Пригоди славнозвісних книг

Анатолій Костецький

Сторінка 6 з 21

Дякувати Богові, на той час — 1988 рік — система книгорозповсюдження ще існувала й функціонувала досить ефективно, та й книга вийшла накладом у 108 тисяч примірників — фантастичний для сьогоднішнього дня тираж! — а отже ознайомитися з нею, доторкнутися до незамуленого джерела рідної мови змогли спраглі душі у найвіддаленіших куточках української — і не тільки! — землі…

Напевне, багатьох цікавить, звідки виникла сама назва книги — "Диво калинове"? Про це Дмитро Григорович розповів у передмові до видання книги "Диво калинове. Чари барвінкові", у серії "Шкільна бібліотека", що вийшла у видавництві "Веселка" 1994 року. Ось що він розповідає:

"Тепер мене часом питають: як виникла назва "Диво калинове"? А виникла вона з пісенності нашого слова. Спочатку написався вірш про рідну мову. Коли писав його, перед очима стояла червона калина, яку мати посадила під вікном і вишила на рушнику. Звідси рядки: "Ти наше диво калинове, кохана материнська мово". Коли згодом перечитував написане, знову згадалися солов’ї на калині, калинові мости. Постав образ калинового дива, і я подумав: оце ж і є назва книжки!.."

Книга Дмитра Білоуса "Диво калинове" — чи не єдина за своєю унікальністю поміж усіх-усіх україномовних поетичних книжок! Стверджую це абсолютно обґрунтовано, з повною відповідальністю. А унікальність "Дива калинового" — парадоксальна, бо вона полягає в аксіоматичності такого твердження: ця книга ніколи не перекладатиметься іншими мовами, вона приречена на "внутрішнє" функціонування-існування, на життя виключно в україномовній аурі, в контексті української культури.

Як відомо, чи не всі поети, як то кажуть, сплять і бачать свої книги перекладеними й виданими іншими мовами. Звичайно, кількість перекладів є своєрідним показником, як зараз модно висловлюватися, авторського рейтингу. Що ж, лишається побажати їм щасливих сновидінь. А ще — дай їм, Боже, бодай хоч комусь одному, сотворити за своє творче життя щось схоже з Білоусовим "Дивом калиновим", яке ніяких особливих інтернаціональних рейтингових оцінок не потребує, бо ця книга має чи не найвищий український рейтинг, бо належить вона Україні, бо є невід’ємною ознакою українства точно так, як і сама калина під вікнами української оселі чи то у прохолодній Канаді, чи то в далекій Аргентині, чи то в екзотичній Австралії!.. І в цьому — її унікальність, а життя у цієї книги попереду довге-пре довге, поскільки, окрім усього іншого, вона є віддзеркаленням самої мови, а "рідна мова є і вічно буде!"

БО В ДИТИНСТВІ БУВ РУДИЙ…

Всеволод Нестайко

Коли починаєш подумки мандрувати кращими дитячими книжками двадцятого століття, то майже відразу досить зримо й відчутно уявляєш таку собі "Казкову географічну енциклопедію", до якої увійшли б описи віртуальних країн, яких не знайти в жодному географічному атласі світу.

Зацікавлений подорожанин, гортаючи подібну енциклопедію, побував би, скажімо, у таких країнах, як Країна Оз Френка Баума чи в Країні Чудес Льюїса Керролла, у химерній Країні Гоббітів Дж. Р.Р.Толкіна або в Країні Брехунів Джанні Родарі…

На жаль, такої "Казкової географічної енциклопедії" досі ще не написано, тому у пропонованих розповідях про кращі казкові повісті минулого століття — так незвично для нас поки що звучить це визначення! — можна, окрім усього іншого, розглядати ще й як перше наближення до її майбутнього створення…

Як не прикро про це говорити, але доводиться констатувати той факт, що в українській дитячій літературі, на відміну, скажімо, від літератури Західної Європи, надто — Великої Британії чи Скандинавії, жанр повісті-казки взагалі, і казки з віртуальними країнами — зокрема, у двадцятому столітті не сягнув світового рівня.

