Треба вже починати чухатися. Бо інакше не встигнете!
Чого я не встигну?
Лікар стискає зуби і відводить погляд.
Все те, каже він розтягуючи склади, що із якоїсь причини не вирішується під час життя, вирішується смертю.
Як називається, питає чоловік, ця філософія?
Що?
Ця теорія.
Це не теорія й не філософія.
А що ж це?
Медичний факт.
Лікар дає зрозуміти, що він в курсі всіх свіжих віянь і відкриттів. За певних умов він міг би застосувати їх на чоловікові.
Візьмемо хоча б холестерин, пояснює він. Наша медицина демонізує його. А дарма. Бо він буває двох типів — гарний і поганий. Гарний холестерин дуже корисний для організму. Він постачає енергію, сприяє циркуляції, виводить зайві жири. Він також є будівельним матеріалом для статевих гормонів. Ви мене розумієте?
Так.
Але не всі про це знають.
Ні?
Ні. От скажіть мені, що він робить?
Хто?
Гарний холестерин.
Що?
Він кидається туди, де є запалення чи дірка і, так би мовити, гасить пожежу. Природним шляхом. Так от… Ви ж не лякаєтеся, коли бачите пожежну машину?
Що?
Лікар і чоловік в повній мовчанці витріщують один на одного очі. Хвилину вони зосереджено перетягають невидимий канат.
Розпишіться, першим здається лікар і подає чоловікові бланк, отуто. Навіщо?
Бо без цього я вас не випущу!
* * *
Це — якесь чудо, хитає головою дружина.
Чоловік знову пояснює їй, що це зовсім ніяке й не чудо. По-перше, у нього був гарний лікар. По-друге, він ковтав усе, що той прописав. До чого тут чудо?!
Дружина каже, що це — попередження.
Яке ще попередження?
Останнє.
Припиняй!
А ти роби висновки.
Які?
Що треба міняти життя.
Воно й так помінялося.
Я не це, каже йому вона, маю на увазі.
На що ти натякаєш?
Може, б ти пішов і охрестився?
Чому це ти раптом…
Гірше не буде.
Мені вже краще. Інсульти — підступна річ. А от якби ти охрестився…
Коли це ти встигла увірувати? Може, ти й до церкви ходиш?
Я б ходила.
Що ж тебе не пускає?
А хочеш, я дізнаюся, як це робиться?
Не кажи дурниць. Попи ще темніші за нас з тобою. Яка в них освіта? Я не уявляю, щоб вони колись щось читали.
Це не має значення.
Лікарі все мені пояснили. Про дієту, про режим, про те, чого уникати. Я буду додержуватися. Он люди з інсультом марафони бігають.
Ти й до інсульту ніколи не бігав.
Дай мені спокій!
Спокій, вибухає жінка, спокій?!
Словесні скалки летять чоловікові в обличчя. Але він до того звик. Новим серед її прокльонів і сліз є хіба тричі виголошене "до сраки". Хибний вплив матюгальниці-дочки.
Це ж треба, цідить чоловік, що це тебе так…
Але його дружина вже зачинилася в спальні. Він стоїть посеред коридору й вагається. Чому він не йде у свій кабінет? Там його книжки, програвач, комп’ютер, телефон. Для чого він, замість лягти на свій диван і вивчати шматок неба у вікні, розвертається й тягнеться по плащ? А, може, він щось відчув чи побачив? I де він так поспішає, що на перехресті кидається під машину і зупиняє її?
Треба, бубонить він, сам дивуючися собі, прийняти таїнство хрещення. Негайно!
До кого у цій справі звертатися, він ще не продумав, тому він їде туди, де поруч, не торкаючись одна одної, височать три церкви. Якщо відмовлять в одній, піду в іншу. Такий його план.
