В петлі часу

Валентин Чемерис

Сторінка 3 з 8

Зустрічається смерч на всіх широтах, крім полярних. На земній кулі є райони, де смерчі повторюються часто, наприклад, центральні штати Америки, Долина смерчів в СРСР. Форми смерчів різноманітні, схожі вони то на хоботи, колони, змії, вірьовки, лійки, воронки, то розпливчасті, ті, що стеляться. Причини виникнення смерчів. Вони з’являються тоді, коли під шаром сухого повітря розташовується тепле і дуже вологе повітря. Між цими повітряними масами і формується шар, у якому на верхнім кордоні температура вища, ніж на нижньому, тобто має місце температурна інверсія. Під шаром інверсії накопичується водяна пара. І коли вологе повітря знизу проникає в нестійкий шар, що лежить над ним, виникає потужний вихор — стовп теплого і вологого повітря, що піднімається, як дим з труби. Це — термік. Вихор, що виник, прориває шар інверсії, в цей час посилюється всмоктування, що втягує вологе повітря в ту щілину, що утворилася в інверсії. Швидко зростає і купчасто-дощова (грозова або градова) хмара, в якій вихор набуває величезної сили. Сам процес — стрімкий, як викид піни з вогнегасника. Мить — і вже завертівся між небом і землею гігантський стовп...

Валерія Андріївна взяла указку і підійшла до карти.

— Вчорашній смерч виник неподалік села Вітряки під потужною купчасто-дощовою хмарою. У Вітряках в обійми смерчу потрапило троє людей: колгоспний економіст Роман Гордієнко — про нього ще буде сьогодні мова, дід Пронько з коровою і тракторист Бондаренко з трактором "Бєларусь" та причепом. У колгоспі знесено ферму. Смерч вибрав воду із ставка і вилив її разом з карасями на Вітряки. У балці біля села Андріївки смерч позламував тридцятирічні верби на висоті один-два метри від землі і пеньки позакручував за годинниковою стрілкою. У третьому селі на своїй трасі — Грушівці — смерч теж завдав чимало шкоди. Варто зауважити, що руйнівні процеси смерчу посилювали не тільки ураганний вітер, але й сам перепад тиску, що раптово сягнув такої сили, котра буває лише при вибухах. Як наш, так і більшість смерчів при своєму рухові торкаються земної поверхні на одну-дві хвилини і залишають слід довжиною не більше десятка чи й сотні метрів. Потім вони рухаються в повітрі, по якомусь часі на певний проміжок знову спускаються на землю. Тобто пересуваються або хвилеподібно, або стрибками. Наш смерч переміщувався з північного заходу на північний схід в напрямку теплого тропосферного повітряного потоку. Швидкість руху, як і у всіх смерчів, була непостійна: від десяти-дванадцяти метрів на секунду до сорока. Траса руху — близько п’ятнадцяти кілометрів, але не суцільна, бо смерч нісся стрибками, окремих ділянок взагалі не торкався підошвою стовпа. Тому смуга руйнацій, якщо сплюсувати окремі ділянки, невелика, біля трьох кілометрів. Ширина траси — близько вісімдесяти метрів. Характер руйнацій будівель такий: видавлені віконні рами (але не всюди), в Андріївці хати й сараї зірвані ніби зсередини, бо стіни повалені назовні — це характерна особливість смерчів. Спершу смерч знімає дах, а вже тоді розкидає стіни, хоча може стін і не зачепити взагалі. Шквальні та ураганні вітри позаносили птицю — курей та іншу домашню птицю — за багато кілометрів. Частину захопленої птиці смерч кидав уже мертвою, а частині лише повисмикував пір’я і спускав на землю голих курей, без єдиної пір’їнки, але живими. Якщо Вітряки відбулися ще легко, то сусіднє село Андріївка постраждало дужче, а Грушівка — особливо тяжко. Зона зірваних дахів, розкиданих стін, викорчуваних дерев і повалених стовпів там сягає місцями шириною до ста двадцяти метрів. Зірвано також бетонне зерносховище, зруйновані ферми. Смерч заніс у степ воза з кіньми і кілька корів, але опустив їх на землю цілими. Хліб поліг на полі смугою до п’ятнадцяти метрів, усі дерева на трасі руху знищені. Людських жертв, на щастя, немає, зникла лише одна людина.

— Ось про цей випадок — трагічний чи ні, ми поки що не знаємо, — і поговоримо, — після представника НДІ Гідрометеорології взяв слово заступник начальника райміліції, високий, худорлявий чоловік не без деякого зовнішнього лоску. — Як ви знаєте, в суботу, під час проходження смерчу, зник економіст колгоспу "За мир" Роман Павлович Гордієнко. Ми вже почали обстеження траси руху смерчу як наземним шляхом, так і повітряним — вертольотами. Вся довжина траси поділена на рівні відрізки по п’ять кілометрів завдовжки. І на кожний відрізок виділено пошукову групу. Зараз, — промовець поглянув на годинник, — пошуки тривають інтенсивно, але донесення надходять невтішні — зниклу людину знайти не вдається. За нашими даними, в ці дні в районі не було виявлено трупа — опізнаного чи не опізнаного. На всяк випадок ми зв’язалися з сусідніми районами — у них теж не зафіксовано неопізнаних трупів. У лікарнях району теж немає даних.

— Ваша думка чи припущення як спеціаліста по смерчах: що могло трапитись з Романом Гордієнком? — звернувся голова комісії до Валерії Андріївни. — Міг, наприклад, смерч занести його далі, як за п’ятнадцять кілометрів?

— Ні. Смерч закінчив своє існування на п’ятнадцятому кілометрі, тож далі будь-яку річ чи й людину занести не міг.

