Одні казали, що скоро випускні, що нам зіпсують характеристики, а значить, і всю біографію. Треба змиритись. Інші — не прощати. Чого ми повинні терпіти приниження. Ми ж дорослі і самостійні люди. Я казав, що не піду, поки переді мною не вибачаться. Про себе сказав. І мене підтримали.
І ось тепер, коли батько, притискаючи на слові "г-гад", звіріє, б'є мене по щоках і допитується, я розумію, що зробив правильно. І якщо потім, коли виїду звідси, буде подібна ситуація, я робитиму так само. Завжди робитиму так, як вважатиму правильно. Нікого не слухатиму.
Вийшла мама. У сірій сорочці, з пересохлими ручаями кіс. Вона взяла мене за руку і посадила навпроти себе за столом.
— Не вмішуйся! Не вмішуйся, я сказав! — це батько.
Мама сидить навпроти, поклавши на клейонку музичні пальці, поїдені картоплею, гарбузовим бадиллям і попелом. Батько ще репетує, а ми мовчимо. Крапнули сльози на стіл, як ноти — до, соль, соль, до. Б'ється в шибку красивий нічний вістун.
Згодом залишаємося вдвох. Мама наливає чашку холодного молока і кладе на стіл окраєць.
— Ваню, забудь печаль, забудь, синочку.
— Ма, не муч...
— Післязавтра буде нова література. Прийдеш?
— Не хочу. Нічого не хочу!
7
Того дня, коли нас прийняли в піонери, Федосій Романович був особливо урочистий. Ми зайшли в клас — усі в піонерській формі і в галстуках. Я сидів на тій же парті, що й тепер — третій біля вікна. Ми довго мовчали, і вчитель мовчав, дивився на нас. Його руки на столі тремтіли. Ніна Андрійчик підняла руку, встала і запитала:
— Федосію Романовичу, вам холодно?
— Ні, діти, не холодно. Не холодно мені. Вітаю вас із таким днем. Ніколи не забувайте його. А щоб краще він запам'ятався, давайте зробимо добру справу. Сьогодні ж почнемо збирати бібліотечку для школи-інтернату, що в Хорошках. Згодні?
Через тиждень було вже більше сотні книжок. Ми підклеювали їх, підшивали, оберігали не тільки від чужих рук, а й від очей.
Нарешті в суботу поїхали в сусіднє село до інтернатівців. Як зараз бачу — спортзал, дітей на лавках — у сірих костюмах із білими комірцями. Бачу, як вони метушаться і запитують одне в одного:
— А цукерок вони не привезли?
— А цукерки будуть?
Коли наш концерт закінчився і почали прощатися, беззубий рябий хлопець стусонув мене кулаком під бока і зашипів:
— Чукерок, швиня, не привіж?
Я ніколи так гірко не плакав — книжки, які ми так збирали, виявились нікому не потрібними.
Назад ішли пішки. Сіли на узбіччі перепочити — плакали вже всі. І тоді вчитель скомандував:
— Гвардіє, шикуйсь!
І коли ми вишикувались, він виголосив жартівливий "наказ по піонерській армії": винести подяки такому-то, такому-то, та-кій-то, нагородити таких-то й таких-то.
— Дозволите взяти нагороди?
— Дозволяємо! — загули ми.
Тоді Федосій Романович назбирав торішніх реп'яхів і прикріпив кожному — два, три, чотири — хто скільки "заслужив".
Навперебій почалися спогади, як нас зустріли з барабаном, як аплодували, як узялося звідкись індича і погналося за нами. Не знаю чому, але мені не йшли з пам'яті однакові фігурки дітей. Усі коротко підстрижені, не розбереш, де хлопець, де дівчина, всі настирливі, б'ючкі й шумливі.
8
Міліціонер, який зі мною розмовляв, боляче взяв за підборіддя. Я одвів його руку.
— Бунтуєш? А в колонію не хоч?
— Не хочу.
— Я влаштую. Там обламають роги.
— Не влаштуєте.
— Шушваль! Ти кому на директора скаржився?
— Моє діло.
— Кому, питаю? Значить, знай, матеріалів на тебе більш ніж достатньо — грабіж учителевої хати, систематичні прогули, двійки...
— Який грабіж? І в мене в табелі й трійок немає.
— Це ще не доказ. Підбурювання учнів, наклепи на директора, ночування по скиртах. Стій, а ти не наркоман часом?
9
Клас мене зустрів повною тишею. Всі були на місцях, усі слухняні, серйозні, чистенькі. Я пройшов до своєї парти, і тут Микола Степаненко, з яким я просидів поруч майже десять років, демонстративно встав і сказав:
— Яз продажними шкурами поруч не сиджу!
— Хто продажна шкура?
— Ти. Ти.
— Ти продажна шкура,— загув увесь клас. — Ти витріпав усе директорові, хто що казав про вчителів, хто курив, хто тікав із уроків, як ми в поле ходили. Чеши звідси!
Я вийшов із класу майже сліпий. Смалило таке сонце, і за вікном жодного дерева.
10
Брів навпростець. Навкруги вивертали суглоби трактори, що корчували парк. Під ногою заворушилася земля. Я зупинився. Щось ледь запіпікало, потім ще заворушилось. Показалася кривава спинка. Пташеня? Пташеня. Он скільки гнізд валяється навколо. А може, то Грицик?
— Грицику, то ти?
— Піпік, пік...
11
До випускних екзаменів залишається п'ять днів.