Спогади про неокласиків

Юрій Клен

Сторінка 4 з 11

"В № 61 "Більшовика" від 17 березня ц. р. надруковано рецензію на вечір оригінальної і перекладної поезії, улаштований 15 березня культкомісією місцкому ВУАН. Через те, що, реферуючи зачитаний матеріял, тов. А. Л-ий перекрутив факти, а також дав їм спеціяльне освітлення, прошу надрукувати мої зауваження. Поперше, говорячи про кризу сучасної української поезії, я найменше подавав свої власні "скарги", а наводив думки, що все частіш з'являються за останній час в пресі. Я цитував з "Більшовика" (№. 57) за 1925 рік... Цій рецензії, вміщеній у відповідальному органі, я надав симптоматичне значення, оскільки вона виразно констатувала загрозливу одноманітність сучасної української поезії (на характеристиці цієї одноманітности я не спинявся, лише побіжно зазначив, що між іншим тепер поширено переспіви теми: трактор). Обидві рецензії — на "Нову Громаду" і літвечірку підписано однаковими ініціялами: А. Л-ий. Чому ж рецензент, видимо обурюючись на мою думку про одноманітність сучасної української поезії, не зазначає ані словом, що я повторював його ж власні слова... (вчитись і працювати!)... Особливо підкреслено було значення перекладної роботи, що переважно демонструвалася на вечірці".

На всі ці відповіді знов дав свою відповідь Лісовий, яку так закінчував: "В літвечірці у ВУАН, мені здається, треба вбачати спробу неоклясиків зробити певний наступ на літфронті... Проте, якими фразами ("вчитись і працювати") неоклясики не визначали свій шлях, справжня суть його нам відома. І ми, без найменших вагань, рішучо будемо застерігати молодь від наслідування неоклясиків, творчість яких ідеологічно шкідлива".

Після всього того свою печатку приклав ЦК своєю резолюцією. Видрукована в "Правді" з 1.7. 25, вона містила в собі такі рядки: "Как не прєкращаєтса у нас класовая барьба вообще, так ана не прєкращаєтса і на літфронтє. В класовом обществе нет і не может бить нєйтральнаво іскуства...".

На це Филипович написав жартівліву "Епітафію неоклясикові":

 

Не Райн, не Волга, не Дніпро, не Висла —

його сховає вічности ріка.

Прощай — неокласичну руку стисла

після Европ досвідчена1 рука.

Десь Дорошкевич з ним вітався кисло,

не раз скубла десниця Десняка.2

Кінець. Мечем Дамокловим нависла

сувора резолюція ЦК.

Дарма, що він, у піджаку старому,

пив скромний чай, приходячи додому,

і жив црацьовником з юнацьких літ, —

он муза аж здригнулась, як почула,

що ті переклади з Гомера і Катулла

відродять капіталістичний світ".

 

(1. Досвідчена — натяк на Досвітнього, що став по боці неоклясиків. 2. Десняк — пролетарський критик.)

 

Глузуючи з поетів, які старалися догоджувати, як Савченко, Загул, Поліщук, написав Зеров глузливу пародію на один вірш свого товарища Драй-Хмари:

 

Ні, не Еллада ти. Сучасности над нами

червоний прапор... Чорні димарі...

Донбас прийдешньому відчинить брами,

і Савченко блискучими рядками

на подушку оберне угорі

сліпуче сонце...

— ... Мексико майбутня,

неокласичних виженеш жерців,

і мов Загулова побідна лютня,

ти задзвениш, велика і могутня,

під проводом Поліщуків.

 

Взагалі неоклясики не цуралися пародій, охоче їх писали не тільки на ворожих людей, а навіть на самих себе, і ніхто, певна річ, за це не ображався. Ось зразок злісної епіграми з-під пера Зерова, що має наголовок "Напис до останньої Загулової книжки":

 

Я раб і наймит? Як же так? —

Зо мною ручкається сам Щупак!   

Моє йдеологічне пійло —

для всіх правдивих громадян:

його змолитвував Самійло,

а спаламарив Хуторян.

 

Цікаво, що в тих сатирах слова "хуторян" і "поліщук" можна і з малої, і з великої літери писати, бо надано їм подвійного сенсу. От один із найкращих Драй-Хмариних віршів:

 

Стогнала ніч. Вже гострі глиці

проколювали більма дня,

і синьо-золоті грімниці

дражнили відгульня-коня.

 

Розбурхалася хмар армада, —

а ти, опалена, в огні,

ти, вся любов і вічна зрада,

летіла охляп на коні.

 

Під копитом тріщали ребра,

впинались очі в образи, —

а ти розпліскувала цебра

передсвітанної грози.