Він заходить у першу. Там саме правиться. Чи охрестять вони його сьогодні? Мабуть же ж, треба зарані домовлятися. Які їм потрібні документи? У чоловіка в кишені лише гаманець. Він спиняється біля дверей. Всі новоприбулі відсовують його, купують свічки і короткими ривками просуваються в бік олтаря. Чоловік робить те саме. Якась жінка пояснює, видно, що незнайомій людині щось про свічки. Чоловік запалює свою й настромлює її поверх ще живого недогарка.
Жінка каже, що по тому, як плавиться віск, і які форми він приймає, можна побачити, хто на тебе зиркав лихим оком або наслав уроки.
Ось, будь ласка, бачите, ціла фігура. Голова, груди, нога… Це ж треба!… Це не ваша свічка? Тільки тут і можна про людей правду дізнатися.
Чоловік квапиться на вихід. В другій церкві як раз виспівують кінець служби. Священник виходить з олтаря. Чоловік не певен, чи купувати йому свічку. За прилавком стоїть чернець, чи дяк, чи семінарист, при бороді і в рясі. Чоловік питає у нього, чи можна було б у них охреститися. Чернець питає, хто хоче прийняти обряд — немовля чи доросла людина.
Доросла.
Під час посту?
А що?…
Побалакайте з батюшкою.
Чоловік наближається до священника, якого обступили три жінки, дві в хустках, а третя у зеленкуватому береті.
Та не давайте ви їм ні копійки, каже до них священник. Вони не бідніші за нас з вами. Я всіх їх знаю. У них своя жебрацька мафія. Я їм весь час пропоную попрацювати на церкву. Он нам треба і паркан дофарбувати, і листя пограбати. А всередині скільки роботи! Я їм кажу: я вас і нагодую, і кину якусь копійчину, і шмаття якогось знайду. Ні! Не хочуть. їм краще стояти з простягнутою рукою. Не кидайте їм нічого! Як припече — звернуться до мене.
Священник перехоплює погляд чоловіка і закорочує розмову. Коли жінки йдуть вклонятися іконам, чоловік викладає сутність свого прохання.
Під час, перепитує священник, посту? Почекайте до страсної суботи.
А коли це?
Коли що?
Страсна субота.
Як коли? За день до Пасхи!
Я знаю це, каже чоловік, я лише забув, коли саме цього року…
А ви хоч, супиться священник, постуєте? Ви коли востаннє сповідалися?
Чоловік мовчить.
Священник каже, що щира сповідь — це перший крок. Бо зараз всі повалили до церкви, і кожен несе свій бруд. Тому спочатку треба, так би мовити, помитися.
От ви ж, напевно, ходите до лазні?
Ні, каже чоловік. Я вдома миюся. У ванні.
Священник каже, що зараз розвелося забагато різдвяних християн. Він їх так називає, бо вони приходять до церкви лише двічі на рік.
Ну що це за християни? Вони ведуть життя негідне людини. Скотське життя. А деякі з них прямо з вулиці валять до чаши. Без сповіді! А, якщо і сповідаються, то я з них мушу все скибцями витягати! Що це таке? Як це так?
Чоловік мовчить.
То значить, каже він, щоби заповнити паузу, якщо б ви могли, то коли?
Коли б я міг що?
Охрестити мене.
Після посту та сповіді. Я ж вам сказав!
А коли вона?
Хто?
Сповідь.
Сповіді в нас по суботах. Без сповіді немає причастя.
Чоловік зиркає на годинник, не бачить там суботи, дякує і йде геть.
У дверях його спиняє дяк, він же семінарист.
Бачите, вказує він пальцем на сусідню церкву, оту споруду? Туди не ходіть!
Чому?
Бо на них немає благодаті!
Чоловік киває головою і йде туди. Усередині церкви високий, худий священник разом з кількома хористами порядкує довкола іконостаса. Як на попа, він занадто коротко стрижений. Зате його борода починається від очей і зливається з рясою. Він не може бути старшим за чоловіка.
Чоловік підходить до попа і каже, що він не знає всіх правил, але дуже хотів би охреститися. Він розуміє, що ця процедура, тобто ритуал, включає сповідь, але він не може чекати до суботи. Він знає, що для цього треба готуватися, але не знає, як саме. Наприклад, що зараз дозволено їсти, а чого ні.
