У Баума песик Тотошка — німий, але мені здавалося, що в чарівній країні, де розмовляють не лише птахи та звірі, а й люди із заліза та соломи, розумний і відданий Тотошка також має розмовляти, — і він у мене заговорив…".
Після виходу книга Олександра Волкова, як і книги Френка Баума, отримала зливу відгуків, була тричі перевидана протягом одного року і змусила свого автора зреагувати на вимоги читачів і знову засісти за робочий стіл — за її продовження. Ними стали нові казкові повісті, вже досить далекі від свого першоджерела і цілком самостійні: "Урфін Джус та його дерев’яні солдати", "Сім підземних королів", "Жовтий туман" та інші. За мотивами казки Олександра Волкова почали з’являтися п’єси, лялькові вистави, мультфільми…
І все ж таки, віддаючи належне фантазії й таланту Олександра Волкова, не слід забувати, що власне "батьком і творцем" казкової країни Оз був Френк Баум, книжки якого, як і книжки його російського "спадкоємця", виходили чималими накладами і в нас, в Україні, як російською, так і українською мовами, зокрема — у видавництві "Веселка", хоча в жодній із них, на жаль, не подавалося відомостей, викладених вище.
КАЗКИ УПРАВЛЯЮТЬ ЖИТТЯМ!
Сельма Лаґерлеф
За поширеним ледь не в усьому світі повір’ям, якщо людині, а особливо — дитині, сниться, що вона літає, то це означає одне— однісіньке: вона росте!
Прадавнє прагнення людини — літати! — віддзеркалилось і в безлічі міфів, легенд і казок, починаючи від упертого Ікара. І на чому тільки не літають у казках! Тут і летючі скрині, і килими-літаки, і мітли зі ступами, і ще чимало інших фантастично— "технологічних" засобів.
Не виняток і літературні казки XX століття, в яких герої літають або самі по собі, як Пітер Пен, або за допомогою пропелера, як знаменитий Карлсон, або навіть на звичайнісіньких хмарках, як мешканці Долини Мумі-тролів…
А є ще, так би мовити, і "шведський варіант" нашого Телесика, який для мандрівки також використав гусака. Це — Нільс Хольгерсон, малий дев’ятирічний хлопчина із Швеції, відомий дітям багатьох країн світу ось уже кількох поколінь. Він став другом, порадником, прикладом доброти, чуйності, щирості і сучасним дітям, які й сьогодні, затамувавши подих, мандрують разом із ним на спині гусака Мартіна та з дикими гусьми всією Швецією, потрапляють у безліч незвичайних пригод і з честю виходять із найскрутніших ситуацій.
А придумала Нільса Хольгерсона і написала книгу про його мандрівку з дикими гусьми найвідоміша письменниця Швеції Сельма Лаґерлеф, про славнозвісну книгу якої і йтиметься у пропонованому нарисі…
Народилася Сельма Лувіса Оттілія Лаґерлеф 28 листопада 1858 року в садибі Морбакка, що у Вермланді, одній із наймальовничіших областей Західної Швеції.
Саме ця садиба з її розкішним садом, а також природа Вермланда згодом дістали постійну прописку у найкращих книгах майбутньої письменниці. Батько Сельми, дворянин, був відставним військовим, а мати — вчителькою. Тож спершу Сельма отримала домашню освіту, займаючись найнеобхіднішими шкільними предметами разом із мамою.
У садибі батьків, де мала Сельма провела кращі роки свого дитинства, сіяли хліб, саджали троянди, розбивали квітники з дивовижними квітами, ткали полотно та співали народні пісні, які жадібно вбирало в себе мале дівча.
Майже кожного вечора дівчинка слухала казки, які їй охоче, без прохань і нагадувань, розповідали бабуся та рідна тітонька. А знали вони їх чимало. І не лише казки чула від них мала Сельма — знали вони безліч легенд, народних оповідок, саг і сказань.
Зрозуміло, що таке життя в садибі батьків не могло не позначитися на творчості майбутньої письменниці. Згодом згадувала Сельма Лаґерлеф у своїй автобіографічній повісті: "Вже з семи років я думала про те, щоб стати письменницею".
Дівчинка в ті рожеві й фантазійні роки свого безтурботного дитинства списувала просто стоси паперу власними віршами, казками, оповіданнями, п’єсами і навіть… романами! А ще вона організувала при садибі театр, де акторами були діти.
Та найбільше, напевне, майбутню всесвітньо відому письменницю вабила з дитинства саме казка. Навіть згадану автобіографічну повість Сельма Лаґерлеф назвала досить промовисто "Казка про казку" і починала її такими словами: "Жила собі на світі казка, якій страшенно кортіло, аби її розповіли та вивели у широкий світ…".
Так і вчинила Сельма Лаґерлеф із казкою про Нільса Хольгерсона, коли подорослішала і стала, як їй і мріялося, справжньою письменницею…
Підучившись у мами-вчительки, Сельма вступає до одного із стокгольмських ліцеїв, де готується до навчання у вчительській семінарії. По закінченні її 1880 року Сельма Лаґерлеф їде працювати вчителькою у невеличке містечко Ландскруне. Там вона викладає різноманітні предмети у початковій школі для дівчат — і пише, пише та пише…
Саме тут у 1881–1891 роках була написана блискуча "Сага про Сету Берлінга", яка, разом із казковою повістю "Чудесна мандрівка Нільса Хольгерсона на диких гусях по Швеції", і принесла письменниці світову славу, зокрема, у 1909 році вона була удостоєна найвищої у світі літературної нагороди — Нобелівської премії "за благородний ідеалізм та багатство фантазії"…
Як же народжувалася казка про Нільса?
