Якщо ти не прийдеш, не оборониш нас, — то таки нас візьмуть. Чи тобі не жаль отчини своєї, і матері, що стала старою, і дітей своїх?"
Це почувши, Святослав швидко сів на коней з дружиною своєю, і прибув до Києва, і цілував матір свою, і дітей своїх, [і] журився тим, що сталося од печенігів. І зібрав він воїв, і прогнав печенігів у поле, і було мирно.
У РІК 6477 [969]. Сказав Святослав матері своїй і боярам своїм: "Не любо мені є в Києві жити. Хочу жити я в Переяславці на Дунаї, бо то є середина землі моєї. Адже там усі добра сходяться: із Греків — паволоки, золото, вино й овочі різні, | а з Чехів і з Угрів — серебро й коні, із Русі ж — хутро, і віск, і мед, і челядь". І мовила йому мати: "Чи бачиш ти, що я недужа? Куди ти хочеш [іти] од мене?" — бо вона вже розболілася була. Сказала ж вона йому: "Погребши мене — іди, куди хочеш".
І по трьох днях померла Ольга. І плакав за нею син її, і внуки її, і люди всі плачем великим, і, понісши, погребли її на [уготованому] місці 1. І заповіла була Ольга не творити тризни над собою, бо мала вона пресвітера, і той похоронив блаженну Ольгу.
Ся [Ольга] була передвісницею християнській землі, яко вранішня зоря перед сонцем і яко зірниця перед світом. Вона бо сіяла, як місяць, уночі. Так ся між невірних людей світилася, як перло в багні, бо були вони закаляні гріхом, не омиті святим хрещенням, а ся омилась святою купіллю, скинула з себе гріховну одіж ветхого чоловіка Адама і в нового Адама втілилась, що ним є Христос.
Речім же до неї: "Радуйся, руськеє пізнання бога! Стали ми початком примирення [з ним]". Вона бо першою увійшла в царство небеснеє із Русі, і її восхваляють руськії сини яко зачинательку, бо й по смерті молилась вона богові за Русь. "Праведних же душі не вмирають" 2. Як ото сказав Соломон: "Коли хвалять праведника, — веселяться люди" 3, "безсмертною бо є пам'ять його" 4, коли признається він богом і людьми. Її теж усі люди прославляють, бі чачи, що лежить вона нетлінною многі літа. Сказав бо пророк [Ілій про слова господа]: "Тих, що прославляють мене, — я прославлю" Про таких же і Давид говорив: "У пам'яті вічній буде праведни він поговору злого не убоїться. Готово серце його уповати на господа, утвердилося серце його і не здригнеться" 6. Соломон же сказав: "Праведники вовіки живуть, і від господа нагорода їм є, і дбання од Всевишнього. Тому дістануть вони царство краси і вінець доброї од руки господньої, бо десницею захистить він їх і рукою покриє їх" 7. Захистив бо він силою [своєю] блаженну Ольгу од врага і супостата диявола.
У РІК 6478 [970]. Святослав посадив Ярополка в Києві, а Олега в Деревлянах.
У цей же час прийшли люди новгородські, просячи князя собі: "Якщо не підете ви до нас, то ми знайдемо князя собі". І сказав їм Святослав: "Аби хто до вас пішов!" І відмовився [йти до них ; Ярополк, і Олег. І сказав Добриня: "Просіте Володимира", — бо Володимир був од Малуші, улюблениці Ольжиної; [Малуша] ж була сестра Добринина, а отцем їм обом був Малко Любчанин, отож Добриня був вуєм Володимирові. І сказали новгородці Святославу: "Дай нам Володимира".
І взяли новгородці Володимира собі, і пішов Володимир з Добринею, вуєм своїм, до Новгорода, а Святослав — до Переяславця.