Головне, каже йому піп, молитва.
Молитва, повторює чоловік.
Це, каже піп, наш єдиний спосіб звернутися до Бога. Як іще людині вийти на зв’язок? Ми без цього пропадемо! Тому треба завжди читати молитву. I не лише язиком та губами, але й серцем.
Як часто?… Бо от у мусульманстві, я знаю…
Весь час.
Чоловік пояснює, що в нього неординарна ситуація. Бо не далі, як вчора, він виписався із лікарні, де досить успішно боровся з інсультом і частковим паралічем, але інсульт — річ підступна, тому він просив би увійти в його становище.
Ви хочете сповідатися?
Так. Коли можна було б?
Та хоч зараз.
Зараз? Прямо тут?
А де ви пропонуєте?
Я не знаю. Де скажете. Якщо це прискорить. Щоб ви мене охрестили.
Піп спрямовує чоловіка в куток, під ікону.
Вибачте, каже йому чоловік по дорозі, що я так зненацька на вас… Але ви ж, мабуть, краще за мене знаєте ситуацію. Тому що не я один такий. Люди розгублені. Йдеться про серйозні соціальні зрушення!…
Піп не спішить притакувати.
Ви ж мене розумієте?
А вам, питає піп, що до того?
До чого?
До всіх оцих зрушень.
Ну як же… Сказано ж: жити в суспільстві і бути вільним від суспільства…
Не тільки можна, радісно підхоплює піп, але й треба! Це ваш обов’язок!
Як так?
А так, що з кого потім за все спитають? З соціуму? Ні! З вас!
Він ставить чоловіка на коліна, накриває чимось його голову й каже молитву, з якої ясно, що він тут не для того, щоб судити.
Кажіть! заохочує він чоловіка, який заплющує очі і довго збирається з думками.
Все це якось, каже чоловік, сталося так несподівано і так швидко… Я, навіть, не знаю, що в таких випадках робити…
Витягати на світ Божий, каже піп, всі свої гріхи. Інакше вони вас затягнуть на дно.
Це я розумію.
Ну то починайте.
З чого ж…
Почніть від сьогодні і йдіть назад. Якщо вам так простіше.
Чоловік розплющує очі, але бачить тільки підлогу.
Ну, взагалі-то, видихає він, у мене в житті було багато різного… I, я думаю, багато з того можна вважати гріхами… Ну, наприклад… ну, скажімо…
Замість загально зрозумілих гріхів на поверхні погойдується бридкий спогад часів студентської молодості. Його родич-професор десь їде з родиною, дає йому ключа й просить бодай кілька разів на тиждень поливати квіти. А він замість того скликає друзів, ті беруть дівчат, вина, музику, по дорозі до них прибиваються ще якісь персонажі, й це кодло за кілька годин примудряються зруйнувати все, що професор назбирав за своє життя. Нарешті його, тоді студента другого курса, витягають із ліжка і кажуть: там хтось тебе питає. Він в чому є, разом з новою подружкою, наступаючи на пляшки та тіла, пробирається до дверей. На порозі стоїть напівпритомний професор. З-поза його спини визирають його жінка, діти й готові до самосуду сусіди.
Але чоловік не знає, як йому узагальнити подібну ситуацію і до якого гріха її звести. Пауза затягується.
Починайте з найтяжчого, радить йому піп.
Та я, наче, мнеться чоловік, нікого не вбивав…
З незвички йому болять коліна, тому він крутиться, намагаючись знайти зручнішу позу.
Піп питає, чи знає він християнські заповіді.
Чоловік каже, що заповіді по всіх доктринах і релігіях однакові. Бо це — універсали або ж основи моралі. Не убий, не вкради, не возжелай. Хоча з цим і не все однозначно.
Ви одружені?
Так, але…
Зраджували дружині?
Так, але…
Що?
Не я перший, не я останній.
Тут не про них мова.