За двома зайцями

Старицький Михайло

Сторінка 8 з 13

Чи развє нельзя, щоб скоріше весілля? Бо я здається-кажеться вмру, как прийдеться ждать долго.

П р о н я. І я б хотіла, штоб швидче.

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Молоді! Ну, що ж, можна ї на цім тижні,— як думаєш, стара?

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Про мене. (Дає перстень) У мене все готове.

(П р о н я наділа перстень на руку і міняється з Голохвостнм.)

Я в д о к і я П и л и п і в н а. Тепер і поцілуватись можна, так годиться!

(Молоді цілуються.)

П р о к і п С в и р и д о в и ч . Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком.

(Всі сідають. Пауза.)

X и м к а (вибіга з пляшкою, затикаючи її пальцем, піна так і ляпа). Ай, ай! Ґвалт! Я одтикала її, каторжну, одтикала, не бере; і зубами тягла, і на самоварі гріла... а це як лусне, так і потекло!

П р о к і п С в и р и д о в и ч. Пропало п'ять рублів!

(Картина)

(Завіса спада).

Дія третя

(Кімната Лимарихи зсередини, дуже прості обставини. Прямо — двері вхідні; направо — до пекарні)

ВИХІД І

(Г о л о х в о с т и й сам)

Г о л о х в о с т и й (входить трохи збентежений). Дак оце і хата Секлити? Просто, дуже просто; і хто б думав, що в такім гноїщі лежить брильянт? (Загляда в кімнату). Одначе немаєть нікого... Чи не повернути б мені оглоблі назад? Єй-богу, страшно, щоб я ще з великого розуму не встроїв собі штуки! Ні, лучче, во всякім разі, хоч на минуту побачитись, ману пустить: єжелі вона чула щось, то можна одбрехатись; а єжелі не чула, то заспокоїти хоч на два дні, щоб і не допитувалась... Резонт, Свириде Петровичу, резонт. Да і на Галю хоч раз гляну... Ох, только ох, да й тольки! (Закурює папіросу). Одначе могу сказать, що міне хвортунить: де ж — П р о н я аж пищить за мене; Сірки старі не знають, де й посадити зятя; боявся жида — не тольки укоськав, но і обдер: заказав храчну пару, цепочку Купив, завтра й вінчання. От тольки Секлиту обчеркнути курячим зубом, штоб заспокоїлась, да й кури! (Ходить по хаті, потира руки, пританцьовує і посвистує).

ВИХІД II

(Г о л о х в о с т и й і С е к л и т а.)

С е к л и т а (входить з кошиком). Хто тут уліз у хату? А, це ви! Як вас величати?

Г о л о х в о с т и й. Я, Свирид Петрович! Доброго здоров'я вам у вашій господі. Поздоровляю вас з сєгодняшнім дньом.

С е к л и т а. А я вже оце хотіла вас шукать по Подолу, думала, що випустила з рук, так і втекли!

Г о л о х в о с т и й. Погано ділали, що так думали! Я вже вам казав, що я свой брат, простий, а свой не збрешеть.

С е к л и т а. Сідайте ж, будьте ласкаві, та побалакаємо, коли зайшли з доброю думкою.

(Сідають.)

Г о л о х в о с т и й. З доброю, з доброю, пущай на мою голову стольки тисяч... скольки у мене лиха на думці!

С е к л и т а. Та дай боже! Тільки отакі паничі часто дурять!

Г о л о х в о с т и й. Ой Секлито Пилиповно, Секлито Пилиповно! Чи развє вам од бога не гріх, що ви й досі не вірите! Чи я ж мало божився? Мало присягався?

С е к л и т а. Та так, так!

Г о л о х в о с т и й. От ви тогда бог зна що взяли в голову, а я й з дівицею ще не познакомився як слід, не то што; розпитував тільки за вас, чи можна приходити?

С е к л и т а. Ну, вже мовчіть: бачила, як ви розпитували!

Г о л о х в о с т и й. От пускай я лусну, хай з етого мєста не зійду (одсовується), коли я не хотєв випитати до вас дороги, штоб позволили ходити, познакомиться... Отож я вас прошу, дозвольте мені до вас приходити, да не цурайтесь меня...

С е к л и т а. Що ж? Ходіть, раді будемо... Тільки я вас ще добре й не знаю: кажете... родич Свинаренків... чи не син ви покойного цилюрника Голохвостого?

