Тим часом Нора вела далі:
– Але не скажу. Це таємниця, – пирснула вона.
– Мальво, ми до тебе з проханням: вилікуй оцього хлопця, – Нора вказала на Вінсента, що походжав навколо друзів зі словами:
– Які гагні метелики, а які квіти!
– Добре, проходьте, – запросила Мальва.
Діти зайшли до будинку. Стіни були прикрашені пучками засушених трав та квітів.
– Сідайте, – мовила дівчина і пішла в іншу кімнату.
Діти посадили Вінсента на ліжко, а самі розташувалися на дивані.
Тут зайшла Мальва. "Вона рухається дуже граційно", – помітив Хлоє.
Мальва пильно глянула на Вінсента:
– Він є обраним, тому зараз почувається таким безмежно щасливим, – мовила знахарка. – Це не захворювання, це минеться, як тільки він виконає свою місію. Так на нього діє навколишня природа, весняні барви лісу, східна сторона світу, звуки флейти, сузір’я Дракона. Усе це випромінює особливі біоритми, що активізують відповідний стан людини. Неподалік розташоване велике смарагдове озеро – водна стихія підсилює вплив інших чинників. До речі, дракон є твариною-символом зеленого кольору у всесвіті.
– Так, так, справді, Вінсент опинився в цьому стані, коли взяв до рук Саймона, – пригадала Нора.
– Ось бачите, – вела далі Мальва, – система символіки кольорів відкрила потужне джерело енергії, що діє на глибинних рівнях буття.
– Нічого не розумію, виходить цей стан у Вінсента створено під впливом багатьох факторів, що є символами загальної системи кольорів? – вражено перепитала Ернеста.
– Саме так, – підтвердила Нора, – системи символіки кольорів. Ви ж у школі Рондо, мабуть, уже вивчали кольористику! І мене на уроках уже трохи познайомили з нею.
– А що ти говорила про те, що він обраний? – втрутилася в розмову Аліна, звертаючись до Мальви. – Але обраний ким і для чого?
– Скоріше чим? Джерело буття відкриває цей стан безмежного щастя тільки тим, у кого в душі панує стан стійкої рівноваги, хто сприймає світ через призму свого життєвого оптимізму.
– Неймовірно! Невже все це вивчають у вашій школі? – захоплено вигукнула Аліна.
– Так, але в ході вивчення різних предметів, які дозволяють потім зібрати набуті знання, створивши загальну картину уявлень, – відказала Мальва. – Наприклад, систему відповідностей я вивчала вже аж у восьмому класі, тобто минулої чверті.
– Але поясни, будь ласка, чому Вінсент перебуває в цьому стані? Яка мета цього переродження? – дещо оговтавшись, захоплено повторив запитання Аліни Хлоє.
– Певно, у вас є якийсь магічний символ, яким користувався і Вінсент, – висловила припущення Мальва.
Розділ XVI. Захисна властивість медальйона
Нова властивість – захисна.
У ній оновлення, весна!
– Медальйон! – в один голос вигукнули Аліна та Хлоє. Вони миттю дістали свої медальйони, але ті нічим не виказували якогось особливого стану.
– Ось він – символ життя! – схопився на ноги Вінсент і потягнувся до найближчого медальйона.
Як тільки Вінсент його торкнувся, той немовби ожив у його руках і заіскрився смарагдовим сяйвом. З медальйона вихопився потужний струмінь води, який почав рости просто на очах у здивованих дітей. Потік вигравав у польоті звуками флейти, передаючи чудову мелодію щастя та безмежної радості. Майже сягнувши стелі, він розділився на чотири струмені, які утворювали прозоре шатро і, стікаючи з боків до підлоги, знову слухняно поверталися в медальйон. Діти опинилися у водяному циліндрі, огорнуті з усіх боків потоками. Лише Вінсент був відділений від них, перебуваючи в центрі водяного стовпа. Повіяло прохолодою. І враз медальйон завібрував, випромінюючи веселкові кола енергії.