У РІК 6479 [971]. Прийшов Святослав до Переяславця, і заперлися болгари в городі. І вийшли болгари на січу проти Святослава, і була січа велика, і одолівали болгари. І сказав Святослав воям своїм: "Уже нам тут полягти. Ударимо мужньо, браття і дружино!" А під вечір одолів Святослав [болгар] і взяв город списом, кажучи: "Се город мій!"
І послав він до Греків [послів], мовлячи: "Хочу на вас іти і взяти город 1 ваш, як і сей". І сказали греки: "Ми не в силі супроти вас стати. Так що візьми з нас данину [собі] і на дружину свою. Але скажіте нам, скільки вас, щоб дали ми по числу воїв". А це говорили греки, обманюючи русів: греки бо є хитромудрі й до сьогодні. І сказав їм Святослав: "Єсть нас двадцять тисяч", — і додав він десять тисяч, бо було русі десять тисяч тільки. І спорядили греки сто тисяч на Святослава, і не дали данини.
І рушив Святослав на греків, і вийшли вони супроти русі. І коли побачили [це] руси, то убоялися вельми | множества воїв. І мовив Святослав: "Уже нам нікуди дітись, а волею і неволею [доведеться] стати насупроти. Тож не осоромимо землі Руської, а ляжемо кістьми тут, бо ж мертвий сорому не зазнає. Якщо ж побіжимо ми, — то сором нам. Тож не втечемо, а станемо кріпко, і я перед вами піду. Якщо моя голова ляже, — тоді [самі] подумайте про себе". І сказали вої: "Де голова твоя ляже, там і наші голови ми зложимо".
І приготувались до бою руси і греки насупроти [них]. І зітнулися обидва війська, і обступили греки русів, і була січа велика, і одолів Святослав, а греки побігли. І пішов Святослав, воюючи, до города [Цесарограда], і інші городи розбиваючи, які стоять пустими і до сьогоднішнього дня.
І зізвав цесар [грецький Іоанн] у палату бояр своїх, і сказав їм: "Що вдіємо? Адже не можемо ми стати супроти нього". І сказали йому бояри: "Пошли йому дари. Спитуємо його, чи падкий він є до золота чи паволок?" І послали вони до нього золото, і паволоки, і мужа мудрого, і сказали йому: "Стеж за поглядом його, і лицем його, і мислями його" 2.
Він же, [муж цесарів], узявши дари, прийшов до Святослава. І коли прийшли греки з дарунком, він сказав: "Введіте їх сюди". І прийшли вони, і поклонились йому, і поклали перед ним золото й паволоки. І сказав Святослав, убік дивлячись: "Сховайте". І отроки Святославові, узявши, [все] сховали, а посли цесареві повернулися до цесаря.
І зізвав цесар бояр, і сказали тоді послані: "Коли прийшли ми до нього і піднесли дари, він і не глянув на них, а повелів сховати іх". І мовив один [боярин]: "Спитуй його ще один раз. Пошли ще йому оружжя". Вони ж послухали того і послали йому меч та інше оружжя.
І принесли йому меч, і він, узявши, став любуватися [ним], і хвалити, і дякувати цесареві.
І прийшли [послані] назад до цесаря, і повідали все, що було. І сказали бояри: "Лютим буде | сей муж, бо майном нехтує, а оружжя бере. Згоджуйся на данину". І послав цесар [послів до Святослава] , кажучи так: "Не ходи до города, а візьми данину, навіть яку ти хочеш", — бо він замалим не дійшов до Цесарограда 3.
І-дали вони йому данину, а він узяв і за вбитих, кажучи: "Рід його візьме". Узяв він також і дари многі і вернувся в Переяславець зі славою великою.
Побачивши ж, що мало дружини у нього, він сказав собі: "Іще, обманувши як-небудь, поб'ють вони дружину мою і мене", — бо багато загинуло було в бою. І сказав він: "Піду я в Русь і приведу більше дружини".
І послав він послів до цесаря в [город] Дерестер, — бо тут був есар, — кажучи так: "Хочу я мати мир з тобою твердий і дружбу". І це почувши, цесар зрадів і послав йому дари, більші від перших.
