Ясна річ, більшість таких оповідок — пусті вигадки, часто, додамо, не без реального підґрунтя. Хтось щось не так побачив, неправильно зрозумів, домислив своє, переказав кумові, той додав барв й інтриги, ділячись почутим із благовірною, а та...
"Так-так, надів берет-невидимку і вислизнув із замкненої кімнати, уявіть собі!"
А насправді?
Насправді ніяких беретів, звичайно, не було. Перебравши свої скляночки, Оберто поклав їх назад до сумки, і лише уважний спостерігач помітив би, що кількох пляшечок не вистачає. (Розкривати сутність фокуса — невдячна справа, але для найдопитливіших уточнюєм: кілька пляшечок опинилися у потаємних кишенях магусової куртки).
Тепер Оберто лягає в ліжко і хвилин десять лежить із заплющеними очима, дихаючи повільніше, ніж зазвичай. (Гаразд, нудярі, знайте: переглядаючи свій фармацевтичний арсенал, він примудрився сунути за щоку пігулку іржаво-червоного кольору).
Дехто цілком слушно запитає: до чого така конспірація? Навіть якщо за магусом приглядають, яке спостерігачеві діло до пляшечок і пігулок? Та хоч усі проковтни! — навіщо це робити потай?
Але Оберто в усьому віддає перевагу обережності та розсудливості. Він, ясна річ, не здатний поглядом проникати крізь стіни, навіть крізь таку хлипку, дощану та шпаркувату, що ліворуч від дверей. І все-таки за деякими ознаками магус припускає, що саме за нею ховається приставлений до нього шпигун старовинного роду Цинікуллі.
Оберто має рацію наполовину: за ним справді спостерігають — один із "дрібного народця", барабао зі складним іменем, яке ми не називатимемо (все одно у цій історії інші барабао не з’являться). Для зручності він набув своєї улюбленої форми — перетворився на таке собі павутиння чи, швидше, міцелій гриба-переростка, який угніздився між стелею, горищем і в стінних щілинах; на кінці кожного відростка барабао вилупив по примітивному оку й вуху, тож кімната перебуває повністю під його контролем (так він, принаймні, вважає).
Барабао взагалі украй самовпевнені істоти. Завдяки здатності змінювати свою зовнішність (від людини зростом у лікоть до чималого жмута волохатих ниток), барабао можуть проникати куди завгодно, залишатися непоміченими і, в свою чергу, за ким завгодно підглядать. Такі безкарність і вседозволеність, знаєте, псують характер. Пустотливість, властива "дрібному народцю", у барабао набуває хворобливих форм: залізати під ковдру до сплячих або ховатися в нічних горшках, погодьтеся, не зовсім нормально, навіть із урахуванням особливого складу розуму пуерулі.
Спостереження за магусом спершу здалося барабао потішним. Була в нього й інша зацікавленість, синьйор Бенедетто потурбувався; він узагалі багатьох пуерулі взяв у роботу, по-різному насадив на гачки. Барабао, наприклад, — тим же способом, що і чаклун, колись викритий Татусем Карло.
І тому навіть за кілька днів, переконавшись, що насправді ж нічого потішного тут не передбачається, барабао не залишав пост. Він випустив іще кілька ниток до сусідніх кімнат, щоб не нудьгувати, і за Оберто приглядав уже не так пильно. В усякому разі, іржаво-червону пігулку і пляшечки в потаємних кишенях барабао проґавив.
Тепер він бачить, як магус лежить у ліжку і, здається, дрімає. Нічого особливого, нічого, що могло б викликати підозру. Ось Оберто повертається на бік, протяжно зітхає, знову повертається, нарешті встає і, нахилившись, нишпорить рукою під ліжком, певно, в пошуках нічної вази. Яку забрали і забули повернути (барабао, як ви розумієте, цей факт відзначив особливо і з роздратуванням).
Невдоволено крякнувши, Оберто накидає на плечі плащ і поспіхом виходить із кімнати. Барабао пускає нитку, яка супроводжує магуса впродовж усієї його прогулянки до відхідку — і за ним же повертається назад до кімнати. Ясна річ, нитка тягнеться за Оберто непомітно, прокладаючи собі путь у щілинах між дошками, протискуючись у найдрібніші отвори...
На думку барабао, магус поводиться цілком передбачувано, можна не турбуватись. Набагато цікавіше спостерігати не за ним, а за звабливою служницею, яка щойно зіткнулася з Оберто в коридорі. Ти бач, навіть кошик упустила, а звідти... клубки покотилися врізнобіч! Барабао подумки зітхає: от би хто почав в’язать!.. Він, барабао, не впустив би свого!
Але доводиться відволіктися: Оберто допоміг служниці і прямує до своєї кімнати, де знову лягає на ліжко, тепер обличчям до стіни — і засинає. Схоже, надовго.
Барабао зосереджує свою увагу на служниці, яка зайшла до сусідньої з Оберто кімнати і залишила там кошик. Услід за служницею з’являється така собі пані, вона тільки нещодавно оселилася на заїзжджому дворі і, попоївши після мандрівки, має намір взятися за шиття. Так, це саме те, про що палко мріяв наш барабао вже кілька днів поспіль!
Він випускає одну із ниток, щоб та непомітно вплелася в клубок...
От вони, особливості фізіології! У барабао немає розподілу на чоловічі та жіночі особини, кожен із них, по суті, не "він", а "воно". Але це не означає, що барабао позбавлені плотських утіх! Навпаки, ці пуерулі — великі любострасники, просто їхній спосіб отримувати насолоду — інший, ніж у людей.
І за іронією долі, найвищу насолоду їм приносять саме люди.
