Карла Лібкнехта), він зустрів Остапа Вишню, який після самогубства Хвильового ніде не появлявся. А як ішов, то хіба з дружиною, Варварою Маслюченко. Обоє вони хвалилися Гірнякові, іцо за ними вже кілька днів стежать сексоти (таємні аенти ГПУ). Але цього разу Остап Вишня побачив, що й за Гірняком слідкує такий самий тип, в такому ж одязі — в такому самому плащі з хутряним ковніром.
Остапа Вишню заарештували вночі з 25-го на 26-те грудня 1933 року. Всю ніч робили трус так, що й сусіди чули. А 27-го грудня заарештували й Гірняка, якого 4 місяці тримали в одиночці. Йому лишили на столі заяву Остапа Вишні про те, що він признавався до членства організації YBO. Пізніше Остап Вишня казав Гірнякові, що такі підроблені заяви ГПУ часто робить, щоб показати, що спільник, мовляв, признався. Такі підроблені заяви вже фігурували з підписами Ялового, Пилипенка, Слісаренка.
Отже Остапові Вишні приготувало ГПУ найбільше й найстрашніше обвинувачення, що він нібито мав застрелити Павла Постишева, якого Москва поставила на чолі комуністичної партії України і якому Сталін доручив покінчити з непослухом наркома освіти М. Скрипника та розгромити український культурний фронт. Остап Вишня так був заскочений таким обвинуваченням, що не міг того зрозуміти, де воно взялося. Слідчий ГПУ Гордон став пояснювати:
— Павле Михайловичу, вам було доручено вбити Павла Постишева.
— Звідки ви це взяли? — питав Вишня.
— Павле Михайловичу! ГПУ і комуністична партія знає все! Ми точно знаємо, який був ваш плян: ви повинні були прийти до будинку ЦК з делегацією письменників на авдієн-цію до т. Постишева і під час розмови ви мали витягти з кишені наган і застрелити одного з вождів нашої партії, а саме — т. Постишева!
— Ні, громадянине слідчий, — я цього не хочу! — сказав Вишня.
— Що значить, "не хочу"?
— А тому не хочу, бо ви сьогодні доручаєте мені вбити Постишева, а завтра, чого доброго, пришиєте мені — знаси-лування Клари Цеткін* ... Ні, вже дошукуйтесь чого іншого. Я людина сімейна ...
Тут, як згадує Й. Гірняк, Ґордон і сам розреготався:
— Павле Михайловичу, даю вам слово чекіста, що того злочину проти радянської влади вам інкримінувати не будемо. А ось атентат на Павла Постишева беріть на себе, бо цьо-
* КлаЛа Цеткін (1857 — 1933) — одна з засновників комуністичної парти Німеччини.
Остап Вишня в 1915 році
то вимагає від вас наша партія і наш уряд.
Це так діяла гуманна й невинна в усіх злочинах партія. Чотири місяці, день-у-день, Ґордон викликував Остапа Вишню й домагався, щоб він признався в тому, що належав до УВО та готувався до вбивства Постишева, аж поки домігся свого. Остап Вишня під тиском і примусом ПТУ признався, що він нібито плянував вбити Постишева. Не було вже сили упиратися далі. Вишня думав, що краще бути терористом, ніж контрреволюціонером. Так, мовляв, тебе хоча героєм прославлять...
Протягом усього травня 1934 року Остап Вишня був в одній камері з Гірняком і про все це розповідав йому, а Гірняк Вишні. Серед їхніх слідчих були такі прізвища: Ленлевський, Долинський, Соколов, Пустовойтов, Крайчий. Але все це, як зазначає Гірняк, були псевда.
А 1-го червня Вишню забрали з камери, а Гірняк незабаром опинився на Поповому острові, біля Соловецьких островів. Там він зустрівся з Лесем Курбасом, славним артистом і мистецьким керівником театру Березіль у Харкові.
"Цілі століття, міркував Гірняк, українська людина мандрує під конвоєм (москаля — Д.Ч.) і без конвоя по немощених шляхах далеких світів, бо на рідній землиці до господарювання — головонька не та!"
30.8.1934 року, пройшовши 500 кілометрів, Гірняк прибув до Ухто-Печорського концтабору, де знову зустрівся з Остапом Вишнею та Волод. Ґжицьким. Там же перебував і Максим Лебідь, колишній завідувач харківського Літературного клюбу, а також деякий час був редактором сектору мистецтва у в-ві "ЛіМ".
Тут Гірнякові, якого вислали всього на три роки, пощастило влаштуватись у таборовому театрі. Він виступав часто на сцені з гумористичними творами, вся заля щоразу гриміла від захоплення. Остап Вишня сидів собі одного разу в кутку, коли засланці попросили Гірняка розказати щось з гуморесок Остапа Вишні. Гірняк розповів гумореску Остапа Вишні "Ярмарок" українською мовою, бо досі він мусив виконувати все російською. Заля, як згадує Гірняк, завмерла, а в багатьох з'явились на очах сльози. Це рідна мова вдарила так по серцях українців, яких там була більшість.
Після концерту Гірняк запитав Вишню:
— Що сталось? Чого люди заплакали від вашого веселого ярмарку?
Остап Вишня сказав:
— Богзна!? Мабуть, я такий нетямущий письменник: напишу сумне — люди сміються, напишу веселе — вони плачуть. Ось клянусь, як тільки пощастить пережити цю халепу, — затурюсь в сибірську гущавину і там розставлю сільця на зайців, сіті на рибку і нехай мені рука всохне, коли я нею візьмусь за перо!..
І хоч в таборі були майже самі українці, комендант після виступу Гірняка зайшов і сказав йому, щоб він більше не дозволяв собі отсебятіни, тобто щоб не розповідав гуморесок українською мовою.
