За пів години чутка поширилася по базарах і вразила не одну тисячу. Розлючені мусульмани оточили лазню. Майдан і навколишні чайні були щільно залюднені. Зусібіч долинало: "Це щось нечуване" Що за поганець? Доповіли про це судді? Цей молодик з Учтурфана он який відважний…" В юрбі було чимало вкрай занепокоєних. Адже їхні дружини були саме в цій лазні. Але ніхто не зважувався на якісь дії. Пославши гінців, чекали на суддю й стражника… І от один за одним до лазні прибули судді, аксакали, навіть сам Таштімур-бек прискакав зі своїми озброєними служниками. Трохи порадившись, вирішили направити до дверей одного дідугана, щоб той викликав юнака. А в разі непослуху пригрозив найстрашнішою карою.
Юрба, мов бараняче стадо, товкалася й гула, мов бджолиний рій. Час від часу між вершниками й пішими зчинялися сварки й колотнечі. Старий підійшов до дверей лазні й гучно промовив те, що йому доручили. За дверима залунали жіночі голоси: "В лазні немає чоловіків, сюди не заходив жоден чоловік… Хоч і сталася дивина… Зачекайте".
* * *
Відповідь з лазні ошелешено передавалася з вуст в уста. Тим часом залишимо чи не десятитисячну юрбу стояти спантеличено в прагненні збагнути почуте й побачимо, що відбувалося в самій лазні.
Арслан-киз, як тільки зайшла в двері, підперла їх грубим патиком. У дворі лазні нікого не було. Вона швидко зайшла до лазні й почала роздягатися… В просторому залі деякі мусульманки роздягалися, а деякі вже одягалися. Раптом без тіні зніяковіння зайшов чоловік. Побачивши його, жінки заойкали та заайкали й не знали, куди подітися від сорому. Деякі так оголені й стояли… Арслан-киз роздяглася, і враз явилось її білосніжне тіло, ніжна шия і груди. Спостерігаючи це перевтілення юнака, жінки ще більше зчудувалися. Вони не вірили своїм очам. Спершу зайшов озброєний джигіт, а тепер вій постав такою кралею. Від думки, що зараз іще щось станеться, їх кидало то в жар, то в холод.
Господиня лазні, як і всі, була вражена. Хоч вона вже бачила, що юнак — це дівчина, але наблизитись не зважувалася. Тоді Гульджемал звернулася до неї:
— Підійдіть, бабусю, не бійтесь… Я така ж мусульманка, як ви… Я дівчина. Лише волосся коротке, а все інше таке ж, як у всіх тут… Підійдіть, бабуню, дайте чим намаститися.
Почувши слова дівчини, всі швидко заспокоїлись. Бабуся таки насмілилася, наблизилася до дівчини і, пильно розгледівши її, розвіяла всякі сумніви:
— Ой господи, що це? Це справді не чоловік, не бійтесь.
Всі заспокоїлися, та все ж примовляли:
— Господи, що це?
— Бабусю, дайте чим намаститися… Усьому є пояснення, своя причина. Майте терпіння, я все поясню. Господи, дай терпіння мусульманам, — казала Гульдежмал.
Дехто з жінок, заспокоївшись, прикрилися й підійшли, розглядаючи її.
Тим часом і зовні долинули схвильовані вигуки.
— Бабусю, — мовила Гульджемал, — це мене бачили, коли я сюди заходила. Всі були перелякані й здивовані… Треба піти й, не відчиняючи дверей, заспокоїти, їх, сказати, що в лазні нема чоловіків, що сталося непорозуміння. Насамперед вам, а потім і їм я все поясню.
І відправила бабусю на переговори. Разом з бабусею пішли ще декілька жінок. Здійнявся гармидер. Юрба ще більше розпалилася. Ось до дверей підійшли Таштімур-бек з головним суддею:
— Гей, хто там?! Відчиніть двері й прикрийтесь… Ми направимо людину, яка схопить негідника.
У відповідь почули:
— Тут немає-того, кого ви хочете схопити. Шановний добродію, заспокойтесь, наберіться терпіння. Ви все дізнаєтесь про цей дивний випадок.
— Кажете, що там немає нікого? Багато-хто бачив, як він заходив! — ніяк не могли за дверима вгамуватись.
В лазні всі жінки оточили Гульджемал. Все прояснила розповідь Арслан-киз. Вона, донька шейха Іззета-Ати в Учтурфана, відвернувши мешканців міста від підкорення ворогу, прибула до Кашгару за допомогою. Жінкам лестило, що серед них була така відважна патріотка, вони її нахваляли, а дехто спльовував, щоб не зурочити.
Дівчина пояснювала жінкам, що не так і важко взяти Нове Місто й вигнати ворога з Кашгару, тим часом міський старшина Таштімур-бек, зрадивши віру й свій народ, злигався з ворогом, ласий до його дарунків та хабарів. Тому приховує правду від народу. Мусульманки були вкрай зворушені почутим. І, розлючені, заходилися клясти Таштимур-бека до сьомого коліна. Всі питали Арслан-киз, що діяти. Обіцяли зібрати своїх братів і піти спільно з ними на ворога. Врешті Арслан-киз, утворивши військовий жіночий загін, вийшла разом з ним з лазні. У дворі лазні наказала всім прикрити голови згідно звичаю і пояснила, що робити далі. Сама ж, убравшись по-жіночому, але лишаючись при зброї й не прикриваючи обличчя, скочила на кам'яний мур і постала перед юрбою, що зібралася на майдані. Арслан-киз, почуваючись цілком впевнено, пройшлася муром і стала над дверима лазні.
— Гей мусульмани, — мовила вона, — відійдіть від дверей. Зараз виходитимуть жінки.
