Мазепа (розчулено).
Мої орли тобі до послуг, брате:
Будь певен,— жоден з них в бою не схибить.
Кремпський
То це твоя таємна дума, брате?..
Я в захваті!
(Б'є шапкою об землю).
Най чорт поб'є нас всіх,
Коли з моєї шляхти хоч один
Свою поверне ворогові спину!
Мамай (чухає потилицю).
Ех-ех, гетьмане! перелив я трохи,
А то на радощах хіба таку
Тобі на славу склав би пісню... Ех!..
Наливайко (розпромінений).
Спасибі, браття, вам за щире слово!..
Але...
(Озирається довкола, промінь щастя на виду
обертається в хмарку тривоги).
...де Лобода? де запорожці?..
Всі тепер тільки звертають увагу на відсутність запорозького гетьмана й січовиків. Глухий гомін здивування та обурення.
Це хто там? Пропустіть сюди старого!...
Крізь натовп з правого боку продирається Михаль.
Михаль
(ледве дихаючи, стає перед Наливайком).
До тебе я, гетьмане...
Наливайко (нахмурившись).
Хто єси?..
Десь бачив ніби я тебе, старий...
Михаль
Так, так... мене ти бачив позавчора
В Шершнях... Дворецький я в панів Оборських...
Ох-ох... старий вже дуже став і ледве
Сюди дошкандибав...
Наливайко
Що сталось там?
Кажи хутчій!..
Михаль
Вся челядь...
Наливайко
Як?! А де ж січовики?..
Михаль
Опівночі приїхав Лобода...
Ксьондза, Пазину й панночку Касильду
Звелів посадовити на вози...
Ввесь дім і двір пожакував... мене ж
Замкнув із панією у покої...
Вона нездужала... вже вмерла з ляку...
Самі ж десь зникли уночі... Насилу
З покою видряпавсь вікном до ранку
Й оце прибіг, щоб сповістить тебе,
Гетьмане...
Наливайко (грізно).
Та куди ж вони, куди?!
Михаль
Січовики казали поміж себе,
Що звелено на Брацлав путь держати...
Наливайко (як безумний).
А як же ж бій?.. Без нього ж все загине...
Де ж правда?.. Присягався ж він... Чи це
І є та правда січова, що все
Лиш сіяла між нас розбрат і зраду
З давніх-давен?.. Раби... раби, раби...
(Падає непритомний на руки старшині).
ДІЯ ЧЕТВЕРТА У замку в Білій Церкві. Просто — вхідні двері, праворуч — до інших покоїв, ліворуч — два вікна. Посередині — великий довгий стіл. В простінку, між вікнами, — налой з розп'яттям.
Касильда
(що клячила перед розп'яттям у молитві, підводиться).
Немов тягар з натружених рамен,
Печаль тяжку зняла Святая Діва
З душі знебулої... А чи надовго ж?
Ігнотус
(стоїть збоку; ввесь час, поки вона молилася, дивився він на неї жадібними очима; коли ж вона підвелась і звернулася до нього, зір його потух і обличчя закам'яніло).
Із всіх дівчат, що земський рай скрашають,
Господь обрав тебе, прекрасна доню,
Щоб гідрі навісній нести загибель...
Касильда (ламле руки).
Ах, падоньку!.. і знову ти про це,
Пречесний отче...
Ігнотус (твердо)
Так, і паки, й паки!
Касильда
Не можу ж я,— ти зрозумій мене! —
Не можу я віддати на поталу
Себе якійсь потворі дикій, п'яній...
Ігнотус
Офіри цеї в тебе вимагають
Святая церква і Річ Посполита.
Каспльда
А серце!.. Ах, я не люблю його...
Огидний він мені... Це ж мука, мука...
Ігнотус
Щоб визволити рід людський,
Христос Прийняв страшні терпіння на хресті...
(Показує рукою на розп'яття).
Чи хто із нас достойніший за нього?..
Касильда
(в розпуці падає перед ним навколішки).
О, змилосердься!.. Я ж люблю другого...
І ніч, і день — чи сплю я, чи не сплю —
Той образ лицаря перед очима...
Йому лиш одному себе віддам
Навіки я...
Ігнотус (грізно).
Жолкєвському?.. Марнота!..
Касильда
Нема ж його?..
Ігнотус
Кому ж, як не йому?!
Касильда
Тобі признаюсь я, о чесний отче...
Тобі спокутую свій гріх тяжкий...
Ігнотус
(впивається в неї палаючими очима).
