Убратись у Немирів… Аж на лихо
Вони самі й над нас були лукавіш!..
Увосени стояв я нишком з лагрем.
Як гульк! – опівночі мене збудили
Якісь крики… Я прочиняю й бачу:
Стоять ляхи із голими шаблями.
Я спохватив шаблюку і рішився
Хоч і пропасти, так щоб не без слави.
Отут-то, братці, я руки ізбавивсь
І ока правого, і сі шрами
Скрізь по лицю зостались з тої ночі…
Я бився, як скажений вовк, одначе
Мене зв’язали й повезли в Немирів…
Аж затрусився Вишневецький, як
Ізблизьку подивився на Лисенка!
Велів вести мене зараз в тортури…
Мене пекли, сікли, обидві ноги
Гарячими залізами скували
І кинули у льох, щоб з пацюками
Та з жабами голодну смерть прийняти.
Вже сьомий день ісходив – я лежав,
Охлялий, хворий, слабий… Ледве-ледве
Душа у тілі, й смерті дожидався…
Як тут мої голінні гайдамаки
В Немирів увірвались. Горе й лихо
Настигло на ляхів! Пан Вишневецький
Мерщій утік. Котрі ляхи поспіли,
Пішли за ним; котрі зостались там,
У полум’ї та у залізах гибли…
Почувши мою долю, гайдамаки
Мене мерщій вислобонили. – Братці!
Багацько лиха я ляхам подіяв,
Багацько християнських городів
Повизволялись через мене…
А рідний Переяслав мій… Останній
Раз, може, я над ворогом потішусь, –
Нехай же раз сей буде за родину!
Сьогодні ввечері ви всі слободні:
П’ять тисяч війська к вам прийшло на поміч,
Щоб ні одна душа з вас не посміла
Над ворогом ізмилуватись! В серце
Тому меч гострий, хто жалує серцем
Католиків! Удесятеро їм
Відплатимо за наші біди!.. Смерті
Їм мало! Братці! Болісті і лиха,
Скільки їх є на світі, зберемо
На супостатські голови триклятих!..
Хто вигада сильнішую наругу
Над недовірками, тому більш честі!
Той буде перший поміж козаками!..
Голоса:
1-й
Кості їм потрощим!
2-й
Огнем палить!
3-й
В багні топить!
4-й
Всіх догори ногами перевішать!
Анастасій
Лисенко! – Ось лиш розкажу тобі
Я приказку.
Лисенко
Аби була коротка!
Анастасій
Коротка. – Був собі отець із сином.
Син, на лихо йому, був непокірний
І все грубив проти отця й не слухав,
Все одбував і був до його добрий.
Раз син вельми нашкодив у господі.
Тоді отець розсердивсь та й прогнав
Дитя своє із дому. Син пішов,
І тільки вийшов із рідного двора –
Прийшлось йому іти через ржу…
Міст розламала половідь. Наш хлопець
Пішов уброд, як ось попав у яму
І топне… Бачачи те, батько
З вікна та до його – по саму шию
Ускочив в воду й витягнув його.
Що ж син? На другий день, мість дяки,
Бив батька!.. Ну скажи ж, будь ласкав,
Що батько з сином мусить ізробити?
Лисенко
Що? Батько хай покине злого сина
І прожене навіки із господи.
А ти, панотче, хоч і замовчи,
Бо бачиться, кого ти хочеш…
Анастасій
Добре.
Ти кажеш – замовчи; одначе батько,
По-твоєму, покинуть сина мусить.
Так знай же, сину, знай й ти, люду добрий,
Що батько єсть – Господь наш милосердий,
А непокірливе дитя – Лисенко.
Бо він в святім своїм писанні каже
Не діять лиха й ворогу лихому.
Ти знаєш се, одначе скільки крові –
Не тільки винної, – такої скільки,
Котра колись покуту переважить, –
Скільки пролив ти? Бог усе терпів,
Терпів, поки його святая воля
Терпіть воліла, ждав, щоб ти одумавсь.
Ти не одумавсь – Бог тебе скарав,
Оддав тебе суровим ворогам,
Одняв у тебе руку, око, тіло
Твоє лишив, щоби душа спаслася.
І вп’ять зласкавивсь, як над сином батько,
Од смерті визволив, із пекла виніс
Всеміцною десницею своєю…
Що мусиш ти робить? Гарячим серцем,
Молитвою та добрими ділами
Принести Богу дяку… Ти ж що робиш?
Ти б’єш його. Бо знаєш, що Спаситель
Сказав: усе, що робиш ти для брата,
Ти робиш для його – добро чи лихо.