Святослав же прийняв дари і став радитися з дружиною своєк говорячи так: "Якщо ми не вчинимо миру з цесарем, а довідаєтьс цесар, що нас мало є, то, прийшовши, обступлять вони нас у город А Руська земля далеко є і печеніги з нами вороги, — то хто нам поможе? Учинимо ж мир із цесарем, бо він же згодився нам на данину, — і сього хай буде досить нам. Якщо ж він стане не давати данини, то знову, зібравши воїв більше, ніж спершу, прийдемо з Русі до Цесарограда".
І до вподоби була річ ся дружині, і послали вони ліпших мужі до цесаря. І прийшли ті в Дерестер, і сказали [про них] цесарев А цесар на другий день прикликав їх, і мовив цесар: "Хай говорят посли руські". Вони ж сказали: "Так говорить князь наш: "Хоч я мати справжню дружбу з цесарем грецьким на всі прийдеїш часи".
Цесар же, рад бувши, повелів писцю писати на хартію всі реї Святославові. І стали говорити посли всі речі, — і став писець писати, — мовлячи так: "Згідно з другою угодою 4, що відбулась при Святославі, великому князеві руському, і при Свенельді, писан при Феофілові-синкелі до Іоанна, прозваного Цімісхієм, цесаря грецького, в Дерестрі, місяця липня, індикта 14, | у рік 6479.
Я, Святослав, великий князь руський, як клявся, [так] і утверджую цим договором присягу свою, що хочу [разом] із русамн які підо мною, боярами та іншими [людьми], мати мир і справжню дружбу з кожним — і [з] великим цесарем грецьким, і з Василієм і з Костянтином, і з [іншими] богонатхненними цесарями, і з усім, людьми вашими до кінця віку.
Ніколи ж не буду я замишляти на землю вашу, ні збираті людей [проти неї], ні приводити інший народ на землю вашу і скільки є [країв] під владою грецькою, ні на волость Корсунську і ні городи її, скільки їх є, ні на землю Болгарську.
А якщо інший хто-небудь замислить на землю вашу, то я буду противником йому і буду битися з ним.
Як і клявся я цесарям грецьким, а зі мною бояри і русь уся будемо ми додержувати попереднього договору. Якщо ж ми не до держимо чого із сього і [зі] сказаного раніш, то я і [всі, хто] зі мнок і підо мною, хай будемо прокляті богом, у якого віруємо, — в Перуна і в Волоса, бога скоту, — хай будемо ми золоті, як ото золото се 5 і своїм оружжям хай ми посічені будемо, і хай ми вмремо. Ви я майте се за правду, що нині вчинив я вам і написав на хартії сій а ми своїми печатями запечатали" 6.
Учинивши мир із Греками, Святослав рушив у човнах до [дніпрових] порогів. І сказав йому воєвода отця його Свенельд: "Обійди, княже, [їх] на конях, бо стоять печеніги в порогах". Однак не послухав він його і рушив у човнах.
Тим часом послали переяславці до печенігів [гінців], кажучи: "Іде Святослав у Русь, узявши майна багато у греків і полон незчисленний, а з малою дружиною". Почувши ж печеніги се, заступили пороги. І прийшов Святослав до порогів, та не можна було пройти порогів, і став він зимувати у Білобережжі. І не було в них їжі, і настав голод великий, так що по півгривні [була] голова коняча. І зимував [тут] Святослав. А коли приспіла весна, пішов Святослав у пороги. |
У РІК 6480 [972]. Прийшов Святослав у пороги, і напав на нього Куря, князь печенізький. І вбили вони Святослава, і взяли голову його, і з черепа його зробили чашу, — окувавши череп його золотом 1, пили з нього. Свенельд же прийшов у Київ до Ярополка. І було всіх літ княжіння Святославового двадцять і вісім.
У РІК 6481 [973].