НепрОсті

Тарас Прохасько

Сторінка 3 з 23

Він подумав, що не треба ніяких непростих, аби вгадати, що таке вже колись з ним було, а з щойнонародженою жінкою він доживе до подібного закінчення. Що справа не у дивовижній крові жінок цієї родини, а у його нестримній силі бути влитим в неї. Що не вони мусять помирати молодими, а він не має права бачити їх більше, ніж по одній.

7. Себастян вийшов на веранду. Непрості, мабуть, прийшли вже давніше, але тихо сиділи на лавках, дочікуючись поки закінчаться пологи.

На вечерю Себастян настріляв мало не сто дроздів, які щойно об'їли всі ягоди на молодій чорній горобині. Він спік їх цілими — лише повискубував пір'я і натер шафраном.

Дві жінки — віжлунка і гадєрниця — обмили Анну і загорнули її в кольорові ліжники.

Чоловіки тим часом якось погодували дитину і казали, що нічого не треба їй сказати — бо сама непроста. А ще сказали, що казав Франц, що є речі значно важливіші від долі. Здається, він мав на увазі спадковість.

Після вечері Себастян ніяк не міг заснути. Він згадував — чи не говорила колись Анна про місце, де хотіла би бути похованою, і як нагодувати завтра дитину. Потім почав думати про досліди пастора Менделя з горохом і вирішив, що ця дитина буде щасливою. Спробував уявити себе через сімнадцять років — в 1951 році — і відразу заснув.

Перша стара фотографія — єдина недатована

1. Невисокий мур складений з пласких кам'яних плит неправильної форми. Крім того, плити дуже відрізняються розмірами

— є тонкі і маленькі, як долоня з підігнутими пальцями, а трапляються такі довгі, що на них можна вигідно лежати. Вони ж — найгрубші, але саме серед цих нема жодної відколеної рівно по всій довжині. Однак переважають все ж таки середні. Якби тримати таку плиту перед собою, впершись підборіддям в один край, то другий ледве сягав би пояса. Мур має дивну особливість: хоч виглядає дуже цілісно і здається, що ніколи не закінчується

— саме так мали би виглядати всі позначені межі — незамащені шпари між поскладаним лежачи камінням викликають бажання або поперемінювати плити місцями, або робити з кожним окремо ще щось інше.

2. Важливо, що всі камені цілком чисті. На цілому мурі не росте жодного моху, жодного малесенького деревця чи бодай стебла. Якщо навіть якесь листя і попадало на нього з кількох буків (мур достатньо широкий, а листя вже жовтіє і де-не-де обривається сухим вітром, як то буває в кінці серпня — це зрозуміло навіть з чорно-білої фотографії), то його хтось ретельно позмітав з нагрітого пообіднім сонцем каміння.

Між деревами за муром — теж кам'яна кубічна будівля. Камені бездоганно відшліфовані, здається, що весь будинок — моноліт без жодного вікна. Рельєф на фронтоні імітує чотири шуфляди, тож куб виглядає як величезна комода. Будинок зроблено так, ніби верхня шуфляда трохи висунена. На порівняно малій металічній емальованій таблиці простим грубим і низьким шрифтом написано Yuniperus .

3. А перед муром — фраґмент викладеної вже річковими кругляками дороги. Дорога починається знизу посередині картки, веде в лівий верхній кут, огинаючи високу похилу кедрову сосну, і зникає знову ближче до середини — звичайно, зверху. При кінці дорога піднімається під таким кутом, що служить одночасно тлом знимки. Весь час мур справа, а зліва — вузький канал з порожніми бетонними берегами. Ще лівіше, вже за каналом, вмістився лиш кусочок високого дощаного настилу, на якому стоять кілька пляжних лежаків і бочівок зі стрункими ялівцями.

4. Франциск у білому полотняному плащі з великими ґудзиками стоїть на самому краї каналу, на березі, ближчому до дороги. Через руку в нього перекинута одежа. Вона такого самого кольору, як і плащ, але можна розрізнити, що там лише сорочка і штани. В другій руці — чорні черевики. З постави видно, що він щойно відвернувся від поверхні води. А там — голова людини, котра пливе каналом за течією.

5. Лице розрізнити неможливо, але Себастян знає, що то він. Так бувало не раз: вони прогулювалися містом — Себастян повільно плив каналами, а Франц йшов поруч берегом.

Канали супроводжували кожну з вуличок Ялівця. В такий спосіб вода з багатьох потічків, що стікала схилом над містом, збиралася у басейн на його нижній межі. Себастян міг годинами плавати у гірській воді, і вони безперервно розмовляли. Судячи зі всього, фотографія мала бути зробленою наприкінці літа 1914 року. Адже лише один раз з ними ходив молодий інструктор мистецтва виживання, якого запросили до одного пансіонату — починаючи з вересня, викладати на платних курсах. Крім нього, тоді приїхали ще вчитель есперанто і власник гектографа. Але на прогулянку містом попросився тільки інструктор.

6. Відразу після купелі і фотографування інструктор запропонував зайти кудись на джин, але Себастянові з Францом хотілося легкого свіжого вина з волохатого аґрусу і вони повели інструктора до Беди, до панценика, що стояв між двома плямами-островами жерепа. Беда ціле літо збирав різні ягоди і тепер усередині панцерника стояло кілька десятилітрових бутлів, в яких ферментували різнокольорові ягоди, нагріті металічними стінами воза.

