Андрій і Гнида вхопили Янчсвсько-го за руки й роззброїли його. Кармелюк і оком не Моргнув.
—— Свинцевою галушкою пригощаєш, приятелю? — промовив він глузливо.— Ну що ж, гаразд! Іди ж сюди, почоломкаємося, як і годиться давнім знайомим. Гей, панове, підведіть лишень йогомосць, а то в нього чогось ноги хитаються: видно, з бенкету поспішав до нас. Та ви чемненько, попід ручки... отак, сюди, подалі від дороги!
Гнида й Андрій підхопили Янчевського попід руки й потягли його в глибину лісу.
— На допомогу! — спробував був ще закричати Янчевський, та Гнида почастував його таким стусаном у потали^ цю, що слово наполовину застряло Янчевському в горлі.
Годі, стій! — скомандував Кармелюк і сів на колоду, що лежала на землі.
Гнида й Андрій спинилися перед ним; обидва вони важко дихали й були червоні від напруги"
Янчевський же здавався проти них зовсім зеленим; нижня щелепа його неслухняно тряслася, витріщені, мов у рака, очі дивилися на Кармелюка з божевільним жахом, но лобі стікали краплі холодного поту, і хоч він не промовив і слова, та видно було, що жах його дійшов до краю.
— Ну,— повільно промовив Кармелюк, милуючись ганебним виглядом свого ворога,— тепер і побалакаємо щиросердо. Чого ж мовчиш? Чекаєш на своїх посіпак? Щось не дуже спішать!
— Утекли, батьку,— іронічно озвався Андрій.
— Як і ліічитт" вірним папським, посіпакам! —усміхнувся отамаїг.— Виходить, і ждати нам. нічого. Скажи ж тепер, па-не коханий, що б ти зробив зі мною, якби зустрів мене отак у лісі? — промовив він поволі й злостиво, звертаючись до Янчевського.— Дурманом ти вже мене обпоював, на каторгу віддавав, облави на мене робив, димом мене душив, як дикого звіра. Як же мені тепер пошанувати тебе? Чим відчасту-вати? Адже коли б я тепер був на твоєму місці, ти б придумав для мене багато панських ласк. Як же мені, хлопові, бидлові, розбійникові, гідно віддячити тобі, вельможний пане? Нас же троє, а ти один,— можемо уконтентувати твою мосць...
Кармелюк замовк і втупив у Янчевського сповнений холодної злості погляд.
Янчевський здригував; видно було, що коли б Андрій і Гнида пустили його руки, він гримнув би на землю безсилою тушею; та хоч щелепа його дуже тряслася, він мовчав. Зелений, з посинілими губами й витріщеними від жаху очима, він все-таки мовчав і не просив пощади,
^ Гм...— промовив Кармелюк і далі так само поволі й нещадно спокійно, смакуючи враження від своїх фраз,— ка-Жй ж, як мені пошанувати тебе?> Чи розірвати тебе помія^ двох дерев, чи посадити на палю, чи підняти вище простих хлопів, на вершину дерева, як і годиться уродзоному. шляхтичеві? А може, "пощадивши" твоє панське тіло, закапати тебе просто живцем в яму? Ну, вибирай же, що тобі більше до душі! Я радий догодити тобі й відплатити за твоє частування на хрестинах... Пам’ятаєш?
Собака! — з зусиллям прохрипів Янчевський.— Не втечеш од шибениці.
Мовчи, падло! — гнівно крикнув Андрій і замахнувся
шаблею над головою Янчевського, але Кармелюк рухом руки спинив його. Від образи обличчя його почервоніло; він швидко встав і спинився перед Яичевським.