Йосип Гірняк скоро набув там великої популярносте, і його призначили директором театру. Деякий час і Вишні жилося краще. Гірняк навіть взяв його до свого окремого приміщення, і Остап Вишня був його неофіційним дорадником. Спали на одному ліжку й відкривали свої душі один одному.
Остап Вишня тепер дуже шкодував, що підписав в ГПУ зізнання про те. що він нібито був в контрреволюційній організації УВО. Він казав:
Хто зна, чи я не віддав би рештки мою життя за те, щоб моє слідство знову почалось спочатку, щоб я мав змогу справити ту трагічну помилку, яку я допустив, взявши на свою душу отой ідіотський атентат на ідіота ііосіишева!.. Може б і без тої плями я ходив би так само по таборі, як ходжу тепер, але з чистою совістю і з пошаною до себе самого. Яка мара штовхнула мене на це безумство? Якими засобами ця пекельна машина добивається свого і скручує людину в баранячий ріг — то один Господь знає!?
Остап Вишня також багато допоміг Гірнякові, коли від Вишні вимагали заяви проти Гірняка, щоб спекти проти нього нову справу. До Остапа Вишні навіть приїздила його дружина, артистка Варвара Маслюченко, але коли вона повернулась назад, то її заарештували і вислали з дочкою на поселення до Архангельська. Це дуже пригнобило Остапа Вишню, і він почав душевно занепадати.
Тим часом в 1935 році стався замах на Кірова, першого секретаря ЦК партії в Ленінграді. Його забив колишній офіцер царської армії Котолинов. Але це було приводом до нових арештів і розстрілів, особливо в Україні й по концтаборах. Тоді ж викликали одного дня Остапа Вишню й повідомили, що його посилають за 700 кілометрів до іншого табору на Печору. Але він мусить іти сам пішки при лютому морозі, коли денне світло триває всього 2 — 3 години на добу. Та добрі люди допомогли, що дали йому конячку, і він мав везти туди для дослідної станції геологічну апаратуру. Це ж був терен Воркути, Остап Вишня мав доїхати туди за місяць, але поруч воза мав іти пішки, бо віз був дуже навантажений скринями. А в 1938-му році Вишню знову пригнали пішки з Кожви за 500 кілометрів до Чіб'ю. Він цілком захворів і лежав у цегельні, борючися із смертю. Ці катівські накази про смертельні мандри давав уповноважений НКВД Кашке-тін, який переглядав справи в'язнів і сам додавав нові роки ув'язнення.
Гірняк, діставши записку від Остапа Вишні, почав шукати засобів, як вирвати його з цегельні. Допоміг жид По-ріц, що керував санітарною частиною та аптекою. Вишню перевели на роботу санітара до амбуляторії. До того ж Остап Вишня мав також освіту фельдшера. Гірняк теж допомагав Вишні харчами.
Одного разу Гірняк з іншою артисткою виконали в таборовому театрі арію Одарки і Карася. Чудову декорацію намалював декоратор Кириченко. Але за це трохи не пішов під суд сам Гірняк, а Кириченка посадили на 10 днів до ізолятора. Отак навіть на засланні російські шовіністи боялися українського мистецького слова.
Після падіння Єжова в таборах трохи полегшало. Почали готувати театральні виступи по інших таборах. Виступаючи там, Гірняк часто зустрічав людей з Західньої України, колишніх усусусів*, товаришів з гімназії в Рогатині, де колись він навчався. Тоді ж він випадково зустрівся з своїм слідчим ГПУ з Чернишевської вулиці в Харкові, який теж був засуджений на 7 років заслання.
Виступаючи з театром у Чіб'ю, Гірняк з Олімпією Добро-вольською, яка до нього приїхала, таємно зустрілися з Остапом Вишнею. Гірняк влсахнувся: він зустрів не Остапа Вишню, а лише його тінь. Його тяжко було пізнати: на голові й сліду не лишилося від чуприни, а веснянкуваті кружальця на лиці потонули в густих глибоких зморшках. Весь був худий і згорблений. Гірняк таємно передав йому трохи харчів і пляшку горілки.
Незабаром Йосип Гірняк мав їхати у відпустку, бо трирічний термін його заслання давно закінчився, але його не хотіли відпускати. Перед виїздом Гірняк таємно, в лісі, зустрівся ще раз з Остапом Вишнею, який передав Гірнякові 2 пакети з проханням один передати голові уряду України Гречу-сі, а копію Сталінові, а другий пакет — Максимові Рильському. Лист до Сталіна мав 36 сторінок. В тому листі Остап Вишня розповів, як його змусили підписати зізнання, про вигаданий замах на Постишева, до чого його змусив слідчий Ґордон. Подібні листи були й до Максима Рильського та Гречухи.
У 1940 році, нарешті, Гірняк вирушив з дружиною Олімпією Добовольською назад, в Україну. їхав залізницею, яку збудували засланці. За 4 дні він був уже в Москві, де вкинув лист до Сталіна, а потім прибув до Києва. Зустрівся з багатьма колишніми знайомими, а між ними і з Довженком. Вони обидва вже були сиві. На репліку про це, Довженко сказав: "Не думайте, що нам тут було з медом. Хай не дивує вас наша сивина. Один "Щорс" чого коштував ... Кожного ранку, із готових кадрів фільму я мусив витинати героїв, яких уночі постягали з постелі й повикидали з корабля революції. Не встиг замінити їх іншими, як і тих вже нестало, — знову доводилось розглядатися за тими, що ще не дійшли до своєї черги, щоб зліпити картину "епосу пролетарської революції". Ви там спали спокійно, бо вже ніхто не мав доступу, а ми роками день і ніч чекали на те, що вже було поза вами.