Наливайко
Ну, от і добре:
Із панною звінчаєш нас, а потім
Тебе за унію твою повісять
Мої нетяги.
Касильда
(затремтівши).
Жах який!..
Ігнотус (тихо їй).
Мужайся,-
Од слів до діла ще далеко.
Наливайко
Ну?..
Лобода (до Наливайка).
Сгривай-но, брате... Як казать по правді,
То панна ця мені також припала
До серця й до душі. Чому ж не я,
А ти із нею візьмеш шлюб?
Наливайко (сміється).
Хто?.. ти?!
В свічадо глянь, старий, на сивий волос.
Чи одружитись для других бажаєш?
Сміх.
Лобода (спалахнувши).
Чому ж старий?.. В чуприні сивий волос
Не ганьба козакові: сивина —
Це розуму ознака. Серця ж палу
Ніхто й ніде не міряв сивиною.
А опріч того ще — так хочу я,
Щоб панна красна ця була моєю!
Наливайко (спалахнувши).
Хотіти мало ще, гетьмане славний,
А треба взяти!
(Б'є рукою по шаблі).
Лобода (хапається за шаблю).
Треба, то й візьму,
Хоч би і через труп твій довелось
Переступити!..
Мамай (гнівно).
Сто чортів у пельку!
Цього ще не бувало, щоб за бабу
Гетьмани перегризлись!
Гуменицький
Гарне діло!
Кварцяне військо на карку, вони ж
За дівку панську б'ються...
Постривайте,
Мої панове, лицарі відважні!
На думку на мою, ця зрада зайва...
Мамай
Хе!.. Ще б пак!
Гуменицьккй
Усьому козацтву сором!
Орішевський
Я розумію вас обох: блискуча
Краса ясної панни засліпила б
Усякого на вашім місці....
Мамай
Що?!
Орішевський
(махнувши на нього рукою).
Лиш не тебе, Мамаю, не тебе...
І всяк радий би невимовне був
Дружиною красу такую мати.
Але ж ви — лицарі, мої панове,
Й повинні знати добре, що в цім ділі
Належить першість ув обранні тій,
Чиє ви серце хочете скорити.
Тому най панна скаже нам сама,
На кого з вас впаде сердечний вибір.
Наливайко
Так, згода.
Лобода понуро мовчить.
Орішевський (до Касильди).
Слово ваше, ясна панно.
Касильда (погірдливо).
Ви що?.. Глузуєте?! Ви на торзі чи де?..
Щоб я, гербована шляхтянка...
Наливайко
(хапаючись за шаблю).
Як?!
Касильда
...Та віддалася за ворога отчизни
І віри католицької святої?..
Цього не буде!..
Наливайко (виймає шаблю).
Так?! То пропади ж...
Пазина висне йому на руці й разом з Орішевським
здержує його.
Ігнотус (простягає руки).
(Одводить Касильду набік і щось шепоче їй).
Наливайко
(відступивши набік, ховає шаблю; до Пазини
напівголосно).
Така вона у тебе?.. Католичка,
Та ще й запекла... Най же дідько лисий
Ожениться із ляшкою, не я...
Касильда
(ламле руки, благаюче).
Ах, не тепер!.. Нехай... Лиш не сьогодні...
Орішевський
(до гетьманів).
Оскільки зрозумів я, красна панна
Цілком не відкида освідчин ваших,
Хоробрі лицарі: вона лише
Вагається — й це зрозуміла річ,-
Кому із двох своє віддати серце,
І на роздумування просить часу.
Понеже так воно і мусить бути,
Я раю вам, хоробрії гетьмани,
Її вволити волю й дати їй...
Ну, скільки?.. Днів за три-чотири в нас
На черзі бій з кварцяним військом... Отже,
Даємо їй два дні. Чи згодні ви?
Позавтрьому, у цей приблизно час,
Ми і весілля одгуляєм тут:
Свої бояри в нас, свої й музики,
А шлюбну сальву битимуть гармати
Кварцяникам назустріч. Так чи ні?
Мамай
А щоб ти скис! Це вигадав на диво!
Гумеіницький
Такого ще весілля не бувало,
Відколи й світ стоїть!..
Наливайко (байдужо).
Як так, то й так.
Лобода (по задумі).
Дотепно вигадав... Най буде так...
Але щоб часом не втекла куниця
З цим чорним лисом.
(Киває на ченця).