Кажи ж, кажи хутчій...
Касильда
Єдиний раз
З'явився він тоді... із цим... в Шершнях,
Як Божий грім... Мов тая блискавиця,
Красою очі засліпив мої
І нею серце підкорив дівоче,
Що ще кохання грішного не знало...
Ах, гріх який!.. Даруй мені, даруй
Цей гріх, пречесний отче...
Ігнотус
(ледве втримуючи, радість).
Наливайко?!
Касильда
(спустивши голову й закривши обличчя руками, тихо).
Так, він... Краси такої ще не бачив
Ніколи світ,— чи ж дивно, що слабе
Дівоче серце вразила вона
Й його і думи всі гріхом повила?..
Ігнотус (підводить їі).
Устань!.. Воістину це Божий перст.
Там, де краса любов собою творить,
Гріха нема, моя прекрасна доню.
Мені оцим признанням ти своїм
Надіями новими окрилила
Зневірену уже тобою душу...
Касильда (радісно).
То це не гріх?..
Ігнотус
Кажу ж: там, де любов,
Нема гріха... Про щастя про твоє
Із тим, кого ти любиш, я подбаю.
Касильда
Невже його побачу знов я?
Ігнотус
Не тільки це... Він буде твій.
Кастильда
О, щастя!
(Припадає устами до його руки. Він цілує її в голову).
Пазина
(входить і з підозрінням давиться на них).
Прибув там той, що до Шершнів колись
З вістями од коронного гетьмана
Вночі приїхав був. Пустить чи ні?
В передпокої жде він...
Ігнотус
Постривай!..
Ти панну до покою одведи,
А я з ним сам...
Пазина й Касильда виходять дверима праворуч. Ігнотус бистро йде до вхідних дверей і відчиняє їх, пропускаючи
до покою Дригу.
Це ти?! Звідкіль узявсь
І де так довго пробував, ледащо?..
Ти був в Шершнях?
Дрига
Так, чесний отче, був.
Ігнотус
Кажи, що сталось там по нас.
Дрига
Стара,
Як тільки вирушили ви, померла,
А слуги всі розбіглись, хто куди...
Ігнотус
(молитовно складає руки й зводить очі горі).
Най в царство прийме Бог її своє!..
Тепера менше перешкод... А ти
Про це нікому аніже!.. Коли
Тебе спитає ненароком панна,
Кажи, що все гаразд... стара здорова...
Дрига
Гаразд, скажу...
Ігнотус
А Наливайко де?
Дрига
Дізнавшися, що зрадив Лобода,
Він вельми лютував і наздогін
За ним з усім пустився військом,
З кварцяниками бою не прийнявши.
Пожакувавши Брацлав по дорозі,
Сюди, у Білу Церкву справив він
Свою потугу. Мусить бути близько.
Ігнотус (потираючи руки).
Так, так... Усе гаразд іде... Нехай
Вовків цих двоє степових один
Одному поперегризають горла,
А тічки їх розпудить по степах
Гетьман коронний... хе-хе-хе!.. Про це
Подбаю я... О, так,— я вже подбаю,
Й побачимо, зухвалий Наливаю,
Хто скорше з нас повисне на гілляці,
Котру мені ти призначав в Шершнях!..
В коронного ти був?
Дрига
Аякже,— був...
Про все йому докладно розповів...
Розгнівавсь вельми він...
Ігнотус (сміється).
Розгнівавсь?.. Ще б пак!
Такая пташка пурхнула з-під носа
В Жолкєвського самого, ха-ха-ха!..
Дрига
Не гаючися, він з кварцяним військом
Пустивсь за Наливайком наздогін,
Але... гетьман козацький, мов той вітер,
І не важким кварцяникам догнати
Його у чистім полі, і коли б
Йому не трапивсь по дорозі Брацлав,
То й я сюди не встиг би із звістками.
Ось від Жолкєвського листа привіз
Тобі, пречесний отче.
(Виймає з-за пазухи листа).
Ігнотус
(дослухаючись до гомону в передпокої, бере листа).
Йдуть сюди...
Ходімо звідсіля: в своїм покої
Я дам доручення нові...
Зникають дверима праворуч.
З передпокою по хвилі входять
Лобода й Гуменицький. Лобода напідпитку.
Лобода
(зупинившись біля порога, важко зітхає й озирається по покою: не помітивши нікого, скаженіє).
Нема
Нікого знов!..