На цьому невтішному тлі таким собі "монополістом", творцем і "владарем" казкових країн можна, мабуть, уважати відомого дитячого письменника, лауреата літературної премії імені Лесі Українки, багатьох інших премій і відзнак — Всеволода Зіновійовича Нестайка.

Гадаю, особливо представляти цього письменника не треба. Варто назвати лишень саме його прізвище — Всеволод Нестайко! — і відразу ж на обличчях переважної більшості дітей заквітнуть усмішки, а в очах їхніх мам і тат заграють веселі бісики. Та й чимало бабусь і дідусів це прізвище не залишить байдужими: вони тут же засвітяться сонечками, бо пригадається їм власне дитинство…

І немає в цьому анічогісінького дивного: адже дитячий письменник Всеволод Зіновійович Нестайко своїми веселими, дотепними, мудрими й непересічними повістями й казками радує, веселить і повчає, у найкращому розумінні цього слова, вже не одне покоління, бо за плечима в нього — десь під сотню виданих книжок, ціла авторська бібліотека! Та ще з десяток іскрометних пригодницько-фантастичних творів, нових казкових повістей чекають на робочому столі письменника на зустріч із малими читачиками.

Про твори та творчість Всеволода Нестайка можна було б, здається, говорити й говорити, але у цьому нарисі доводиться обмежитися розповіддю про створення популярної серед мільйонів малих читачів казкової повісті, точніше — казкової трилогії "В Країні Сонячних Зайчиків".

Повість-казка "В Країні Сонячних Зайчиків" була однією з перших книжок Всеволода Нестайка. Пригадую, як у далекому 1959 році — а то був рік першої з’яви казки — ця книга потрапила мені до рук. Годі й говорити, що, розгорнувши першу ж таки сторінку, я відразу забув про все на світі: який там футбол, які там козаки— розбійники чи перегони на самокатах! Адже перед тобою — справжній скарб, який не поступиться своєю вартістю усім скарбам корсарів південних морів разом узятих!

Одне слово, від часу знайомства з цією книгою прізвище Нестайко раз і назавжди лягло мені в душу, і вже потім я старався не пропускати жодної нової книги письменника — і ніколи не помилявся у своїх очікуваннях!..

А коли вже й сам почав писати для дітей, то мені пощастило особисто познайомитися з улюбленим з дитинства письменником, а згодом — і подружитися з ним на довгі— предовгі літа…

Коли говорити напівжартома — а тільки так, здається, і можна говорити про більшість непересічних творів Всеволода Нестайка! — то як казкар письменник почався саме з Країни Сонячних Зайчиків. Ба ні, власне казкарем він, мабуть, уже народився, бо з дитинства постійно вигадував щось таке химерно— хитромудре, що від подиву робили великі очі не лише його друзі-ровесники, а й рідні та вчителі.

А коли Всеволод Зіновійович підріс, то якось подумав: "А чого б мені не порадувати— подивувати дітей України в цілому, га?!." — і почав, користаючи слова з його славнозвісних "Тореадорів з Васюківки", писати, писати, писати, а потім — друкуватися, друкуватися, друкуватися!..

Отак, зрештою, він і зробився улюбленим письменником не лише дітей України, а й дітлашні у багатьох країнах світу: адже його твори перекладались і перекладаються десятками мов інших народів.

Як же народилася відома повість-казка "В Країні Сонячних Зайчиків"? За словами самого письменника, сонячних зайчиків вигадав, звичайно, не він. Сонячних зайчиків вигадав той наш далекий пращур, невідомий самодіяльний лінгвіст-словотворець, який уперше побачив оддзеркалену сонячну плямку і назвав її сонячним зайчиком.