— Чекайте! — крикнув він розбійникам і грізно звернувся до Янчевського, який не спускав з нього своїх переляканих очей: — Підлий хаме! Ти всяк шукав моєї смерті, ти обманом, обпоївши мене дурманом, скрутив мене й віддав на каторгу, ти виходив на мене, як на вовка, з сотнями челядників і нагоничів, у печері ти душив мене димом, ти замучив на смерть мою нещасну дружину, ти катуєш моїх безневинних дітей,— за це вже ти гідний страшної смерті. Але я, хлоп, розбійник, чуєш ти, панське падло? — І Кармелюк ткнув піхвами шаблі Янчевському в зуби.— Я не хочу об тебе бруднити клинка доброї шаблі і дарую тобі за свої кривди твоє підле життя. Але ж ти влаштував прокляту комісію і під виглядом розшуку розбійників загониш на каторгу ні в чому не винних людей,— за це ти підлягаєш такій карі, яку тільки можуть вигадати чорти на дні пекла для проклятого богом Іуди! Хлопці, вирішуйте ж ви, чого заслужив цей виродок?
— Смерті! — скрикнули разом Андрій і Гнида.
— Та чого з ним, батьку, довго панькатися? — спокійно
сказав Гнида.—Підняти його на поясі; пояс у мене міцний, витримає. V
І послужливий хлопець скинув із себе довгого пояса й, зав’язавши на ньому петлю, закинув її на шию Янчевському.
Янчевський вислизнув із рук Андрія й гримнувся на коліна...
Кармелюк з, огидою глянув на лежачого на землі ворога й після хвилинного вагання звернувся до своїх товаришів:
ч — Ні, братове, смерть для нього занадто велика ласка. Нехай зостається жити, пес, на посміховисько всьому панству та нехай тепер розповідає всім, як розправився з Кар-мелюком. ,
, Кармелюк підійшов до Янчевського, їдо плазом лежав на землі, й крикнув йому, копнувши нещасного презуса в обличчя чоботом: '
— Чи чуєш ти мене, пане презусе, га?
Відповіді не було.
— Підведіть його! — звелів отаман.
Гайдамаки підхопили під руки Янчевського, що лежав ницьма, й на Кармелюка глянуло мертвотно-сіре обличчя з каламутними, нерухомими очима.
— Слухай, ти,—"казав далі Кармелюк,— ти по справедли--
вості заслужив смертної кари, та я дарую тобі життя,—принаймні цього разу,— але пам’ятай, що коли ти не облишиш чинити кривду, не перестанеш мучити людей, не залишиш назавжди свою комісію, то знайду тебе й на дні морському, я або друзі мої, і вже тоді придумаємо таку тобі кару, якій позаздрять і чорти в пеклі! І щоб ти знав, як то лежати під канчуками тим нещасним, котрих ти шмагаєш на смерть, то ми покропимо як слід і твою шкуру. Гей, хлопці, всипте йому канчуків,добрих по сотні з обох боків!
— Гаразд, батьку! — захоплено відгукнулися Андрій і Гнида і взялися до екзекуції...
— Годі! Буде з нього! — спинивч старанних виконавців кари Кармелюк.— Гляди, ще здохне... Нехай краще чухається по суботах... Підведіть лишень його та влийте в рот горілки!
Підвели непритомного Япчовського під руки, облили йому голову холодною водою, а в рот влили горілки... Після кількох ковтків він опритомнів, але не міг не те що кричати, а навіть стогнати... і тільки з неймовірним зусиллям переводив хрипке із свистом дихання...
— Ото чи бачиш, мій пане дорогий, які солодкі ці канчуки, а ти ж даєш їх кожному по дві й по три порції! — сказав Кармелюк.— Нічого, витримаєш... Здоров’я в тебе, як у бика... Загоїться... Ще, либонь, і приховувати будеш, що куми охрестили. А цього не треба... Так от іще візьми па-м’яткового: довгі в тебе дуже вуха... схожі —на ослячі... та й ніс неначе закандзюбився... треба виправити...
Ледве чи усвідомлював Янчевський, що казав йому Кармелюк: голова йому звисала на груди... Та й Кармелюк не примушував довго вдумуватися свого клієнта, а вийняв короткий запоясник і трьома помахами одрізав Янчевському вуха й кінчика носа...