(Підходить до столу й важко сідає. Раптом — б'є кулаком по столі й гукає).
Агей!, чи є хто там?..
Як тільки я сюди в покій — всі врозтіч...
(Зриває з голови шлика й кидає ним об підлогу).
А сто дияволів!.. Та хто я їм?
Чума? Червивий пес?! Охріме! чуєш?-
Чи вже не запорозький я гетьман?..
Гуменицький
(поштиво стоїть біля порога, тримаючи
в руках шлика).
Хто сміє навіть думати таке?!
Лобода
Хто сміє?.. Та вони ж... Той ксьондз дурний
І тая панна...
Входить Пазина.
Де вона? Ти чуєш?!
Пазина
Про неї ти, гетьмане?.. Спочиває
Вона. Ввесь час молилася й стомилась.
Розгнівалась, твій крик почувши...
Лобода (тихше).
Справді?.
Ну, от... Вони цураються мене,
А я ще й винен...
(Схиляє голову).
Спочиває, кажеш?..
Ну, що ж чинити?.. Най... Сідай, Охріме.
А ти чогось нам випить принеси...
Пазина виходить вхідними дверима.
Гуменицький (сідає край столу).
Дивлюсь на тебе я, гетьмане славний,
І жаль гіркий козацьке серце тисне:
Назустріч їм всім серцем линеш ти,
Вони ж тебе у вічі зневажають
Лобода (похиливши голову).
Так, так... всім серцем, друже... А вони?
Гуменицький
Чи варто ж нам було заради цього
З гетьманом Северином розійтись,
Наразивши його на небезпеку?
Лобода
Ах, не нагадуй!..
Гуменицький
Між січовиками
Відтоді ремство не вгаває вже:
На тебе, мій гетьмане, нарікають,
Що товариство зрадив ти ганебно,
Не по-лицарському, заради баби
І добрами кварцяників не дав
Козацтву поділитися по бою...
Лобода
Мовчи, мовчи! Направлю разом все,
Нехай лиш прийде Наливайко... Де він?
Не чув нічого ти?
Гуменицький
Чому не чув?..
Жолкєвський Бар зайняв, а Наливайко
З Мазепю і Кремпським порядкують
Уже у Брацлаві: з кварцяним військом
Він бою не прийняв тоді без нас...
Пазина вносить великий дзбан меду й ставить на стіл;
із креденця дістає кухлі.
Пазина (наливаючи).
Не знаєте, де Северин?
Лобода
Тобі
Навіщо знати це?
Пазина
Навіщо, кажеш?..
На те...
(Озирнувшись і знизивши голос).
...що до ксьондза прибув допіру
Його вістовець, шпиг... Іще в Шершнях
Я бачила його. Тоді навмисне
Про смерть Жолкєвського в Семигороді
Приніс він вісті, а Жолкєвський той
Живісінький... Ніяк я не збагну,
Що витіває з ним наш ксьондз понурий.
На Северина щось, мені здається...
Лобода (п'є).
А хоч би й так — тобі до того що?
Пазина (блиснувши очима).
Мені?.. А те, що і тобі, гетьмане!
Лобода (наливає).
Ти це до чого?
Пазина
А до того я,
Що як загине Наливайко, й вам
Тоді кінець.
Лобода (регоче).
Оце дак утяла!..
Чому ж, чому?
Пазина (піднесено).
Тому, що в Наливайка
На плечах голова, а в голові тій
Велика дума зріє...
Лобода
Хо-хо-хо!..
А в нас?..
Пазина
А в вас усюди безголов'я.
На себе глянь, гетьмане: хто єси?
Які посіли голову твою думки?
В той час, як ти лише про дівку дбаєш,
Душа десь Наливайкова горить
В огні розпуки, що не довелось
Через твоє свавільство й наглу зраду
Святого діла доконать...
Лобода
А ти
Звідкіль це знаєш?.
Пазина
У своїх спитай
Січовиків, коли не тямиш сам
За дівкою в зальотах та...
Лобода (б'є кулаком по столу).
Мовчи!..
Гетьман твій Наливайко хто? — Щеня!
Гетьманом хто його зробив? — Голота —
Обідрана, нікчемна та свавільна!..
Гетьман правдивий — я! І сам король,
Наш найясніший пан, моє обрання
Рукою власною ствердив в Варшаві,
Тому й з потугою його не буду
Я битися...
Пазина
Та ж досі бився й ти?
Лобода
Бо сам собі я пан: захочу — б'юсь,
А ні — то ні.