 

Із бур, о молода гонице,

ти пролила своє даиня —

і світом гомін і стрілиці

дзвінкокопитого коня". (1925)

 

На вірша цього Юрій Меженко написав був таку пародію:

 

Куди ти прешся, молодице,

отак наосліп, навмання?

Наколеш око на ялицю —

чолом розтрощиш кам'яницю —

і все на "ицю" і на "ня".

 

Не доженеш ти таємниці,

скочивши охляп на коня,

то ж то не кінь, і не кониця,

і не тигриця, не левиця,

то — звичайненьке шкапеня.

 

Слід ще згадати один жартівливий колективний твір, де неоклясики поглузували трошки з самих себе та й з супротивників своїх. Назва цього твору "Неоклясичний марш". Він містить у. собі хорові партії і сольові номери:

 

Неоклясичний марш

 

Хор.

Ми — неокласики, потужна революційна течія:

йдемо напружено і дружно... Леконт де Ліль, Ередія!1

Ми виникаємо стихійно,

щороку сходячись на чай.

Страшися, "Плуже" безнадійний2

і статут овій переробляй!

Филипович (сольо).

Я славив землю, славив вітер

і врешті вийшов на простір,3

щоб лити з ясномудрих відер

музику звечорілих зір.4

Мене позбавлено емоцій5

і збезсучаснено давно,

але на тридцять третім році

почав я славити кіно.6

Хор.

Ми — неоклясики, єдиний

ще не зіпсутий молодняк.

Покинь свої, Сашуню, кпини,7

бо славить нас уже Десняк.8

Рильський (сольо).

Я з білих островів з'явився,

поплив у синю далечінь,

в рахунку весен помилився,

крізь бурю й сніг іду, як тінь.9

Учіться, молоді поети,

блюдіть анапест і устав.

Вінок сонетів, тріолети

я, не писавши, написав.

Хор.

Ми не поети, а піїти, —

коли не з нами, обминай.

Верлібри пишем знаменито:

Едшмід, Вергарн, Шпільгаґен, Гайм.10

Бургардт (сольо).

Загул пошив мене в поети,

втопив у липовім меду....

З заліза я кую сонети:

що хочеш, те й перекладу!11

Хор.

Ми лебедю рівня і щуці,12

а рак червоний нам дарма.

Хоч ми й не робим революцій,

але й життя від нас нема.13

Драй-Хмара (сольо).

А я ковчег покинув Ноїв,

прибившись на червоний шлях,

і муку слова заспокоїв

в Шехеразадиних садах.14

Наосліп, охляп і юрбою

за словом слово ткне і мкне,

і Арарат за Магалою15

лякає товтрами мене.

Хор.

Ми — неоклясики, завзято

милуємось на древній світ

і все не хочемо вмирати:

Гомер, Горацій, Геракліт16

Зеров (сольо).

Палю я ладан Аполлону,

покладений у саркофаг.17

З академічного амбону

чревовіщаю, яко маг.

Мій дар: костриця Буревію,

а Хвильовому мадриґал,

Загулові — калататія,

а Савчевкові — капітал.

Хор.

Ми — неоклясики, потужна

літературна течія.

Ступаєм дружно, харалужно:

Леконт де Ліль, Ередія!

Могилянський (сольо).

І я боєць за вищий рівень,

неоклясичний славлю хист,

та проспіває тричі півень —

і в "Правді" — отреченний лист.18

Масонський вигляд, жест лицарський

і під пахвою пук цитат, —

Мій Санчо-Панса — Луначарський,

а Маркс мій приятель і брат. 19

Хор.

Поникни, гордий Пилипенку!20

Багато є у нас імен:

в нас Голоскевич, Титаренко,21

Сковорода і де Бальмен.22

Над українськими ланами

дух неоклясики буя,

і раз-у-раз чаюють з нами

Леконт де Ліль, Ередія!

Сучасність (простягаючи руки й переходячи з рим на асонанси):

О, плем'я горде, неслухняне!

Не одвертайся, не тікай, —

приїде в лоно Авраамле

до Соломона Щупака.23

Апотеоза.

 

(1. Леконт де Ліль та Ередія, французькі поети-парнасцці, користувалися найбільшою пошаною серед неоклясиків; вони ж їх і перекладали.

2. "Плуг" – пролетарська літературна організація.

3. "Земля і вітер" та "Простір" – дві збірки Филиповичевих поезій.

4. "Музика звечорілих зір" – рядок, що трапляється в одному з віршів Филиповича. "Ясномудрий" – один з ужитих поетом епітетів. Порівняй: "Метелик ясномудрої Мінерви".

5.

1 2 3 4 5 6 7