Коли маршалок і Рудковський примчали на Маршалків-щииу з лікарем, то застали Розалію справді хвору. Її всю трясло й підкидало на ліжку; вона не могла сказати розбірливо й двох слів і тільки дивилася на всіх божевільними очима, іноді викрикуючи: "Я загинула! Рятуй, рятуй мене!" —, Врятую, врятую, моє серце! — плаксиво мовив при цьому маршалок і припадав до гарячої руки Розалії; та тільки Розалії потрапляло на очі масне чоловікове обличчя, скривлене жалісливою гримасою, вона дико скрикувала й одкида-" лася на край ліжка.
Пан консилярж60 звелів усім дати спокій хворій, напоїти її малиною й покласти їй на голову криічи, а сам скоріше подався до Літина, люб’язно сказавши панові маршалкові, що в його дружини гарячка...
~3а таких умов їхати кудись було зовсім неможливо; маршалкові довелося зостатися дома; Рудковський заявив також, що нізащо не покине пані й зостанеться на Маршал-ківщині аж до одужання мосці королеви., Добрий чоловік, зворушений такою прихильністю до його дружини, сердечно обняв Рудковського й, просльозившись у нього на плечі, урочисто заявив, що коли йому судилося зостатися живим, то він ніколи, ніколи не забуде цієї товариської послуги.
А втім, наступного дня надвечір Розалія прийшла до пам’яті. З розмов осіб, які її оточували, вона зрозуміла, що ніхто не знає нічого про її короткочасну відсутність, і це вже дуже заспокоїло її й повернуло їй звичайне її самовладання. На ранок у панському дворі поширилася жахлива чутка, що управитель Хойнацького, який проїжджав учора вранці через маршалківський ліс, підібрав па дорозі побитого мало не до смерті папа Яичсвського з одрізаними вухами й носом, майже без ознак життя, й одвіз його до Літина, і хоч йому там і дали потрібну допомогу, та все-таки Янчев-ський дуже хворий і майже не опритомнює.
"О, то бардзо похвально, що йому не спало на думку привезти його сюди",— подумав сам собі маршалок і додав уголос, звернувшись до Рудковського:
— Нещасний Фелікс! Він за будь-яку ціну хотів повернутися до нас — допомогти мені охороняти мою дорогу Розгоню. Я вмовляв його, в ім’я нашої святої дружби, не робити цього, не наражати себе на небезпеку, але він не послухав, і ось...— маршалок підвів очі д’горі й розвів руками.
— Дешево відбувся! — сухо' додав Рудковський.— Пан Янчевський повинен пам’ятати, що він уже старий і що йому не вганятися за розбійником; але він, всупереч усьому, прагне зберегти за собою титул охоронця всіх * дам. Ну що ж, треба все-таки дякувати гайдамаці за ласку, хоч, як видно, він ставився до нашого презуса з цілковитим презирством, якщо обмежився тільки такою ганебною карою.
Пан маршалок нічого не заперечив на пиховиті слова молодого шляхтича... —
Не встигла сенсаційна звістка облетіти весь двір, як балакуча Фрося розповіла про неї пані. Розалія вислухала її мовчки й глибоко задумалася...
LXXX
Повернувшись тієї ж ночі до свого табору, котрий становив собою центральне місце збору всіх ватаг, Кармелюк застав усіх розбійників трохи збентежених. Виявилося, що полк, який прибув з Кам’янця й вирушив був з Янчевським на пошуки розбійників, розташувався саме в цій місцевості й щодня висилає на рекогносцировку сильні загони, отже, так і дивись, може натрапити й на їхній табір.
Чи завівся в нас дезертир, новий іуда, чи старий пес Янчевський сам винюхав,— закінчив Дмитро,— а ^тільки діло погане, чиста блокада! Так і кружляє кругом нас сарана, а цьому супостатові Янчевському тут усі ходи відомі.
— Ну, щодо Янчевського, то він уже не скоро на допомогу до війська з’явиться,— зауважив з усмішкою Андрій.— Оперіщили ми йому спину до кісток та й вуха і кінчика носа одрізали для помітки, виходить, — потаврували...
— Як? Що?.. К