А брат твій лях, такий же, як і руський,
Все чоловік, все божа твар такая ж…
І вам усім не гріх-таки? Господь
Почув молитви ваші і нещастя,
Послав до вас свою святую поміч,
А ви зараз, мість дяки, проти волі
Його йдете! Великий гріх вам, діти,
Великий гріх!.. Коли ви хочте щастя
І визволення милій Україні,
Так дійте вгодне Богу, а не бісу…
Лисенко
(бере Анастасія за руку і обертає до церкви)
Он, бачиш, церківка твоя, панотче;
Іди туди молитися за нас.
(Бере у Герцика шаблю).
Одна душа посмій його послухать –
Всю голову мечем сим потрощу!..
Недурно я прийшов вас визволяти,
Недурно шлявся переодягнутий,
Недурно випрохав в гетьмана поміч:
Усе ж для вас, усе за вас… Так знайте ж,
Що я старший над вами! Смерть і лихо
Усім ляхам! І маломальське хто
Із вас не так – усіх зараз покину!
Народ
Що ти приказуєш, ми те і зробим!
Анастасій
Не погубляйте своїх душ за помсту!
Лисенко
Не погубляйте своєї родини!
Анастасій
Послухайте – Господь вас покарає!
Лисенко
Коли не так – усіх покину зараз!
Анастасій
У церкву, братці! День велик сьогодні!
Хай проклят буде той, хто злим жаданням
День смерті Бога Спаса закаляє!..
Іде – за ним ніхто. Лисенко йде у другу сторону, за їм усі.
Хор
Хор усіх
Та вже засвітила зоря весняна!
Ущухнули криги на рідній ріці,
І золотом ся горицвіт по луці,
І стали понурії нетрі вдягатись,
І стали к лещиннику бджоли збиратись,
І звір’я іграє, і птаство співає,
І коник дорожку, ржучи, починає:
Всім радощі й щастя звістила весна,
І щастя не має Вкраїна одна!
Вкраїно! Вкраїно! Така твоя доля!
Забули тебе рятувать із неволі!
Забули сусіди і діти родини;
Чи й ти, милий Боже, забув Україну!
Хор хлопців
Дівчата-небожаточка,
Не чуєте весни?
Чому ви не співаєте,
Не водите танків?
Чому ви не квітчаєте
Чорнявих кіс своїх?
Чи хочете співаночки
Щоб ми вам почали?
Чи хочете віночечки
Щоб ми вам заплели?
Хор дівчат
Не треба подаруночків,
Готуєм їх для вас.
Ой знаєм ми співаночки,
Ой є у нас вінки!
І спершу ви родиноньці
Слободу узверніть,
Іспершу чужестранців ви
З родини проженіть.
Тоді приходьте гратися
Із нами на луку,
І кожному дівчинонька
Співанку заспіва,
І кожного коханочка
Квітками заквітча!
Хор усіх
Сніг спорив з землею: "Мовчи ти, земле!
Не страшне мені тепер сонце твоє!"
А сонце почуло і сніг розтопило,
І землю квітками і зіллям скрасило.
І ти, ворог пишний, на нас так казав
І Бога, безумний, на сміх підіймав;
А Бог нас послухав – і суд твій настиг,
І ти перед Богом розтанеш, як сніг!
Сцена 6
Микола Костомаров
Лисенко виходить. Марина біжить до його.
Марина
Де він? Де він?
Лисенко
Тут, сестро, тут.
Дивись на його, коли ще признаєш…
Моя безщасниця! Моя голубка!
У шпонях в рябця… Ох, моя миленька!
(Цілує її).
Марина
Мій Боженьку! Чи се ще ти, мій брате!
Каліка, старець!! Ох, моя головка!..
(Припада йому до грудей).
Лисенко
Не приторкайся, сестронько, лицем
До моїх грудей: ляцькі кулі щоки
Тобі замулять… Кості вийшли з м’ясом –
Лице твоє біленькеє надавлять…
Марина
Дозволь, мій брате! Чи не змиють сльози
Шрамів твоїх… Губами висмокчу
Весь гній із ран тобі… Ох, Боже!
Немає ока!.. О, мій брате любий!
Хоч би одно у мене можна вирвать
І вставить в ямку! Я б була радніша…
Лисенко
О, не кажи сього!.. Не плач, мій анголь…
Бо швидко й я не втерплю і заплачу…
Марина
Мій брате!!!
(Плаче).
Лисенко
Не плач же, сестро! Хоч тепер не плач,
Бо плакать ніколи. Я на часинку
Зійшовся тут з тобою. Треба діло
Налагодить…
Марина
О, знаю, знаю, серце!
Щоб вороги тебе не назорили.
О, я тебе сховаю!
Лисенко
Ні, сестрице!