– Ой, що це з ним?! – здивовано вигукнув Хлоє. – Ми ніби у водяному мішку!
– Це не просто вода, – відказала Мальва. – Медальйон створює потужний енергетичний щит, який може захистити не тільки від куль та мечів, а й від чарів чорної магії.
– Погляньте, яка веселка пгобігає колами! – радів Вінсент.
– Так, але ця веселка має лише чотири кольори, – відказала Юі.
– Зверніть увагу на черговість її кольорів, – проказала Мальва, – спочатку білий, потім смарагдовий, далі червоний і, нарешті, жовтий.
– Це як чергування пір року – зима, весна, літо, осінь, – зауважила Юі.
– Зима має білий колір! Пригадується замок Ліза – там всюди білий мармур, кришталь та сіль, – промовила Аліна.
– І білий сніг, – додала Ернеста.
– Ну, звісно, то ж північні краї, – мовила Юі.
– А тигр, мабуть, символ білого кольору, – здогадалась Аліна. – Він відкрив мені магічну властивість медальйона, яка допомогла нам усім врятуватися!
Веселкові кола продовжували поширюватися. І ось друзі опинилися в зовнішньому білому колі, що його випромінював медальйон. Діти оточили Вінсента, взявшись за руки, відчули серцями чистоту, щирість та тепло душі друга. Вони тоді збагнули, який же безцінний скарб – їхня дружба! Хлоє глянув на Аліну – в променях срібного сяйва вона здалася йому схожою на наречену. Аліна відчула його погляд і підвела очі. Схрестились погляди! Саме тоді Хлоє відкрив для себе нове почуття – безмежної любові, яку здатен пронести в серці через усе життя, долаючи будь-які перешкоди, залишаючись завжди вірним своїм ідеалам. Це було біле коло – коло дружби та любові.
Та на друзів уже накочувалася нова хвиля почуттів і емоцій. Усіх охопило всепоглинаюче почуття безмежної радості та щастя як винагорода за щиру дружбу та любов, за всі пережиті тривоги, подоланий страх, за самопожертву. Це було смарагдове коло.
За ним прокотилося червоне, ніби язики полум’я охопили усе довкола! Але, згораючи в цьому праведному вогні, як пташка Фенікс, усе живе відроджувалося знову, щоб буяти з новою силою. Кожен відчув цю силу в серці та в душі, став загартованим, готовим до бою, до будь-яких випробувань. Це було коло сили та здоров’я.
Нарешті, останнє, жовте коло магічної веселки накрило всіх присутніх. Друзі відчули мудрість віків, яку накопичив всесвіт, їм передалася мудрість поколінь цих прадавніх земель. Коло вінчало їх голови ореолом золотавих променів слави і духовних скарбів. Це коло мудрості та багатства.
Водяні струмені поволі слабшали і згодом повністю зникли в медальйоні. Магічні ж кола енергії медальйона покотилися далі, оновлюючи, очищаючи та відроджуючи довкілля.
– Ось що значить "вийти сухим з води", – пожартував Вінсент.
Він почувався вже значно краще, та все ж знову присів на краєчок ліжка. Діти розступилися, пропускаючи до нього Мальву. Вона підійшла, поклала руку на голову Вінсента і прошепотіла:
– Ляж.
Хлопчик так і зробив. Мальва, не знімаючи руки з чола Вінсента, щось проказала, і він заплющив очі. Потім цілителька вийшла з кімнати.
Хлоє кинувся до друга, проте Нора смикнула хлопця за рукав:
– Сядь, Мальва знає, що робить!
Хлоє хотів був запротестувати, але в кімнату увійшла Мальва, вона тримала в руках кухоль з чимось смердючим і зеленим. Підійшла до Вінсента і хлюпнула йому в лице вмістом кухля. Хлопчик розплющив очі, і Мальва дала йому випити з кухля те, що лишилося. Дівчина допомогла Вінсентові підвестися, і той, похитуючись, рушив до друзів, а дурнуватий вираз з його обличчя безслідно зник.