Г о л о х в о с т и й. Та син же... тольки, конешно, образованний, розумом вийшов на весь Подол!

С е к л и т а. Скажіть! Я знала небіжчика. О, в нього водилась копійчина, якщо не процвиндрили!

Г о л о х в о с т и й. Я не з тих, Секлито Пилиповно, що процвиндрюють. Розумний чоловєк, да при достатках, як махне, дак у нього й з мертвого живе робиться. Тепер у мене і палікмахтереька, і комерція всяка, і позичаю всім: увесь Хрещатик у мене отут! (Показує кулак).

С е к л и т а. Так ви от які! Куди ж нам до вас?

Г о л о х в о с т и й. Ну што ж, што я розумом і багатством піднявся за хмари; але душа у мене проста, до простої й липне! А ваша Г а л я... то ж краса на весь Київ!

С е к л и т а. Мою Галю не гріх і матері похвалити; моєї Галі ні до кого й рівняти, хіба до зорі на небі! За нею женихів — аби хіть!

Г о л о х в о с т и й. Так, так... а де пак вона?

С е к л и т а. На базарі ще; незабаром буде.

Г о л о х в о с т и й (натягує рукавичку). Жалко, што не побачу!

С е к л и т а. Куди ж це ви? Вітра в хаті вхопили?

Г о л о х в о с т и й. Звиняйте, Секлито Пилиповно, на цей раз. Я на хвилину тільки ускочив, а то у мене діла, аж пищать: цилюрню на Хрещатику строю... робочі ждуть!

С е к л и т а. Я вас од своїх іменин не пущу...

Г о л о х в о с т и й Невже ваші сьогодні іменини? От бог напутив! (Набік). Це, однако, погано: сюди натешеться гостей... (До Секлити). Поздоровляю ж вас з святими вашими іменинами! (Цілує). Дай боже вам щастя і здоров'я і чого тільки забажаєте! (Знов цілує).

С е к л и т а. Та годі вже, годі! От цілується! (Набік). Але ж і гарний оцей вражий панич! Як мед з маком, аж губи злипаються!

Г о л о х в о с т и й. Так тепер уже звиняйте... А от з неділі мені будєть когда, так позвольте заходить до вас хоть щодня: ви меня добре взнаєте, я вас; з дєвушкой обзнакомимся, а тогда уже, как бог благословить...

С е к л и т а. Заходьте, заходьте, просимо...

Г о л о х в о с т и й (встає). Так уже на цей раз прощайте.

С е к л и т а. Та як же? Щоб я вас пустила оце, не попоштувавши запіканкою, пирогами?

Г о л о х в о с т и й. Нікогда... (Про себе). Впрочем, запіканка і пироги... (Вголос). Ну, развє одну чарку можна.

С е к л и т а. Якже, якже! Та ще й запіканка! Ви такої, дарма що багаті, зроду не пили! Ось я зараз! (Пішла).

ВИХІД III

(Г о л о х в о с т и й сам.)

Г о л о х в о с т и й. Одначе треба черкнуть чарочку-другу да і тікать, потому сюди налізе всякої свиноти, ще почнуть язика чесать... Ні, ні, недобре! Хоча й досадно, што Галі не бачив; ну, да ми надолужимо опісля... когда б тільки весілля одбути, а там — хоч голову свою заставлю, а... ух, пипонька, пуколька моя!

ВИХІД IV

(Г о л о х в о с т и й і Г а л я.)

Г а л я (входить, нап'ята платком). Пидоре! Забери там яблука! Ой, хто це?

Г о л о х в о с т и й. Це я, кралечко! Здрастуйте, моя зозулечко!

Г а л я. Це ви?

Г о л о х в о с т и й. Своєю персоною. Не видержав, бо розгорівсь, як камфорка, моя щіточко! (Бере за руку).

Г а л я. Ох, лишенько! Ідіть, будь ласка, бо матері поки нема; як застукають, то знов таке буде...

Г о л о х в о с т и й. Яким сортом? Адже ваша мати мені слово дала...

Г а л я (вириваючи руку). Так і повірили!

Г о л о х в о с т и й. Та не пручайтесь-бо, потому ішо у мене аж печінки пручаються!

Г а л я (виривається). Пустіть-бо! (І вибіга).

