст.60

7. "Праці Укр. Високого Педаг. Інституту ім. М. Драгоманова". Збірник під заг. редакцією д-ра В. Сімовича. Прага, 1932 ст. 135-6. С. Русова – "Картина споминів про М. Драгоманова".

8. "Історія Русов или Малой Россіи" Сочин. Георгія Конмскаго, Москва, 1846.

9. М.Возняк – "Історія української літератури" Львів 1921 т.ІІ, стор.213.

10. Там же, стор 243.

11. Там же, стор. 252.

12. М.Костомаров – "Історичні монографії" Кн. IV т.ІХ. стор.214.

13. "Літопись Самійла Величка" Київ 1855, т.ІІ. стор.98-100

14. "Історія Русов" стор 138-9.

15. "Літопись Самійла Величка" т.ІV. стор.74

16. М.Возняк. там же т.ІІ стор.211.

17. М. Драгоманов – "Чудацькі думки" "Листи на Наддніпрянську Україну".

18. М.Возняк. Там же. т.ІІ. стор.216.

19. Самійло Величко. Там же. т. ІV. Стор 98.

20. М. Драгоманов. Там же.

21. М.Возняк. Там же. т.ІІ. стор.145

22. М. Возняк. Там же. т.ІІ. стор.179

23. М.Шаповал-Сріблянський – "Українська Хата" Київ, 1910. кн..7-12.

24. М.Грушевський – "З початків українського соціалістичного руху". М.Драгоманов – "Чудацькі думки".

25. М.Возняк. Там же. т.ІІ. стор.32.

26. М.Возняк – "Старе українське письменство" Львів 1922. стор.357.

27. "Історія Русов" стор.141.

28. М.Костомаров – "Гетьманування Ів. Виговського".

29. С.Величко. Там же. т.ІІ. стор. 31-4.

30. Універсал Стефана Кшиштофа з Острога і Остра Остряниці 1638 року. "Літопись" С.величка т.ІV. стор.142.

31. "История Русов" стор.204

32. С.Величко – "Літопись".

33. "Історія Русов" стор.229.

34. "История Русов" стор.98.

35. "Хліборобська Україна" Відень, 1921, кн..3. стор.63.

36. Григорій Наш – "Мораль". С.Петербург, 1912. стор.187-9.

37. гл. Про це докладно М.мухин – "Драгоманов без маски" і "Більше світла".

38. Софія Русова – "Рабіндранат Тагоре виховник" праці Укр. Високого Педагогічного Інституту ім.. Мих. Драгоманова в Празі. "Науковий збірник" т.І. під загальною редакцією д-ра Василя Сімовича. Прага. 1929. стор.301-2.

39. Л.Толстой – "Патріотизм і уряд".

40. Праці Укр. Вис. Педаг. Інституту ім. Драгоманова "Драгоманівський збірник" Прага, 1932. стор.2, 18 і ін. Там же "Збірник" т.І, 1929. стор. 303.

41. "Діло" (стаття О.Саліковського) ч.15.1924.

42. "Вперед", Львів, травень 1933, стаття Вол. Темницького.

43. "Исторія Русов" стор.18, 139.

44. "Нова Україна", Прага, 1922, ч.13-15.

45. С.Величко. Там же. т.ІІ стор.363.

46. "Літопись" пер. Коструби т.ІІ. стор.89.

47. Праці Укр. Вис. Педаг. Інституту ім. Драгоманова т.І, стор.303.

48. М.Грушевський – "Культурно-національний рух на україні в XVI-XVII вв." Київ-львів, 1912. стор.66.

49. "Хрестоматія церковно-словенская и древно-руская". Відень 1854. стор.277-9.

50. М.Возняк – "Старе українське письменство" стор.372 і наст.

51. "Літопись" С.Величка т. IV стор.305.

52. "Історія Русов" стор.63.

53. Праці Укр. Педаг. Інституту т.І. стор.297, 303.

54. К.Пушкар – "Націоналізм" Львів, 1933. стор.33, 34.

55. Там же, стор. 74 примітка.

56. Там же, стор.126.

57. Там же, стор.126.

58. Григорій Наш – "Мораль", Петербург, 1912 стор. 154-5, цитата з Драгоманова.

59. І.Франко – "Михайло Павлик", 1905. ЛНВісник. Стор.160 і наступні.

60. "Історія Русов", стор.111.

61. "Літопись" С.Величка т.ІV. стор. 144.

62. М.Костомаров – "Богдан Хмельницький" т.І. стор.276.

63. пор.Д.Донцов – "Козак із мільйона свинопасів", 1935, "Вісник". Стор.369.

64. І.Крип'якевич – "М.Костомарів" 1925 Львів "Стара Україна" V.

65. Д.Дорошенко – "Огляд української історіографії" Прага, 1923. стор.175-6, примітка про П.Житецького.

66. Там же, стор.190-91.

67. К.Пушкар. Там же. стор.60.

68. "Нова Зоря", 1933, ч.34, 1936, ч.42.

69. "Українська Хата" Київ, 1913. стор.305-6.

70. Український Соціологічний Інститут в Празі "Народознавство" І-ІІІ, 1931.

71. "Громадський Голос" 1938, чюз, Р.Літописець "Які були способи діяльності в нашім середньовіччі?"

72. "Нова Зоря", 7. ХІІ. 1933.

73. Н.Григоріїв – "Спогади "руїнника" 1937 "Громадський Голос" ч.29.

74. М.Возняк – "Старе українське письменство", Львів, 1922. стор.139.

75. "Праці Укр. Висок. Педагог. Інституту ім. М. Драгоманова", Прага, 1932, стор.18.

76. М.Возняк – "Старе українське письменство", Львів, 1922. стор.340.

77. "Пролетарська Правда" 21.VI.1925.

78. Назар Гнатюк – "Чужина у Шевченка", "Діло", 13.ІІІ.1933.

79. Добрий тон другої половини ХVІІІ в. (Почаївський друк з 1770 р.) М.Возняк – "Старе українське письменство" стор.474.

80. Oswald Spengler – Politische Schriften S. 86.

81. "Хрестоматія церковно-словенская й древно-руская" Відень, 1854. стор.232.

82. Там же. стор.276, 280.

83. С. Черкасенко – "Про що тирса шелестіла" – "Праці укр. інституту ім. Драгоманова", Прага, 1929. т.І. стор.299.

84. Квітка – "От тобі й скарб!"

85. "Літопись Самовидця" Київ, 1878. стор.113.

86. "Літопись С.Величка" т.IV. стор.137 і дальші.

87. "Літопись С.Величка" т.ІІІ. стор.173, 174, 286.

88. Там же т.ІІ. стор.31-4, 298.

89. М.Костомаров – "Історичні монографії", кн.IV. т.ІХ. стор.162-3.

90. "Маніфест Я.Руселія, шведського посла до козаків 1631 р." Записки Наук. Т-ва ім. Т.Шевченка, 1913р. Т. СХVII-CXVIII. Стор.66-67.

91. Там же стор.77.

92. Там же стор.127 з листа П.Дорошенка.

93. С.Величко т.IV стор.203, 217, 238, 264.

94. М.Костомаров – Історичні монографії т.ІХ стор.48, 227.

95. П.Куліш – "Отдєлєніє Малоросії" т.І.

96. М.Костомаров – там же і Возняк – "Історія української літератури" т.ІІ.

6 7 8 9 10 11 12