Сила кохання

Спиридон Черкасенко

Сторінка 2 з 2

мене зневажати?..— мурмотів він.— Ні, брешеш!.. на мені не поїдеш... Ти думаєш, шкурьохо, як у тебе врядник щовечора сидить, то я не посмію?.. А цього не хочеш?.. На! на!,, З'їла?..

Десь свиснув стражник. Тинялась поблизу незагнана свиня.. Зупинившись коло ганку, почала довго-довго чухатись, рохкаючи з великим задоволенням.

— Ачу,— гукнув на неї Всепітий.— Ходімо, Галю, в садок, бо тут... трохи не той... багато прози. Мати спить уже?

— Ні... жде ужинать... вечерять, то-есть,— похватилася вона.— Ходім мій... любий?

— Ах, проза, проза,— сміявся він, ведучи її під руку по східцях.— Ну, та вже ходімо, нема що робити.

— Без прози тоже нельзя, коли кушать хатіться.

— Мова, мова. Галю! Боже!..

Всепітий аж за голову вхопився.

— Я вивчусь, мілий, дай срок. Я вивчусь... мені также наравиться твій язик...

— Подобається, а не наравиться... Так, зіронько, коли кохаєш, то швидко вивчишся.

— Кохаю, кохаю ж, любий! — обняла його за шию Хрущівна й міцно поцілувала.— Бач,— засміялась вона,— уже почти вивчилась.

— Серце, рибко,— раював Всепітий,— тільки не почти, а майже.

— Ну, годі тобі упрікать. Ходім... вечерять.

За столом в їдальні сиділа огрядна Хрущиха. Угледівши Всепітого, вона зраділа й подзвонила.

— Здравствуй, свет,— привітала Хрущиха Всепітого.— Садись, касатик, будем ужинать... Агашка! Агашка! Куда запропастилась, подлая девка? Подавай вечерять... Ти уж извини, свет, меня, старуху, не могу по-вашему болтать...

— Я вже вам казав,— скривився Всепітий,— не треба перепрошувати.

— Гаварил, свет, гаварил...

Вона ще довго квохтала, а Всепітий сидів і закохано стежив за Хрущівною. Влучивши годину, Галя непомітно моргнула матері, й та заквохтала:

— Уж ты извини, свет, меня, старуху... Я насчет женитьбы твоей...

— Мама! — спустила очі Галя.

— Што ты, касатка, дело житейское, стыдиться нечаво. Уж коли ты затеял, свет, то нужно по всей форме.

— Я вас не розумію,— здивовано промовив Всепітий.

— Обручиться, гаварю, следует. Оно покрепче будет, да и нам спокойней. Нынешняя молодежь, свет, что ветер в поле.

— Якщо вам це потрібно... Як Галя...

— Мені все равно. Я согласна.

— Згодна, а не согласна.

— Згодна...

— Вот так-то спокойней будет,— зраділа Хрущиха.— Я уж и батюшку, о. Василия, зазвала на завтра на вечер. Ты за нас не бойся. Как только рукоположат во священники — все твое, все бери. Мне, старухе, ничево не нужно. Дом, значит, с садом, как следовает, пять тыщ деньгами, серебра и другой посуды, ложки, ножи, вилки тож...

— Мама! — зашарілась од щастя Галя.

— Не розумію, навіщо ото ви мені вираховуєте?.. Хіба в тім щастя?..

— Е, свет, молод ты дюже... А уж как я-то порадуюсь на счастье Анюты моей. И спала — думала за священника выдать дочь. Услышал Господь... И Анюта рада... Ты не смотри, свет, што она молчит. А сердечушко, небось, играет.

— Мама! — спалахнула Галя й вибігла з-за столу в другу кімнату.

— Хе-хе-хе! што-то стыд девичий!.. Ты смотри, свет, не обижай Анюту. Любит она тебя, а станешь батюшкой — и того больше полюбит. Так и сказала: уж как мне, мать, хочется скорей матушкой сделаться, уж и как любить буду своего попа, руки целовать буду, за другого ни в жисть бы не вышла...

Довго ще гомоніла стара, а Всепітий, повечерявши, сидів і чекав на зручний момент утікти з Галею в сад.

. . . . . . . . .