Помовчавши, продовжувала:
— Гей мусульмани, юнак з Учтурфана, що просив у вас допомоги, це я… Донька Іззета-Ати Гульджемал.
Якби оце почався землетрус чи на місто ринули гірські потоки, люди б не були такі вражені, як зараз. Слова дівчини передавалися з вуст в уста, з базару на базар і збуджували бентегу. Тим часом на знак Гульджемал відчинилися двері лазні й жінки, що виходили, гучно промовляли:
— Годі вже… Ця невинна, відважна дівчина-левиця — божа ласка для нас.
Коли трохи стихли голоси, дівчина продовжувала:
— Гей мусульмани, так, мені належить бути з прикритим обличчям… Але тепер особливі дні. Вирішальні. Слід прогнати ворога. Сьогодні немає жінок і чоловіків, є тільки бійці… Може, хтось з вас і боїться тиранів, але сміливців значно більше. Ось ці жінки ладні піти на ворога й захищати вас. В юрбі почулися вигуки: "Молодець, оце справжня відвага!" Тим часом з дверей лазні її літня господиня передала Арслан-киз червоний прапор. Дівчина встромила його в камінний мур. На прапорі красувалося величне слово "Аллах". Цей прапор дівчина заздалегідь принесла до лазні. І прапор, і відвага дівчини справили неабияке враження на людей, запалили віру в їхніх серцях. Арслан-киз, як полководець, як ангел, що зринув з небес, продовжувала:
— Гей мусульмани! Перед цим величним словом на прапорі схиляються світи й епохи. Покайтесь. Просіть у Всевишнього помочі й перемоги. Шануйте Всевишнього… — І гукнула. — Всі на коліна!
Присутні на майдані мусульмани схилились перед прапором, впали на коліна і з плачем стали благати Всевишнього. А за ними так само й ті, що були поза майданом. Арслан-киз співучим голосом прочитала молитву "Текбір", спонукала всіх покаятись і, сказавши "Гаразд підводьтесь!", додала:
— Гей мусульмани! Перед цим іменем і прапором лютий китаєць буде знищений. Вже наступного вечора ми з божою поміччю вчинимо намаз у Новому Місті. Та іще гірший за ворога не в Новому Місті, а серед нас. Це продажний Таштімур-бек, що зрадив і віру, й народ, і наших дітей, прихилився до ворога, відвернув нас від боротьби й слави. А його слуга Ахмед — в цій чорній справі посередник. Це він перевозив від ворога дарунки й хабарі ницо догоджаючи Таштимуру. Хай міським старшиною стане Сулейман-бек.
Всі були вражені словами дівчини, надто Таштімур-бек. Він аж сполотнів. Дехто накинувся на Ахмеда, питаючи, скільки разів він їздив у Нове Місто до китайського воєначальника, скільки брав грошей і дарунків. Розлючений люд напав на Таштимура і вбив його. Новим старшиною став Сулейман-бек.
Маючи неабиякий вплив на людей, Арслан-киз наказала всім після п'ятничної молитви повернутися на майдан на конях і при зброї. Відійшовши до муру з Сулейман-беком, суддею та іншими поважними особами, дівчина запропонували створити військову раду. Всі визнали пропозицію слушною і одностайно погодились. Гульджемал не сумнівалася в тому, що за таким успішним розвитком справи стоїть милість Всевишнього. Це надавало їй ще більшої певності.
Побачивши, що люд стоїть, ніби зачарований, і не розходиться, сказала:
— Йдіть і готуйтесь. Після молитви приїздіть на конях, ми поїдемо назустріч перемозі.
Люди розходилися в піднесеному стані. Ні в кого не було жодного сумніву в перемозі. Ще дві години тому безталанні сіроми, безвольні бідолахи, кашгарці обернулись на відважних вояків.
Прибуття до Кашгару Гульджемал-ханум та її неабияке вміння надихати й згуртовувати люд пов'язувало з її превелебним батьком шейхом Іззетом. А його донька в усіх в очах була як свята.
За наказом Сулейман-бека й Арслан-киз усе майно Таштімур-бека було конфісковане й передане в казну. У Нове Місто до китайського чиновника було відправлено посланця з листом, у якому містилася вимога добровільно здатися до ранку. Довкола нової міської фортеці було призначено чергувати пішим і кінним дозорцям, яким належало всіх підозрюваних приводити до міського старшини.
Після п'ятничної молитви озброєні люди вийшли на базари й майдани. Місто сповнилося вояками.
Ввіривши правління Сулейман-беку, Арслан-киз взялася до конкретних військових справ. З кожного району міста було взято сто піших або кінних воїнів. Над кожною сотнею було призначено сотника. Кожному було дане певне завдання. Над п'ятьмастами воїнів стояв командир дивізії, над двома дивізіями — тисячник. Всі підпорядковувалися міському старшині Сулейман-бекові.
Таким чином до вечора було зорганізоване двадцятитисячне військо. Були також здійснені різні приготування. На військовій раді була розроблена тактика нападу на Нове Місто, вирішено вранці рушити в похід. Передбачалося атакувати китайців з двох боків. Аби зібрати в навколишніх селах провізію і ще людей, було створено поважну комісію. В усі сторони були розіслані оповісники.
Рано-вранці з кашгарських воріт почали виходити вояки, належно облаштовуючи широку територію. Окремий загін у кількасот бійців виніс півтори сотні драбин для облоги, сотні порожніх мішків, які слід було наповнювати землею й кидати в рів. Тільки-но китайці зауважили рух мусульман, одразу ж почали палити з гармат. Але цілі були недосяжні й ніхто не постраждав. Ця тактика була розрахована на залякування мусульман, у яких не було гармат, але цього разу ніхто не злякався ні гармат, ні ядер.
Разом з військом були Сулейман-бек та Арслан-киз.