Ти, Охріме-брате,
У панськім дворищі цім розташуй
Свою козацьку сотню, й най пильнують,
Як ока власного. В одвіті — ти!..
Гуменицький
Гаразд, мій батьку, не втече!
Орішевський (до гетьманів).
Ну, що ж,-
Нам час назад, до Бару.
(До Касильди).
На добраніч,-
Даруйте нам турбацію цю, панно,
І най Морфей рожеві сни навіє
Тому, кого сполохали ми тяжко.
Всі вклоняються й виходять.
Мамай
(виходячи, чухає потилицю).
З женячкою розмордувало їх! —
А тут же оковитої й медів
І всякого добра...
Гуменицький
(сміючись, підштовхує його ліктем).
Ще маєм час...
Виходять. Пазина за ними. Касильда закриває очі, хитається й падає непритомно на руки ченця.
Ігнотус
(міцно тримає її, пригорнувши до грудей і втопивши
в неї жагучий погляд).
Яка краса!.. Німію перед нею.
І цю красу хотів Жолкєвський взяти?
Е, ні вона моя, і вирву я
Із пазурів самого чорта,
Не то, що у Жолкєвського...
А дурні Ці дикі в помочі мені до цього
Любенько стануть... Ти стомилась, пташко?
Поблідли лиця як... але уста
Немов благають поцілунку...
(Жагучо впивається їй в уста довгим поцілунком).
Дрига
(висовує голову з лівих дверей і лякливо озирає покій;
побачивши ченця з Касильдою на руках, лукаво посміхається).
Кхе!..
(Ховається за двері).
Ігнотус
(почувши кашель, здригається й озирається).
Хто тут?..
(Кладе Касильду на канапу. Входить Д р и г а).
Це ти?.. Гаразд... Іди, спочинь
З дороги: завтра знов потрібен будеш
(Кидає йому капшука з грішми).
А це візьми і — аніже нікому!
Дрига хапає гроші і, кланяючись та задкуючи, виходить геть.
ДІЯ ТРЕТЯ
Ясний весняний ранок. Наливайківський табір у степу. Ліворуч — великий, відкритий до глядачів, намет таборової канцелярії з столом посередині й скамницями довкола столу. На другім плані — наладовані військовою всячиною вози. В перспективі — місто Бар. Між возами вештається найрізноманітніший люд: шляхта, міщани, козаки, могильники, будники, броварі, кравці, шевці, ткачі кушніри тощо — всі, кому тісно було жити під паном або глитаєм-господарем. Під возами, в холодку й посеред сцени, сидять купками й пиячать ті, в кого ще не все пропито. Від гурту до гурту ходить козацька кабашниця. Хотина; за нею наймит возить барилко з оковитою й націджує кому скільки треба — чи то в пляшку, чи в тикві, чи в глечик, чи в боклажок. Хотина одбирає гроші чи застави за горілку.
Голос (із 1-ої групи).
Пху, чорт!.. Ізнов у тикві ані краплі!
А вже й заставити нема чого.
Хіба штани?.. Але ж самі дірки,-
Бо ті, що з пана здер, пропив ще вчора...
Сміх.
Голос (із 2-ої групи).
А ти вклонись Хотині й попрохай
Гарненько,— наборг дасть.
Хотина
А чорта з два!
Голос (із 1-ої групи).
Не дасть, ледащо!
(До своїх "горілчаних братів").
В кого з вас, брати,
Ще єсть одежа, чоботи — рятуй!
2-й голос (із тої ж групи).
Та де! не бачиш сам, що босі всі
І грішним тілом світять.
Голос (із 1-ої групи).
От напасть!
І на якого дідька нас гетьман
Із міста раптом вивів аж у степ?
Та в місті ж ще лишилося добра
Усякого, хоч греблі ним гати!
Голос (із 3-ої групи).
Хіба в міщан та у попів, а в панства
З маєтків їх лишились димарі
Та чорні слупи: маєш хіть — повисни
Хоч на найвищому!
Мамай
Коли гетьман
Із Бару вивів нас сюди, то певне
Не з розуму дурного. Чи забув ти,
Що завтра маємо вітати з честю
Кварцяників з Жолкєвським на чолі.
Чи ти б хотів, щоб в пастці нас застукав
Гетьман коронний...
Голос (із 1-ої групи).
От лиха година!
Розмордувало їх невчасно так...
А тут же саме випити охота!
Мамай
Стривай,— червоної нап'єшся завтра!
Голос (із 1-ої групи).
Хотино, гей! пащеко ти несита!