Вони спочатку пробували потрошки кожного вина, а потім випили все аґрестове. Інструктор страшенно розбалакався і почав перевіряти, як Себастян вміє розв'язувати легенькі задачки з теорії виживання. Виявилося, що той майже нічого не знає і зможе дуже легко померти у найневиннішій ситуації. Хоч Себастян уявляв собі, що таке саме виживання. Уявляв так добре, що врешті перестав про нього дбати. І все ж виживав.

7. В Африці він мав багато нагод загинути, але вижити було важливіше, бо цікаво, що Африка. Нарешті він, дивлячись на будь-який кусник землі — навіть пісяючи вранці, — бачив, що перебуває на іншому континенті, на незнаній тверді. Так він переконався, що Африка існує. Бо перед тим перелік місцевостей, довгий ряд відмінностей в архітектурі, розміщенні зірок, будові черепів і звичаях стирався принциповою незмінністю квадратиків ґрунту і трави на ньому.

8. А про виживання він вперше довідався тоді, коли ця трава почала горіти довкола нього. Вітер, який переважно приносив лише психічні розлади, розганяв вогонь в чотири боки від того місця, куди впав на висушену землю. А потім, випередивши вогонь (можливо, він забіг власне туди, звідки його розганяв у чотири боки вітер), Себастян втрапив усередину дощу, що назбирувався цілий рік і потім тік затверділим червоним ґрунтом багатьма паралельними потоками, для яких людина важить так мало, як найменша піскова черепашка, і так багато, як мільйони, міріади спраглих течії насінин, скинутих відмерлим бадиллям упродовж багатьох місяців без жодної краплі.

Інструктор був уражений неуцтвом Себастяна. Він не вірив, що хтось дозволяє собі спокійно жити, нічого не знаючи, як уникнути щоденної небезпеки. Тож Себастян вирішив, що більше не скаже про виживання жодного слова.

9, Отже, єдина недатована знимка була зроблена 28 червня 1914 року. Треба буде надписати цю дату на звороті хоча би твердим олівцем.

Якби напис навіть і стерся, — а написане олівцем обов'язково стирається, переважно вже тоді, коли уточнити хоч щось вже нікому, — то від твердого олівця мусить залишитися рельєфний слід, витиснений у попореному гострим ґрафітом найверхнішому шарі паперу.

Фізіологічно

1. Кожен чоловік потребує вчителя. Чоловікам взагалі необхідно вчитися.

Особливі чоловіки вирізняються не тільки здатністю вчитися і навчитися, але й тим, що завжди знають і пам'ятають — чого саме від кого вони навчилися, навіть випадково. І якщо у жінок пам'ять про вчителів є проявом доброзичливості, то для чоловіків

— найнеобхіднішою складовою самого вивченого. Найвидатніші чоловіки не просто вчаться ціле життя (вчитися — усвідомлювати те, що відбувається), а й дуже скоро стають чиїмись вчителями, наполягаючи на усвідомленні прожитого. Власне, так твориться неперервність школи, яка поруч з генеалогічним деревом забезпечує максимальну ймовірність того, що впродовж твого життя світ не мав би змінитися настільки, щоб лише через це цілковито втратити охоту жити.

(Згодом і Франциск, і Себастян побачили, як багато деякі жінки знають без вчителів, як мудрі жінки стають наймудрішими, коли навчаться вчитися, а коли наймудріші пам'ятають тих, від кого перебирали досвід, невимушено роблячи його своїм, то перетворюються на щось таке, чого ніколи не зможе сягнути жоден чоловік. Хоча б тому, що у таких жінок нічого, окрім того, що щось таке може існувати, жодному чоловікові навчитися не вдається).

2. Графік, котрий вчив Франца, вчився у Брема. Брем вчився у звірів. Роками графік переповідав Францові різні історії про Бремових вчителів. Роками Франц дивився на звірів і рисував їхні звички. Пізніше саме ця адаптована зоологія стала основою виховання його доньки. Зрозуміло, що цього ж навчив він і Себастяна, коли той назавжди лишився у Ялівці і почав жити в його домі. Тому і Себастянові діти знали ці історії так само добре.

3. Другою Анною Непрості зацікавилися власне тому, що вона так уміла розуміти тварин, що могла ставати такою, як вони, і жити з тим чи іншим звіром, не викликаючи в нього неспокійного відчуття іншості. Щодо Себастяна, то йому подобалося, як кожного ранку, для тонусу, Анна на кілька хвилин перетворювалася на кітку чи лемура. А за спільні ночі він ніби переспав навіть з такими дрібними істотами, як павуки і короїди.

4. Франциск досить скоро зауважив, що має дещо продовжену фізіологію. Ясно, що фізіологія кожної істоти залежить від середовища, але у випадку Франца ця залежність виявилася перебільшеною. Він безсумнівно відчував, як частина того, що мало би відбуватися в його тілі, виноситься далеко за оболонки. І навпаки — щоб статися, деякі зовнішні речі мусили частково користуватися його фізіологічними механізмами.

Франц думав, що чимось нагадує гриби, переплутані з деревом, чи павуків, чиє травлення відбувається у тілі вбитої жертви, або молюска із зовнішнім кістяком — мушлею, риб, випущена сперма яких вільно плаває у воді, аж поки щось не запліднить.

Він бачив, як тим чи іншим думкам бракує місця в голові і вони розміщуються на фраґментах краєвиду. Бо досить було подивитися на якусь ділянку, щоб відчитати осілу там думку. А для того, аби щось згадати, мусив уявно перейтися знайомими місцями, переглядаючи і визбируючи потрібні спогади.

А кохаючись з Анною, точно знав, як вона виглядає всередині, бо був переконаний, що цілий проходив її внутрішньою дорогою.

5.

1 2 3 4 5 6 7