ВИХІД V

(Г о л о х в о с т и й сам.)

Г о л о х в о с т и й. Виприснула... Хистка, як лозиночка, в'юнка, мов вуж! Але ж і ягодка! Як повидів її, ну просто все в головє замакотрилось! Просто, як только в руках її подержиш, дак так робиться у тебе унутрі, як у самоварі, аж гуде! Ну й дівчина ж! Да за таку ж дівчину, доложу вам, .можна всього себя обголити чисто і піти по Хрещатику таким хвисоном... Єй-богу, можна, даже по морозу! Не видержу, треба її діждатись, хоть раз ще глянуть!

ВИХІД VI

(Г о л о х в о с т и й і С е к л и т а.)

С е к л и т а (з горщечком і пляшечкою). Ну, спочатку покушайте моєї настояночки на горіхових листях та оцими пиріжками закусіть, з потрібкою...

Г о л о х в о с т и й. Викушайте ж самі!

С е к л и т а. Пошли ж вам боже, чого ви бажаєте, а моїй Галі долю щасливу! (П'є і знов палива).

Г о л о х в о с т и й. Дай боже! З іменинами вас поздоровляю! (П'є). А-а! Оце горілка так так! Мов вогнем по жилах пішла! Та й пиріжки ж до того, дай вам боже здоров'я! (їсть).

С е к л и т а. Та по первій же ніхто не закусює; викушай-те другу! (Налива). ?

Г о л о х в о с т и й. Е! Да так же я і не встану! (П'є). І, і , С е к л и т а. То й добре; гостем дорогим будете!

Г о л о х в о с т и й. Да я дуже б радий, у вас так, знаєте, по душе... там только мине... Та трошки можна... (Дивиться в вікно). Онде й Г а л я пішла.

С е к л и т а (стука в вікно). А йди лиш сюди! Де ти там у гаспида тиняєшся?

Г о л о х в о с т и й. По хазяйству, певно, бігаєть?

С е к л и т а. О, вона упадлива!

ВИХІД VII

(Ті ж і Г а л я.)

С е к л и т а. Де ти там баришся?

Г а л я. Забігала до сусідки Лукери: посуди треба.

Г о л о х в о с т и й. Здрастуйте, доброго здоров'ячка! Вся душа моя стрепенулась, как зачув я ваш ангельський голосок, мов дискантів найкращих у концерті...

Г а л я (подає руку). Ви смієтесь...

Г о л о х в о с т и й. Єй-богу, і в думці немаеть: я, Ганно Івановно, з чесним заміренієм прийшов.

Г а л я. Я не знаю, про що.

С е к л и т а. Бач, мов і не зна, мов і не рада! А до сього торгу давно й пішки! Щастя твоє, що так склалося, а то б було!

Г а л я. Мамо, хіба я в чім винна?

С е к л и т а. Та годі, годі! Нічого мені ману пускать, очі одводити. На ось горня, та почастуй варенухою дорогого гостя, та поговоріть любенько, а я сама за посудою збігаю! (Виходить).

ВИХІД VIII

(Г а л я і Г о л о х в о с т и й. Г а л я наливає варенухи.)

Г о л о х в о с т и й. Чого ти цураєшся мене, моя рибонько, хіба-развє я не любий тобі?

Г а л я (подає чарку). Я вас боюсь... Що це ви задумали, чого ви мене чіпаєте?

Г о л о х в о с т и й. Задумав, моя куріпочко, хоч кишки собі вимотать, а тєбя добути, потому улюбльон, як окроп кипить...

Г а л я. Я вам не пара... Ви б краще не в'язали мені світа... зараз проміняєте на яку-небудь панну!

Г о л о х в о с т и й (випивши). А-а! З ручок твоїх солодша од меду й од канахвет! (Бере за руку й хоче обняти).

Г а л я. Пустіть!

Г о л о х в о с т и й. Щоб я тебе проміняв? Ні за яку кахвюру! Так би й задавив! (Обніма).

Г а л я (вириваючись). Ой, що ви?

ВИХІД IX

(Ті ж і С е к л и т а.)

С е к л и т а. А! Договорилися, значить... Ну, й помагай вам боже!

Г о л о х в о с т и й (набік). Знов піймала! Вона, здається, за дверима підслухувала!

Г а л я (з сльозами).

7 8 9 10 11 12 13