– Більше він не буде також і картавити, – сказала Мальва. – Інакше – я не знахарка!
Діти, палко подякувавши і ввічливо попрощавшись, вийшли з будиночка. Всі, хто зустрічався дорогою, радо їх вітали – усі мешканці Нотрі відчули дію магічного медальйона. Шестеро дітей з драконом вирушили на південь країни, до міста Амрі.
Розділ XVII. Зброя
Магічна зброя, як не як!
Ти з нею проти зла вояк.
Надвечір мандрівники постукали в двері Нориного дому. На поріг вийшла жінка в біло-рожевій сукні. Коси в неї були кольору цитрини. Жінка дивилася на них мигдалевидними очима Нори.
– Норо, я вже хотіла шукати тебе. А це твої друзі? – запитала жінка.
– Так, мамо, вони допомогли відшукати Саймона.
– Ну, що ж, познайомимось! Мене звати Дженет.
– Привіт, ой, добрий день! – привітався Хлоє, а за ним і його друзі.
Дженет запросила всіх додому. Мандрівники зайшли до оселі, просторої, з високою стелею. Стіни були пофарбовані в червоний колір, а підлога вкрита доволі великим килимом, за формою схожим на квітку. На стіні теж висів килим із зображенням двох цуциків, які, весело погавкуючи, ганялися один за одним. Це був магічний килим, що передавав динаміку рухів та мелодійність звуків, по кімнаті линув спів птахів та гавкіт собак.
– Джоне! У нас гості! – гукнула Дженет.
– Що? Іду, іду, – почулося буркотіння із сусідньої кімнати.
До гостей вийшов доволі товстенький чоловік. Він був повною протилежністю своїй дружині: очі сірі і круглі, мов дві тарілочки, а вдягнений у костюм коричневого кольору з жовтою в метелики краваткою.
Дітей незабаром посадили за стіл, що вгинався від їжі та різноманітних напоїв. Після смачної вечері гостинні господарі запросили погостювати в них. Діти, забувши про небезпеку, погодились, хоча магічна карта, що залишилася в руках Ліза, могла виказати їх місцезнаходження.
Будинок Дженет і Джона був розташований біля самісінького кордону, та він стояв на землі Рондо. Поруч з будинком сріблястою стрічкою, пронизуючи простір, звивався повітряний кордон. Він відділяв будиночок від саду, перетинаючи двір. За ним простягались простори країни Мано.
Дітей покликали до сніданку, стіл знову був заповнений різними стравами та напоями. Але тільки Хлоє підніс ложку до рота, як двері відчинилися і в хату ввалився… Ліз!
Юі швидко шмигнула під стіл і потягнула друзів за собою. Майже тієї ж миті озвався Ліз:
– Ви не бачили п’ятьох дітей-втікачів?
– Не бачили! І зійди з килима, він чистий! – крикнув Джон.
– Сходжу, сходжу… – непроханий гість позадкував до дверей і зник за ними. Ліз знав, що господар будинку колись був хоробрим воякою. Зобри кажуть, що в його арсеналі є навіть два уславлених мечі!
За кілька хвилин із схованки визирнули діти.
– Нам потрібна зброя! А то сидітимемо, як миші в норі! – гомоніли між собою друзі.
– Про що ви там шепочетесь? – запитала Нора.
– Та нам пригодилась би зброя, бо на війні, як на війні, – пояснила Юі.
Нора переповіла її слова батькам.
Джон підійшов до килима, що висів на стіні, і відкинув його. Собачки вмить завмерли , а діти побачили три полиці зі зброєю! Там були і луки зі стрілами, і кинджали, і бойові сокири, і списи, і ножі, і молоти, і булава, і мечі, а ще щити та обладунки.
– Беріть, – мовив господар.
– Тут є мечі, про які згадував Вінсент у замку Ліза! – захоплено промовив Хлоє.
– Мечі, хоч і виготовлені з різних металів, проте мають однакові магічні властивості, – проказала Дженет, – від їхніх ударів зобри не вмирають, а лише переходять до іншого світу.