...Паросток, випущений барабао, уже вплівся в клубок, ковзнув по нитці в голку й тепер прямує за сталевим стриженьком, яким керують тоненькі пальчики пані. Те, що ми могли б назвати тулубом барабао — суцільний шерстяний жмут, розташований на горищі, зараз легесенько тремтить від збудження, нитки, що відходять від нього, звиваються, відчуваючи неземну насолоду.
У цьому стані залишимо барабао одного. Погодьтеся, треба ж мати хоч якусь повагу до приватного життя!
3
Але і магус, який зараз мирно спить на ліжку, навряд чи буде нам цікавий. Спогляньмо краще за Сильвестро й Арнольдо — бравими хлопцями, що досі нудяться в нижній залі "Стоптаного чобота". Шкода їх, сіромашних: тяжка доленька в кісткоохоронця. Робота в них нескладна, без пригод, пострілів, погонь на змилених конях й інших, любих серцю читачів, атрибутів. Сиди собі, за урною пильнуй, щоб не розбилася чи не поцупив хтось... хоча, який божевільний на неї зазіхне, побачивши дві оці мармизи?! Не треба бути великим фізіогномістом Бартоломео Кокле, щоб зрозуміти: вишуканих бесід від Сильвестро й Арнольдо не чекай! І взагалі, краще вимітайся звідсіль, іди, куди йшов. І навіть не оглядайся!
От і нудьгують хлопці один із одним та з урною Татуся Карло. Нікчема Раффаель, Vox larvae, — і той примостився за іншим столиком, ніс верне, ніби не з ними в кумпанії прийшов. Угледів пишногруду служницю, прив’язався слідом, ліктем її ліктя торкається, на вушко щось ласкаве муркоче — так і пішли удвох.
Кісткоохоронці перезираються, Арнольдо стенає плечима: нехай іде. Татусь потім, якщо щось, скаже своє вагоме слово. А до того — блуди, "голосочку", блуди.
Махнувши рукою на правила пристойності, вирушимо, читачу, за Раффаелем і його новою подружкою. Ми б, може, і залишили їх наодинці, але бентежить збіг: служниця — саме та, з якою зіткнувся в коридорі Оберто.
Та й маршрут, за яким прямують ці двоє, — незвичайний. Ну що, скажіть, будь ласка, робити двом молодим людям, які щойно познайомилися, у кварталі ювелірів? Якось воно зарано для шлюбних обручок, згодні?
І все-таки "голос" упевнено веде служничку до однієї з ювелірних крамниць, причому, судячи з вивіски й умеблювання, не найбіднішої!..
4
Ви, проникливий читачу, вже здогадалися, в чому справа, чи не так? А от наївний барабао тільки зараз запідозрив недобре.
У нього, бідахи, взагалі справи кепські. Зазвичай, побавившись, барабао непомітно вислизає з шиття і забирається геть. Але цього разу, щойно він зробив спробу залишити візерунок, в який вплели його вправні ручки безіменної панночки, аж виявив, що тканина тримає чіпко, та й справжні нитки не поспішають відпускати його на волю. Тут уже не до насолоди, тут, панове, у барабао починається справжнісінька паніка, бо відросток, який застряг у шитті, це не рука в глечику з вузьким горлечком, це, швидше... втім, обійдемося без сміливих порівнянь, додамо лише, що ніколи раніше барабао в такі халепи не потрапляв, узагалі не міг уявити, що хтось здатен настільки підступним чином зневолити його. І тому цілком справедливо підозрює у тому, що сталося, участь певних ворожо налаштованих сил. Щонайменше — сил недружніх.
Підозра переходить у впевненість, паніка — в приречене "попався!", коли барабао за допомогою інших своїх відростків спостерігає за метаморфозами, що відбуваються з магусом. Увесь цей час Оберто, накрившись плащем і відвернувшись обличчям до стіни, спокійнісінько хропів, як і належить добропорядному хворому, але от тепер він заворушився уві сні, плащ з’їхав, обличчя перекосилося, наче ніс, брови, вуха, очі — все це було виготовлене з тіста і від рухів цілісність "картинки" втратилась. Щось подібне спостерігав уже Фантин — причому тут-таки, в "Чоботі"!
Тільки тепер замість чоловічого обличчя проступає жіноче — саме так, тієї служнички, яка кілька аве-марій тому зайшла до ювелірної крамнички маестро Тодаро Іракунді.
5
— Маестро зайнятий, — зронює без найменшої тіні поваги хлопчик, який зустрів "голос" і його супутницю при вході до крамнички. Власне, як бачимо, це не зовсім крамниця: тут живуть, виготовляють різні предмети (ювелір працює і золотоковалем, при потребі може зробити скульптуру чи підготувати проект внутрішнього оздоблення якого-небудь палацо); тут також продають те, що робилося не під замовлення чи не було викуплене власниками. Вибір готових виробів незначний: кілька солонок, свічники та вази...
Тут не бідують, не ганяються за роботою. Тому можуть дозволити собі делікатно, але настійливо вказати на двері клієнтові не зовсім багатому: маестро зайнятий, шкода, але що поробиш! Заходьте іншим разом (коли підзбираєте грошенят) — і двері перед носом закриють. Ввічливо.
Підмайстер уже настільки звик завертати "дрібноту", що губиться, коли дівуля, не звернувши уваги на його слова, перетинає вузьке приміщення крамнички, по-хазяйськи штовхає двері, що ведуть до майстерні, й заходить.
— Але... — тільки і встигає пискнути хлопчик. Подумки він уже прикладає лід до своїх вух, які — ох! — матимуть "подяку" від маестро.
— А вам чого? — набурмосено повертається він до "голоса": —Теж?..
— А я на вулиці зачекаю, — той із несподіваною покірністю всміхається й дійсно виходить на вулицю.