Повір у борг: чим хочеш присягаюсь,
Що завтра ввечері віддам в заставу
Штани з Жолкєвського самого!..Браття,
Вже наперед кажу: цур не ділитись!
Штани з коронного гетьмана я
Здеру, а іншим зась до них.
Голоси (регочучи).
— Бери,
Здоров! — Та не ускоч, гляди, в матню,
Бо з неї шлях один: до чорта в пекло!
Регіт.
Мамай (перехиляє боклажок),
Рятуйте!.. Пробі!..
Голоси (злякано)
Що таке, Мамзю?!
Мамай (піднімає боклага).
Ось гляньте — порожнісінький!.. А я ж
Іще й не похмеливсь...
Голоси
Застав штани!
Мамай
Не можу, братчики: небавом рада
Гетьманська, а ви ж знаєте, що й я
На ній болячка не з останніх, тож
Без них до радного не пустять кола...
(Б'є себе по лобі).
А гей ти, надовбню оден!.. А кобза!..
(Здіймає з плечей кобзу).
Хотино, гей! ану лиш націди
За кобзу в боклажок...
Голоси (обурено).
— Чи ти сказивсь?!
Чи вже останній розум свій пропив?..
— Нащо ж кому без кобзи здався ти?..
— А ми, нетяги, без Мамая?.. Тільки
І людського в нас, може, небораків,
Що пісня Мамаєва голосна!..
— Ану, кабашнице, несита пелько,
Налий йому!
Хотина
А хто платити буде?
Голоси
А щоб ти скисла, ненажеро клята!
— Скидаймось браття, в кого ще дзвенить
в кишені!..
Декотрі витягають гроші й платять Хотині.
Наймит
(бере боклажок; до Хотини).
Повен наливати?
Хотина (лічить гроші).
Повен.
Мамай
Ох, і спасибі ж вам, мої брати,
Що не дали живцем од спраги вмерти!
Як тільки бій скінчиться із ляхами,
Частую всіх на радощах, а поки —
(бере боклажок)
За вас за всіх і за козацьку славу!
(Перехиляє боклажок і п'є нахильці з нього).
Голоси
— Е, ні! до бою ще далеко, серце,-
А ти утни якоїсь нам на кобзі,
Врятованій із пазурів кабацьких!..
— Авжеж, авжеж! — А за тобою й ми!..
Мамай
(одірвавшись од боклажка).
Ффу!.. Мов на світ наново народився...
То тільки й плати, кажете, що пісня?
(Бере бандуру).
Ох, кобзонько моя співучеструнна!
Не раз нетягу рятувала ти
Від смутку клятого та від жури,-
Ой, врятувала ще раз ти від смерті,
Від наглої напасниці...
(Перебирає на струнах).
— Дзвони ж,
Гучніш дзвони препишну славу всім:
Степам безкраїм, вольній волі їхній
І славному козацтву-побратимству!..
(Б'є по струнах).
Ой із степу, степу широкого
Та не буйні вітри повівали,
Гей, повівали!
Хор
Розходилась-розгулялась бідная голота,
Бідная голота з батьком Наливаєм.
Мамай
Ой із-за лісу, лісу зеленого
Та не чорні хмари насували,
Гей, насували!
Хор
Насували-налітали славні козаченьки,
Славні козаченьки в гості до вельможних.
Мамай
Де ж те панство, панство гербоване,
Що з голоти гордо так сміялось,
Гей, так сміялось?
Хор
Положили-повкладали спати в чистім полі,
Спати в чистім полі, в полі на роздоллі!
Скінчивши пісню, Мамай знову перехиляє боклажок і п'є нахильці.
Голос Дриги
(з правого боку).
Ой гоп, рики-чики,
Куплю, мила, черевики!
А ти, любко, кохай,
А ти, серце, пригортай,
Та стривай —
Не тікай!
(Виходить на сцену, пританцьовуючи; він у підраній попівській рясі).
Я милую поцілую,
Ще дві парі подарую,-
А ти, любко, кохай,
А ти, серце, пригортай,
Та стривай —
Не тікай!
Вибухи гомеричного реготу. Дрига зупиняється й
посоловілими очима оглядає пияків.
Голоси
— Оце дак піп! — Якої уджигнув!..
— Розбий, Мамаю, кобзу: не складеш
І ти дотепніш!..
Дрига (йде до гурту).
Братіки мої!
Мої возлюбленії чада й вівці!
Воістину сей день, єго же...