Не об схованні річ… Тебе з неволі,
З позора визволить, і цілий город
З-під бусурманської кормиги. От
Чого прийшов сюда я. Вранці будем
Ми вже слободні. Ввечері сьогодні
Ні один лях від кари не втече…
Різати, пекти,
Знущатись, наругатись над ляхами
Ми будем усю ніч. Твому злодію
Таку вже кару вигадаєм вкупі,
Що й чорт злякається… Чого ж ти, сестро,
Поблідла так? Чого ти затрусилась?
Ей, баба, баба! Що то вже за рід
Жіночий ваш! Ну добре, тим, сестрице,
Оце тебе я викликав, щоб часом
Чого й тобі у чварі не зробили.
Побіжимо скоріш к Дніпру до мене,
Там я тебе сховаю… Чом ти зблідла?
Не бійсь!.. Там знайдеш ти свого Семена.
Марина
Як, зараз?!
Лисенко
Зараз, зараз. А! тепер я бачу,
Чого жахнулась ти! Ти пригляділась.
Що в мене правої руки нема;
І що коли твій злодій навздогін
Пошле по тебе, я не в силі буду
Оборонить тебе. О ні, кохана!
Не дасть ще ліва ганьби. А й хоч ліву
Згублю – у зуби застромлю шаблюку,
А все-таки сестри не дам в поталу.
Марина
Брате, брате!..
Лисенко
Ану тебе! Ходімо швидче…
Марина
Мій братоньку! Убий мене, заріж –
Я не піду з тобою.
Лисенко
Що це, сестро?!
Марина
Семена я ніколи не любила.
Тобі сказали дурно, що і досі
Я убиваюся за їм душею.
Тобі сказали, що я поневолі
Живу у старости, що він мене
Украв, одняв… Ох, брате мій! Для чого
Не трісне грудь у мене, щоб з посліднім
Диханням вилетіло страшне слово!!
Бий, ріж мене – я старосту люблю.
Бий, ріж мене – я по любві до нього,
Щоб відв’язатись од Семена, перейшла…
Я, родом руська, ляха-недовірка
Як душу полюбила і за його
Радніша йти на смерть, на катування!
Лисенко
Ти?
Марина
Я.
Лисенко
Моя сестра?
Марина
Твоя сестра.
Лисенко
Лисенкова?
Марина
Лисенкова сестра.
Лисенко
Іди за мною.
Марина
Не піду.
Лисенко
Не підеш?
Марина
Ні, не піду.
Лисенко
Так я тебе насильно
Озьму, заставлю позабути ляха
Свого, заставлю вийти за Семена.
Марина
Насильно не заставиш і не озьмеш.
Лисенко
Чом?
Марина
Преж, ніж ти мене із міста здвинеш
Я кров’ю розплинуся пред тобою!
Лисенко
Ах ти, змія!! Ти ще мене лякати?!
Іди, кажу тобі, зо мною зараз!
Марина
Я вже тобі сказала – не піду.
Лисенко
Так я тебе уб’ю на оцім місці!
Марина
Бий. Вбить себе я дамся, тільки
Іти в неволю – ні.
Лисенко
Ох ти, паплюга!
Так се тобі у козаків неволя,
А у ляхів так воля?!
Марина
Так!
Мені і воля, і слобода з милим…
Я вже тобі сказала раз, мій брате,
Що не насильно затягнув мене
До себе староста, що я сама
Злюбилась з їм. Та ти б таки подумав:
Коли б і справді він мене в неволі
Держав, як полюбовницю свою.
Чи я б оце до тебе вийшла?.. Він би
Так і глядів за мною, куда б я
Не повернулась. Я його невіста,
Не полюбовниця; у мене досить
Ще є душі на се. Ти дуже мало
Узнав свою сестру… Ні, брате! – Преж
Обняв би він моє холодне тіло,
Ніж взяв за теплу руку, коли б так
Як полюбовницю схотів нелюбий
Мене держати біля себе… Він
Мене не силував – сама прохалась,
Щоб защитив од Герцика мене,
Коли б ти не прийшов сюда з ляхами
За прежнє розплатитись, чесним шлюбом
Ми б спарувались після свят. Тепера
Вже нам не жити на світі укупі…
Як вірна заручена ляжу з ним
В одній могилі.
Лисенко
Гаспид! Диман!
Не ляжеш з ним в одній могилі! Зараз
Мечем тобі я груди рознесу,
Його ж живого спечемо уранці…
Здихай!
(Замахується на неї шаблею і, бачачи, що вона сміло стоїть і нітрошки не ворушиться, остановивсь).
Ти не боїшся смерті??
Марина
Не боюсь.
Лисенко
Ну, ти Лисенкова сестра!
Марина
Його.
Лисенко
Ти скажеш полюбовнику свому,
Ти все йому повідаєш зарані
І визволиш його від смерті?..
Марина
Ні,
Сього не буде! Визволять від смерті
Не буду я ляхів.