Другого дня все було налагоджено до заручин. Метушився, жартував на всі боки диякон Беззаконієв, похмуро визирав з кутка учитель Кушнір, зітхали й пріли од заздрощів знайомі Хрущишині, зазирали з пекарні служниця Гапка й дворник Явтух. Галя прибиралася з подругами в спочивальні, а стара ходила з однієї кімнати в другу й квохтала. А Всепітий підсів до Галиного дядька, крамаря з лукавими очима, й говорив:

— Головне в житті кохання. Воно чудеса діє! Галя, людина чужого мені народу, вихована в чужих для мене умовах, серед чужого загалу, а отже, спалахнула коханням до мене і раптом одмінилася: забалакала моєю мовою, перейнялася моїми ідеалами, забажала в житті йти поруч зо мною. А все чому? Через кохання!.. Кохання все діє.

— Всеконечно,— згоджувавсь крамар,— священики скоро будете... Всякому лестно. і

— А, не в тім річ,— хвилювався Всепітий.— Та я певний, що зробись я завтра старцем, вона не вагатиметься доручити мені свою долю.

— Гм... да... Это вы правильно. Как значит повенчал поп в церкви, назад ужо ни-ни!..

— А, Боже мій! Ви мене не зрозуміли...

Ввійшов о. Василь. Хрухциха перехильцем підбігла йому назустріч і цмокнула в руку, за нею підійшли під благословення жінки й крамар.

— Спасибо, отец. Радость у нас, отец. Дочь отдаю вон за него. Уж и как хотела за священника... услышал Господь меня, бедную вдову.

О. Василь суворо зиркнув на Всепітого.

— Дуже радий, дуже радий,— звернувся він нарешті до Хрущихи.— Тільки, на мою думку, ви трохи помилились. Всепітий не буде попом.

— Да што ты, отец? — аж присіла Хрущиха.— Пачему?

Обличчя жінок засяяли од нестриманих радощів.

— Через віщо ж то я не буду попом? — озвався насмішкувато Всепітий.

— А через те, пане Всепітий, що о. благочинний послав владиці донесеніє о вашем учорашнім поведенії, як ви ганялись в голом виде за голими мужицькими дівчатами.

— А-ах ти, Господи! — вирвалось у жінок. Настала тиша.

Хрущівна миттю опинилась у спочивальні. Крамар витирав з лоба піт рукою й тряс підстриженою головою. Диякон Беззаконієв пильно стежив у вікно за тим, що робиться на вулиці.

Всепітий нарешті прийшов до пам'яті.

— Ви... ви...— звернувся він. до попа,— ви... неправду кажете. Це наклеп.

— Мені про те незвісно. О. благочинний так...

— Ну, то я виведу вас на чисту воду! Я знаю, чого вам хочеться,— палав Всепітий.

З спочивальні вийшла Галя. Личко їй перекривило од злості.

— Галю... Чуєш, який наклеп...— хотів підійти до неї молодий і знов зупинивсь.— Ну, та вам не вдасться, отче!.. Не буду попом, не треба: не тільки світла, що у вікні. А Галя й так за мене піде! На край світа піде! старцем буду — піде!..

— Ну, это дудки! — повернулася до нього спиною Галя.

— И не думай, свет! — заквохтала розлютована Хрущиха.— Не будет на то моего благословения...

— Галю! — простягнув до неї руки Всепітий.— Ти ж присягалася, ти ж кохаєш мене...

— Када я говорила? — повернулась до нього Галя.— Выдумайте... Вот невидаль. Не пойду за такого.

— Галю, це ж наклеп, брехня!

— Все едино, а я не выйду, када батюшкой не будешь. Вот тебе и весь сказ.

Вона крутнула сердито довгим хвостом і вийшла.

— Уходи, свет... Чтоб и ноги твоей тут не было...

Та Всепітий і сам бачив, що тільки й його, що вийти звідсіля.

Беззаконієв догнав його.. в сінях і тихо промовив:

— Казав тобі, сватай Мінодору о. Василя.

Всепітий люто зиркнув на нього й засичав:

— Подлец!

На вулиці догнав його Кушнір.

— Хм... а й справді Ничигіор правду каже,— говорив він Всепітому.— Сватай попівну, і о. Василь вирятує з біди.

Всепітий зупинився.

— Не можу ж я,— говорив він, кривлячись од внутрішнього болю,— розумієш, не можу, бо не кохаю ж я її. Що то за життя буде. Тільки кохання дає радість життя, бо є втіленим, зреалізованим найвищим щастям. Тілько воно всесильне, бо діє чудеса.

— М... да... чудеса,— зітхнув, дивлячись убік, Кушнір. А Всепітий ще довго тримав його за ґудзика й виспівував з захопленням гімн коханню...

1 2