О боже наш, боже!
Ти ж сам знаєш, що без нього
Я жити не можу...
Ні, не можу я так жити!..
Чому ж він не любить?
Чи я в світі не хороша,
Чи чув серед люди
Недобрую яку славу?..
Ні, моя ти зоре:
Я не хочу, щоб він любив,
Лиш най заговорить
Яке слово довподоби!
Лиш най хоть подурить,
Що мня любить, — я повірю!..
Чо ж ти так похмуро
Подивилася на мене?
Може, й ти любила?
Тож вір мені, моя пташко,
Повір, сизокрила,
Як то болить!.. Може, тебе
Отак не боліло?..
Циганочко! Циганочко,
Ти не знаєш зілля,
Щоб він любив мене одну?
Що хочеш, даю ти,
Лиш зроби так, аби любив!..
Або дай отрути
Напитися, нехай гину!
Я не можу жити!..
— Цить, сердечко, цить, рибочко!
Щось будем робити,
Аби єго приборкати!
І я таке знаю...
Я ще гірше в світі знаю...
А кохає та покине!..
О, моя ти зоре, —
Ти ще цего не зазнала...
Да щоб і ніколи
Не зазнала цего горя!
А я його знаю!..
Минулося... Коли хочеш,
Я тебе нараю.
Ось на тобі цю плящинку:
Дай це у напою
Єму випить по шлюбові —
Відразу загоїть
Твоє горе, моя зоре...
Полюбить відразу!
Та не забудь, моя пташко,
Що це тобі кажу:
По шлюбові — у напитку!..
— Нічо, моя кришко! —
Заплатила, вийшла з шатра,
А циганка нишком
Засміялась — аж зайшлася!
І гарячі сльози
Посипались з очей чорних
"Боже, боже, боже...
Боже, боже!.." Як стояла,
Так упала в спузу!..
А Катруся, вертаючи
По зеленім лузі,
Чобана си виспівує:
"Ой у полі, у гаю
Чобан хлопців корняє:
— Гей ви, хлопці, молодці,
Скажіть моїй дівочці,
Нехай мене не любить,
Марно літа не губить! —
А дівчина учула —
До ворожки майнула?
— Що, бабусю, робити?
Лишив чобан любити!
— Ой на, доню, коріня
З-під білого каміня
Та звари го у пиві
Всему світу на диво! —
Став ся корінь варити —
Став ся чобан журити;
А ще корінь не вкипів —
А вже чобан прилетів
До дівчини-душки
У білі подушки!"
ІV
Після пречистої в неділю
Да після першої зляг мир:
У Орлихи-вдови весілля!
Сутки, гостинець, хата, двір —
Набито народу, аж гнеться!
А у мальованій світлиці
Позолочена молода
Поза кедровими столами
Сидить собі між дружечками,
Як тая тихая вода, —
Гордого князя дожидає.
А тут нараз як не заграють
Єго музики в воротах!
І молодий, як райський птах,
Своїм буланим в сріблі-злоті
Перелетів нові ворота —
Боярів півсотця за ним!
Стрільба гукнула, звівся дим,
А доки браття не успіли, —
Уже й в світлицю улетіли.
І молодий, як той сокіл,
Коло Катрусечки вже й сів
Та й цмок! — в личко тото рожеве.
А сам охіч, а сам веселий,
Аж сам дивується!
— Брати!
А много прийде заплатить
Вам за сестру, мою царицю?
— По келепу, по порошницях! —
Крикнули браття.
— Прибивай!
— Ні, не б'ємо ще! Ще додай
Двісті червінців!
— Триста буде!..
А вна, як той листок, на груди
Єму і впала...
— Марку мій!
Марку — життя моє єдине!
Що я наплакалась... і нині...
Я думала... О, друже мій,
Прости мені — я вже не буду!..
Марку, о Марку! — ти вже любиш,
Ти любиш вже мене?.. А я,
Я думала, що ти не любиш! —
І знов прилипла му на груди. —
О, доле щасная моя!
Боже ти мій, раю ти мій!
Я з щастя загину!..
Марочку мій, життя моє!
Ану, мій ти милий, —
Сього мідку солодкого,
Що я наточила!
— Для чого б ні, серце моє?
Здоров, моя мила!
Здоров, серце! Будем жити
Вовік без розлуки!
Я вже забув давну... пиху.
Дай, сердечко, руку,
Ще й ті губки... Здоров, мила!
На наше кохання!..
Видиш, рибко, як я випив?
Ні каплі не стало
У пугарі! Який добрий!..
Щоб наші прибутки
Такі добрі та солодкі...
— Нене, де ви?.. Люди!
Як посинів!.. Марку, що ти!?
— Рятуй, душко, — гину!
Ох, як пече у сердечка!..
Як гарячов шинов,
Жже, душко, мя!!! — Умер, умер!
Марку, за що?.. Марку!..
Під вікном хтось зареготавсь:
— За бідну циганку!..
Кохайтеся, пани-браття,
З ким серденьку воля,
Лиш з циганков не кохайтесь,
Єдині, ніколи!
Бо циганка вміє кохать,
А впинить не вміє.
У ній серце — не то сонце,
Що навесні гріє,
А залізо, в грані гріте —
Спече тя, небоже!
Може, думаш підсунуться? —
Не можеш, не можеш!..
Як до шини гарячої
Прикипиш — загинеш...
Браття мої войськовії,
Братикі єдині.
ЕПІЛОГ
Зеленіє на цвинтарі
Висока могила, —
А кого в ню поховали,
Кого вна покрила?
Препишного того Марка! —
Така його доля.
А та моя Катрусечка,
Та моя небога,
Тото дитя безталанне
З чаркою ся грає!
— А так, мамо, що він любить?
Він мене кохає,
Мій Марочко. О, він любить!..
Внесіть мені меду.
Внесіть, внесіть!.. — Нащо, доню?
— Внесіть, мені треба,
Циганочка так казала!
Я його напою —
Він полюбить мене, мамо,
Все лихо загоїть!
А так, мамо, — він полюбить?..
О, він мня кохає!..
А під пишнов жеребинов
В зеленому гаю
Сидить собі циганочка,
Плете чорні коси;
То засмієсь, то зайдеться,
То знов заголосить:
"Жже, душко, мя!" — "Умер, умер!
Марку, за що?.. Марку!"
А під стінов засміялось:
"За бідну циганку!"