— Гаразд, якщо потерпілий живий, чому він сам не з’являється?

— Можливо, він тяжко поранений і лежить десь у кущах без свідомості чи, зрештою, не може рухатись. В інших випадках він би неодмінно зголосився. Якщо він... живий.

Головуючий швидко глянув на Валерію Андріївну.

— Якщо Гордієнко, наприклад, загинув, а такий варіант не виключений, то чому досі не виявлено трупа? Що міг зробити смерч з людиною чи трупом?

Валерія Андріївна зітхнула.

— Характери, будемо так говорити, у смерчів трапляються різні. Одні з них піднімають речі, несуть їх далеко, але опускають обережно, як, наприклад, дах Гапочки у Вітряках. Трапляється, що смерч розкидає стіни будинку, а посуда в шафі залишиться цілою. Буває, що один і той же смерч на протязі всього лише кількох кілометрів змінює свій характер: то все руйнує, то все залишає цілим. Але трапляються смерчі й такі, що всі захоплені ними речі не просто опускають на землю, а вдавлюють їх у ґрунт, ніби затоптують, а зверху ще й мовби багатотонним катком пройдуть. Це пов’язано з тим, що у воронці смерчу відбувається сильне опускання повітря з швидкістю до вісімдесяти метрів на секунду. Повітря, опускаючись у стовпі смерчу, вдаряється з великою силою об землю, утворюючи "витоптане" місце. Такі смерчі тварин чи їхні трупи не просто вдавлюють у землю, а ніби "розмазують" їх...

Коли Роман отямився, над ним мирно голубіло небо з білими хмарками. Сюрчали коники, було тихо, тепло, затишно. Пахло дозріваючим хлібом. Лагіднішого дня годі було й чекати.

Він лежав горілиць і дивився в небо. Йому було так хороше, що він потягнувся знічев’я й заклав руки за голову. Але тут пригадав усе, що з ним трапилося, і від лагідної споглядальності не лишилося й сліду. Рвучко схопившись, Роман сів.

Ні велосипеда, ні вудочок біля нього не було. Виходить, смерч просто "зсадив" його тут, а велосипед з вудочками відніс десь далі і кинув їх в іншому місці?

Сидячи, Роман озирнувся. Здається, він у пшениці... Так, так, у пшениці, тільки якась вона дивна, ця пшениця... А втім, не це зараз головне. Треба спершу розібратися, де він. Хоча наперед був упевнений: неподалік села, швидше всього за косогором.

Звівся, пшениця сягала йому до пояса, видно було далеко. Він і справді, як і гадав, знаходився в полі за косогором, але краєвид чомусь ніби змінився. За косогором мала бути левада, а по той бік її, на горбах — Вітряки. Але за левадою ніякого села не було, а на тім місці, де воно мало бути, стояло містечко з білими багатоповерховими будинками небаченої в цих краях архітектури. Якщо йому смерч не відбив пам’яті, ніякого містечка в радіусі кількох десятків кілометрів навколо Вітряків не було.

Тільки рушив, як відразу ж і зупинився, бо надто дивною видалась йому пшениця. Придивившись пильніше, Гордієнко не повірив власним очам: на кожному стеблі було по три колоски. Великі, тугі, повнозерні. Роман йшов міжряддям, міркуючи: такої пшениці, щоб на кожному стеблі росло по три колоски, у світі немає. І не було ще ніколи. Розмірковуючи так, Роман по якомусь часі вийшов на обніжок і попростував стежкою. Навстріч йому, тримаючи вудочки за плечима, йшов чоловік. На ньому було легке й красиве вбрання спортивного крою з якоїсь блискучої тканини. І вудочки його були барвисті, гарні, такі приємно і в руках тримати.

— Доброго дня вам, — привітався Роман і задав традиційне для всіх риболовів запитання: — Ну як? Клює?

— Та ще тільки йду, —весело одказав чоловік.

— І на яку наживу зараз бере? — не втримався Роман.

— Як завжди, на ШЗЧ-18.

— Даруйте, — закліпав Роман, —а що це таке... ШЗЧ-18?

— Абревіатура розшифровується просто: штучні земляні черв’яки, модифікація 18.

"Ф’юу-уть... — присвиснув про себе Роман з подиву. — Виявляється, наша промисловість випускає штучні дощові черв’яки, а я копаю натуральні, бо про якісь там... ШЗЧ-18 ні сном ні духом..."

І відчув себе ніяково: теж мені рибалка! Відстав у своїх Вітряках, наче на безлюдному острові. Ось і пшениці такої не бачив, ніби не в селі, а в місті жив.

— До речі, скажіть-но мені, шановний риболове, що це за предивна така пшениця? — і кивнув на поле.

— Чому — предивна? — витріщився на нього зустрічний. — Звичайна, типова для наших південних країв. Називається — триколоскова братів Чумаків. А чому вона викликала у вас такі емоції?

І вже уважніше придивився до Романа.

— І зодягнений ви якось... мм... старомодно, чи що. Здається, такого крою одяг носили десятки й десятки літ тому. І вперше чуєте, що пшениця триколоскова. Ви що, даруйте, з неба впали?

— Вгадали, — Роман почав вже дратуватись, що незнайомець безцеремонно розглядає його, наче якусь... викопну істоту. — Що вас ще цікавить? Я не музейний експонат під склом вітрини, що ви...

— Даруйте, — трохи зніяковів незнайомець. — Просто мені здалося... здається, що я десь вас бачив раніше. А ось де — бракує точної інформації.

— Як пригадаєте, тоді й скажете, — і, не прощаючись, Роман швидко пішов геть.

Та ось його увагу привернули дивні літальні апарати, що низько, зачіпаючи колоски, сюди й туди літали над сусіднім полем.

1 2 3 4 5 6 7