Про живого сонячного зайчика з довгими вушками, лапками та куцим хвостиком писало багато поетів, але відкрити й описати казкову Країну Сонячних Зайчиків пощастило саме Всеволоду Нестайку. А було це так…

Одного сонячного ранку перед пробудженням наснилося письменникові, що на його носі сидить живий сонячний зайчик і золотим пензликом малює на його щоках ластовиння — до речі, у дитинстві Всеволод Зіновійович, за його словами, був рудий і веснянкуватий! — і він одразу прокинувся й відчув якусь незвичайну радість, передчуття щасливої несподіванки, і йому страшенно закортіло відразу ж сісти за письмовий стіл та й розпочати писати про отих лоскотливих і бешкетних сонячних зайчиків!

Так і народилася повість-казка "В Країні Сонячних Зайчиків" й одразу зробилася улюбленим читанням української дітвори.

Невдовзі Країна Сонячних Зайчиків зажила своїм власним життям, одкрила, так би мовити, свої повноважні представництва в Росії, Білорусі, Грузії, Литві, Латвії, а згодом — і в англомовних країнах.

Після такої, майже всесвітньої, слави, яку набула Нестайкова Країна Сонячних Зайчиків, письменник гадав, що вже більше не писатиме про неї та про її мешканців, але, на щастя, помилився!..

Років із тридцять тому, під час виступу в одній із шкіл, до письменника, як він сам пригадував, підійшла вчителька молодших класів і розповіла йому, як вона читає дітям у класі про сонячних зайчиків, і що вони разом навіть придумали гру в Країну Сонячних Зайчиків: створюють малюнки до цієї казки, а переможцям конкурсу вручають посвідчення почесних громадян Країни Сонячних Зайчиків.

Письменника ця розповідь страшенно зворушила, й він сказав учительці: "Та ви ж просто чарівниця із Країни Сонячних Зайчиків!" і після цього почав думати над новою казковою повістю, героїнею якої була б ота вчителька — Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків.

І десь через п’ятнадцять років по тому з-під пера Всеволода Нестайка з’явилася нова казкова повість, яка була своєрідним продовженням попередньої, де фігурувала ота Незнайомка, бо, на глибоке переконання письменника, класні керівники — то класні чарівники: недарма ж у вчителів улітку не один, як у всіх інших громадян, а два місяці відпустки — один місяць вони відпочивають, а другий — навчаються на курсах підвищення кваліфікації класних чарівників у Країні Сонячних Зайчиків!

Саме із цієї, можна сказати — фундаментальної, думки і народилася нова повість-казка "Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків".

Як розповідав мені Всеволод Зіновійович, йому здавалося, що тепер він уже точно ніколи й нізащо не повернеться більше до сонячних зайчиків, але… Ох, уже це "але"! Нікуди від нього дитячому письменнику, який пише пригодницькі твори, не подітися!.. Так от… Але одного разу виступав Всеволод Нестайко знову ж таки у школі, й одна дівчинка раптом сказала: "А я на вас ображаюсь! У вас майже всі головні герої, крім хіба що Космо-Натки, — хлопці. А дівчатка завжди другорядні. Ви, мабуть, їх просто не любите!.."

За словами письменника, він одчайдушно зреагував на докір дівчинки розпачливим вигуком: "Боже збав! Люблю! Дуже люблю! Просто жити без дівчат не можу! І письменником став тільки після того, як у мене донька народилася!"

На що оте цікаве й настирливе дівча кинуло: "Тоді напишіть про дівчинку в якійсь казковій країні!.."

Це вже було пряме соціальне замовлення! Діватися було нікуди, тож довелося письменникові знову братися за перо та й повертатися до своїх давніх фантазій…

Так і народилася нова казкова повість "В Країні Місячних Зайчиків", де головною героїнею стала дівчинка Ганнуся, або просто — Нуся.

Зрештою, протягом чотирьох десятиліть уклалася казкова трилогія, яка під загальною назвою "В Країні Сонячних Зайчиків" вийшла у видавництві "Довіра" у 1994 році і, здається, нарешті "закрила" цю "зайчикову" тему для Всеволода Нестайка назавжди — а втім, хто його знає!..

1 2 3 4 5 6 7