Треба було братись до захисту безсиллям та хитрощами.
— Жінка... діти малі... без шматка хліба...— Він став голосити і причитувати з такою проникливістю та чуттям, що не лишалось жодного сумніву в правдивості його слів.
Ще один удар по потилиці. Упав. Боляче прикусив язика. Підвівся.
— Іди спереду, а тікатимеш — пристрелю!
З револьвером у одній руці їхав бандит верхи, а Крючковар тюпцем біг попереду.
— Стій! — раптом наказав бандит, коли вже заїхали далеко в ліс.
Зупинився.
— Подерж коня, а я піду в кущі... Тільки гляди! — бандит помотав перед Крючковаровим носом револьвером.
Крючковар узяв коня і, коли бандит зайшов за найближчий кущ, тверда рішучість охопила його. Він просунув ногу в стремено й опинився в сідлі. Несамовито погнав коня, б'ючи ногами по ребрах...
Позаду чулась стрілянина, а через якийсь час кінь метнувся вбік і впав, придавивши Крючковарові ногу. Друга куля обдряпала щоку. І він, випроставши ногу, кинувся в кущі.
Бандит добіг до підстреленого коня, але переслідувати втікача в кущах не мав жодної охоти, а почав стріляти в той бік, куди побіг Крючковар.
Крючковар біг і почував свою перемогу.
Буйна радість наповнювала запалі груди його.
Він напився бадьорого трунку боротьби й переродився. Зникла млявість, вихована роками неважкої, але одноманітної праці. Ніколи ще він так гостро не відчував *иття, як тепер, у цих нетрях, в оточенні сосен і боліт.
Стрілянина позаду стихла, і Крючковар притишив біг. Там збоку рівчак— можна напитись.
Вітер ущух. Хмари збилися в олив'яні важкі гори і спустились нижче над лісом. Накрапав дощ.
Раптом почулися знову віддалені постріли. Один, дру. гий... "Стріляє, дурень",— ледве встигло промайнути в Крючковаровій голові, як щось вкололо нижче плеча...
Захопило дух. Рука інстинктивно вхопилась за груди. Крючковар присів на вогку хвоїну, а потім упав горічерева. Небо на мент спалахнуло рожевими загравами й згасло. Дике Полісся шуміло свої тисячолітні шуми й замітало ними, як пустельним піском, Крючковарову свідомість.