У 1901 році Спілка народних учителів Швеції звернулася до Сельми Лаґерлеф, уже відомої на той час письменниці, із пропозицією написати підручник з географії рідної країни для дев’ятирічних дітей — у співавторстві, тобто разом з іншими письменниками, вчителями, географами.
Сельма Лаґерлеф саму пропозицію прийняла охоче, але від будь-якого співавторства категорично відмовилася! "Якщо я вже беруся за якусь роботу, то маю відчувати й усю міру власної відповідальності за неї. Аби книга вийшла такою, якою хочеться мені, здається, я мушу пустити в хід усю свою вигадку і всю свою майстерність. Хочеться робити те, що до душі, що диктує моя фантазія".
Письменниця лише попросила прислати їй потрібні для підручника матеріали, що, на щастя, Спілка вчителів і зробила досить швидко, як зараз кажуть — оперативно.
І от на тривалий час Сельма Лаґерлеф стає не тільки письменницею, а й перебирає на себе професії етнографа, географа, ботаніка, орнітолога, фольклориста, історика й зоолога. Але всіх перелічених професійних знань для написання книги, якою вона бачилася Сельмі Лаґерлеф, не вистачило, і авторка вирішила здійснити мандрівку рідною Швецією.
Вона об’їздила, обдивилася та облазила, у прямому розумінні, щонайглухіші куточки своєї країни, навіть спускалася в одну із найглибших шахт!.. "Подумки я запитувала себе: що мусить у першу чергу знати дитина, про що мусить мати свіже, живе уявлення? І відповідь, зрозуміло, напрошувалася сама собою: перше, що мають знати малюки, це — їхня власна країна!" — згадувала потім цей період Сельма Лаґерлеф.
Проте остаточний задум книги сформувався у письменниці лише 1905 року після відвідин колишнього маєтку батьків — колиски її дитинства. Саме тут, за словами Сельми Лаґерлеф, і відбулася її уявна зустріч із майбутнім героєм її казкової повісті. Ось як про це розповідала сама письменниця: "Восени 1905 року я відвідала колишню садибу моїх батьків, де провела кращі роки дитинства.
Я гуляла старим зарослим садом і раптом почула якісь зойки!.. Хтось жалібно кликав на допомогу… зрозуміло, що я тут-таки поспішила на поклик — і побачила крихітного чоловічка — як я потім роздивилася, то був маленький на зріст хлопчик, — справжнісінький хлопчик-мізинчик! — так от, цей чоловічок одчайдушно відбивався від величезної розлюченої сови, яка з невідомих причин налітала на нього, мов вихор. Напевне, птах подумав, що то така собі смачнюща миша, от і вирішив, розбишака, поласувати…
Не знаю як, але мені вдалося прогнати нападницю-сову, і чоловічок ґречно подякував мені за допомогу. Він назвався Нільсом Хольгерсоном і розповів мені свою історію: як його зачаклував сердитий домовик, щоправда — справедливо, бо Нільс позбиткувався над дідуганчиком; як він, що перетворився на такого собі хлопчика— мізинчика, разом із гусячою зграєю мандрував усією Швецією.
Слухаючи його розповідь, я дедалі більше й більше раділа. "От так щастя, — думала я, — зустрітися з тим, хто верхи на гусячій спині пролетів усю Швецію!"
І я вирішила: коли повернуся додому, неодмінно опишу його розповідь у своїй книзі!.."
Так вона і вчинила. Повернувшись до Стокгольма, Сельма Лаґерлеф одразу засіла за письмовий стіл — і от уже навесні, а саме — у травні 1906 року письменниця надсилає видавцеві перші сто сторінок своєї казкової повісті про мандрівку Нільса. А вже восени, 24 листопада цього ж року, було завершено перший том цієї книги!
Як тільки видавці не пропонували назвати книгу! І "На спині птаха по Швеції", і "Країна дитячих мрій", і ще щось подібне, але Сельма Лаґерлеф категорично наполягала на власній назві "Чудесна мандрівка Нільса Хольгерсона на диких гусях по Швеції" — і видавці, зрештою, здалися…
Таким чином, саме 24 листопада 1906 року Нільс Хольгерсон уперше відправився в політ — до дітей Швеції, аби згодом облетіти майже всіх дітей світу!..
Другий том своєї казкової повісті письменниця планувала закінчити восени наступного року, але, на жаль, ще з весни її почали просто переслідувати всілякі сімейні негаразди, робота не йшла, як хотілось, і лише в грудні 1907 року Сельма Лаґерлеф змогла покласти на стіл видавців завершений другий том, який досить швидко прикрасив полиці книгарень.
Ось уже майже десять поколінь дітей світу читають і перечитують славнозвісну книгу Сельми Лаґерлеф — адже казку перекладено майже на сорок мов, а в рідній Швеції вона витримала сотню видань! Не помилялася письменниця, коли говорила: "Допоки дітям весело читати цю книгу — вона перемагатиме!"
І якщо вам колись доведеться потрапити до Швеції, ви на власні очі пересвідчитеся в тому, що Нільс Хольгерсон, народжений фантазією Сельми Лаґерлеф, став національним героєм цієї країни, одним із 'її символів. По-перше, вже з 1950 року встановлено премію за кращу книгу для дітей — премію імені Нільса Хольгерсона, якою, до речі, однією з перших нагороджено Астрід Ліндґрен. По-друге, майже в усіх готелях країни висять рекламні плакати й роздаються буклети з пропозицією здійснити мандрівку по Швеції за маршрутом Нільса.